«Рак можна перемогти» – переконані черкащанки, які здолали недугу й живуть повноцінно

«Рак можна перемогти» – переконані черкащанки, які здолали недугу й живуть повноцінно

У майже 50 країнах світу щороку протягом жовтня відбуваються заходи, що привертають увагу до проблеми – раку молочної залози. Адже знання про це захворювання, яке досить успішно лікується на ранніх стадіях, може врятувати тисячі життів… У жінок, які побороли важку недугу, відбувається переоцінка цінностей. А ще вони прагнуть допомогти тим, у кого теж виявили цю хворобу, об’єднуються, спілкуються, створюють свої організації.

Пише власний кореспондент «Нової Доби».

Ольга Литвиненко: «Рак – це не вирок»
Саме вчасно ввімкнений телевізор змусив Ольгу Литвиненко наступного ж дня йти до того лікаря, який з екрана розповідав про підступну хворобу.
– Олег Васильович Тюрін розказував, як правильно себе обстежувати: не тільки молочну залозу, а й під пахвами, де можуть збільшитися лімфовузли. А в мене ж там були вузли, немов дві сливи, – згадує Ольга Володимирівна пережите 14 років тому. – Як почула – ноги в руки й мерщій на обстеження. Через три дні мені вже зробили операцію.
Нині Ольга Литвиненко – член Черкаської обласної громадської організації «Я не сама», що заснована 2002 року. Вона господиня кімнати в онкомамологічному центрі, яку тут виділили для організації.

– Я видаю жінкам протези, компресійні рукави, ліфи для кріплення, щоб вони не комплексували, почувалися повноцінними, – розповідає громадська діячка. – Кожна жінка, яка цього потребує, отримує безкоштовно на півтора року протез і три ліфа, потім їх міняють. Виготовляють ці вироби на київському заводі «Ортес». Тим, хто вперше заходить до нас, підбираємо все індивідуально.
Ольга Володимирівна дякує завідувачу онкомамологічного центру Олегу Тюріну та головному лікарю Черкаського обласного онкодиспансеру Віктору Парамонову, які схвалюють і підтримують діяльність «Я не сама» й виділили для організації палату. Адже це не просто кімната, а велика моральна підтримка жінок.
– Дізнавшись про свій діагноз, жінки переживають шок, – знає по собі пані Литвиненко. – Але коли бачать ці протези, та ще якщо його отримав хтось із палати, заспокоюються й самі приходять до мене. Недавно прийшла літня жінка, якій десь 75 років. Оперувалася років два тому. Каже: «Думала, що проживу ще днів п’ять, то навіщо мені цей протез. Але дивлюся: живу й живу, значить буду жити. То хочу отримати й протез, і ліфи, щоб мати гарний вигляд».

«Рак можна перемогти» – переконані черкащанки, які здолали недугу й живуть повноцінно

Людмила Зоря: «До цього діагнозу я була готова»
Черкащанка Людмила Зоря про рак молочної залози знала не з телебачення та газет. Так сталося, що від цього захворювання померли її найближчі люди: мати й тітка.
– Я знаю, що таке спадковість, і, звісно ж, переживала, щоб не захворіти й собі, – розповідає 47-річна Людмила Миколаївна. – Мама була оптимісткою, завжди в клопотах, як кажуть, усе тягла на собі. І навіть коли нащупала «щось не те» в грудях, нікуди не звернулася. Боялася йти в онкодиспансер, аби не почути, що в неї рак. Мовляв, краще нічого не знати. Як тільки я про це дізналася, почала просити маму звернутися до лікарів. Вона пішла лише тоді, коли була вже третя стадія. Ми їздили й до так званих екстрасенсів, бабок і дідків. Але зрозуміли, що це аферисти.

Антоніну Іванівну прооперував молодий онкохірург Олег Тюрін. Вона приймала відповідне лікування й прожила ще чотири роки. Померла 1999-го, коли їй було 54.
– Я розуміла, що треба регулярно обстежуватися, але, як завжди, не вистачало часу, – продовжує свою історію Людмила Миколаївна. – Та якось відчула в грудях дискомфорт. Але за домашніми клопотами було не до себе. Старший син Дмитро закінчував школу, попереду були випускні іспити й вступ до вишу. Потім він захворів на грип. Та якось, лежачи на дивані перед телевізором (пам’ятаю, це була субота), я поклала руку на груди й випадково намацала якесь незрозуміле з нечіткими краями утворення. Я намагалася себе заспокоїти, ледве дочекалася понеділка. Це було навесні 2006 року.

В онкордиспансері вона зробила мамографію й УЗД. Пригадує, що результати досліджень на руки їй не дали, сказали йти до лікаря.
– Я потрапила до Олега Васильовича Тюріна й по його очах усе зрозуміла. Пошкодувала, що тягнула цілих три місяці, бо ж мені поставили вже другу стадію. Однак ні страху, ні паніки в мене не було, наче я цього чекала, – каже Людмила Миколаївна. – Удома теж трималася, бо всі й так переживали, адже ми вже втратили мою маму. Правда, за день до операції, зайшла в церкву. Батюшка звернув на мене увагу, і вже там я розплакалася.
Людмила перенесла операцію, кілька курсів хіміотерапії, депресію… На випускний сина пішла в перуці. Ніхто нічого не помітив. Через рік виросло нове волосся, і разом із ним настало нове життя, точніше, нові погляди на нього.
– Я все це розказую, бо знаю, що багато жінок через це проходять. А комусь, як не прикро, ще доведеться почути діагноз «рак». І, можливо, моя розповідь допоможе цим жінкам у складній ситуації, – переконана Людмила Зоря. – Мене підтримували рідні: чоловік, діти, батько, сестра. Ми дуже об’єдналися в цій біді. І це також важливо. Запало в душу, коли одна жіночка в палаті сказала: «Тобі добре, у тебе чоловік рідний. Ви живете разом замолоду». А в неї був другий чоловік, який, почувши про хворобу, зразу її покинув. І таку історію чула не одну. Це дуже важко, коли борешся сам, а в цей час зраджують твою довіру, залишають на самоті з горем…

Людмила Зоря – член громадських організацій «Я не сама» і «Донна» й часто зустрічається з жінками, які пережили складні життєві ситуації.
– Вони по-іншому дивляться на життя. Буденна суєта їм уже не цікава, а більш до душі людські стосунки, щось високе й вічне. Саме тому ці жінки займаються творчістю: вишивають, пишуть вірші, малюють. Вони цим живуть. Зараз здобуваю ще одну професію – логопеда, про яку мріяла змалку. Я зможу допомагати людям, приносити якусь користь. І це мене дуже втішає.

«Рак можна перемогти» – переконані черкащанки, які здолали недугу й живуть повноцінно

Людмила Краєва залучає в «Донну» жінок-інвалідів
Людмила Краєва очолює Черкаську обласну громадську організацію жінок-інвалідів «Донна». Ця всеукраїнська громадська організація заснована 1997 року й нині діє в 30 містах України. Жінки, які перенесли рак молочної залози, об’єдналися задля психологічної підтримки, соціального захисту, відстоювання своїх прав. Зокрема, керівництво організації домоглося, щоб жінкам, які перенесли рак молочної залози, давали групу інвалідності пожиттєво.
Людмила Краєва пам’ятає, як її приголомшив страшний діагноз. У неї була паніка й істерика. Опанувати себе й боротися за життя її змусили доньки. Вони обняли матір і сказали, що їм дуже тяжко буде без неї, якщо… Ні, цього не сталося, бо Людмила знала, що в 50 помирати рано. До того ж, відомо: рак успішно лікується на ранніх стадіях. Так трапилося, що прикрий випадок, який спровокував домашній улюбленець, був вчасним.

– Сім років тому наша вівчарка вкусила мою маму за груди, виникла велика гематома, – згадує громадська діячка. – Як мама не відтягувала візит до лікаря, але все-таки довелися йти. Повела я її в Черкаський онкодиспансер, потрапили до лікаря Володимира Кушніра. Скориставшись нагодою, попросила Володимира Дмитровича обстежити й мене, бо з недавнього часу нащупувала ущільнену смужку, яка тяглася з-під пахви до грудей. Після обстеження мені поставили діагноз «рак».
Хірург-онколог Володимир Фесюк прооперував маму Людмили Миколаївни, а через тиждень – і її. Жінки довіку будуть вдячні йому за золоті руки й професіоналізм. А ще пані Краєва згадує добрим словом собаку.

– Вийшло так, що врятувала мене мама, а точніше – собака, – усміхається Людмила Миколаївна. – Хоча після того випадку ми на нього злилися, але коли я вже лежала в палаті, думала: «Люблю тебе, песику». Я ніколи б сама не пішла на обстеження, мабуть, сиділа б до останньої стадії через свою лінь.
Нині Людмила Краєва своєю громадською діяльністю допомагає жінкам, які перенесли рак молочної залози. Вона домоглася, щоб у Територіальному центрі соціальної допомоги Соснівського району м. Чер¬кас для «Донни» виділили кімнату.

– Тепер члени нашої організації стають на облік у терцентрі й безкоштовно користуються послугами психолога, перукаря, швачки, масажиста, за¬ймаються в тренажерному залі, відвідують заняття з прикладного мистецтва, танців, – зазначає активістка. – На наші зустрічі завжди запрошую лікаря, психолога. От наступного разу прийде спеціаліст із Пенсійного фонду, щоб пояснити, яку краще оформляти пенсію: за віком чи за інвалідністю.
А ще Людмила Миколаївна пишається тим, що КЗ «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи» придбав для «Донни» компресійний рукав, адже в багатьох страждає кінцівка від порушення лімфообігу.

– Потрапивши в нашу організацію, люди дивуються такій увазі, бо думали, що про них усі забули. Психологічна підтримка – це головне, – підсумовує пані Краєва. – Тож дуже хочу, щоб про «Донну» більше знали жінки-інваліди з районів, сіл. Не залишайтеся наодинці зі своєю проблемою. Ми можемо направити вас до спеціаліста, порадити, проконсультувати, підібрати зручний протез, видати спеціальні ліфи. Звертайтеся в організації «Я не сама» й «Донна». Ми завжди будемо раді вам допомогти.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x