«Чого варте життя без дружби?»

«Чого варте життя без дружби?»

24 листопада – в день народження Дейла Карнегі – США відзначають День завоювання друзів. Цю дату приурочили Карнегі тому, що саме він був автором методи й книжки «Як здобувати друзів і впливати на людей». Про те, як завоювати друзів на все життя, «Нова Доба» цікавилась у черкащан, адже кожен із нас може бути експертом у дружбі.

«Чого варте життя без дружби?»

Готуючи матеріал про дружбу, постійно з теплом у серці згадувала про своїх найцінніших у світі друзів. Не скажу, що є ті, з якими разом назавжди. Аж чотири людини, яких я вважала най¬ближчими та найкращими друзями, зникли з мого життя. Най¬гірше те, що я жодного разу не пошкодувала. Причини були різними, а з деякими людьми й досі зовсім не зрозумілі. Одна дружба не витримала випробування грошима, інша – чоловіками, ще однією причиною ставало те, що «друг, отже, винен». Подруги для мене стають замінниками сестер, братів, мам і тат. Вони ладні вибити двері, якщо я не виходжу на зв’язок, а їм відомо, що я хворію вдома сама. Вони не дозволять лишитися вдома одній на свята, навіть якщо мені того дуже хочеться. Вони точно знають, що мені потрібно, й не дають мене в образу нікому. Танюшка, наприклад, так і каже: «Ти мені дивись, якщо тебе хтось образить, то я приїду і наваляю йому».

Вони поряд були завжди. Кілька років тому втратила голову через особисте життя і перестала приділяти увагу друзям. Можливо, вони й повинні були образитись, але всі прийняли мене назад, коли пристрасті вщухли. Вони завжди поруч, у кого б я не була закохана.

Ще важливий епізод з історії моїх дружб. У мене була фінансова скрута і харчувалася я здебільшого «мівінкою», з миру по нитці – зібрали, як кажуть, голому на сорочку. Вони ніби змовились (а може, й змовились), і почали сунути до мене в гості з пакунками продуктів – хто приносив півкіла рису, а хтось – шматочок курочки, хто – відро картоплі, хто – морквинку. Затарили мені холодильник так, що могла вже й гостей приймати. А щоб піднести мені настрій – у моєму гардеробі з’явилося кілька милих обновок.

Одна з моїх найпритрушеніших колежанок ходила до мого директора, аби відстояти мої інтереси, коли в мене на роботі були проблеми. Інша – влаштувала на роботу до свого бойфренда, аби я могла трохи заробити. Це так – те, що згадується. Однак вони роблять для мене різні приємності щодня. Вони – моя опора й підтримка.

У мене їх багато. З кимось я спілкуюсь частіше, з кимось – рідше. Однак їхня вага в моєму житті ніколи не змінюється. Коли я ставила запитання своїм співрозмовникам: «Що таке дружба?», то розуміла, що самій мені на це запитання дуже важко відповісти. Адже сама дружба для мене – поняття цілком конкретне, але словами пояснювати занадто абстрактно. Друзі – люди, з якими я роблю те, що дуже люблю: ходити до лазні, на танці, до парку, світ за очі, подорожувати, грішити чревоугодництвом в улюблених ресторанчиках, танцювати, працювати, сміятися, дивитися кіно. Друзі – люди, які допомагають, яка б пригода зі мною не трапилася: заклинило двері в квартиру, закінчились гроші, нема натхнення, закінчилось кохання в серці, пора робити ремонт у квартирі, треба довезти важкі речі, треба напитися, я голодна, мені сумно, я закохалася, я захворіла. Друзі – люди, які завжди знають, що я приїду серед ночі в піжамі, вислухаю нетверезих, допоможу спакувати речі, пригляну за дитиною, організую вечірку, принесу ліки, провідаю в лікарні, дам погратися з моєю кішкою, нагодую, вислухаю, позичу грошей, допоможу прибрати в квартирі, знайду «блати» заради вирішення проблем, підкажу, пораджу, складу компанію, проведу на поїзд-літак-маршрутку-таксі… Друг – це ніби друге «я». І таких других «я» у мене багато. Усім їм я вдячна безмежно за те, що вони є у моєму житті, і саме їх я боюсь втратити понад усе на світі.

Усі мої подруги різні. Але з ними я завжди не можу набалакатись. Із Танюшкою взагалі дивна історія: ми живемо в різних містах і спілкуємося здебільшого телефоном, то коли нам здається, що проговорили всього хвилини три, виявляється, що вже тридцять – так непомітно летить час.

Я постійно з друзями – у справі чи просто так, підтримати аби отримати необхідну підтримку, або просто розслабитися. Моя мама у зв’язку з цим каже: «Бідна моя дитина, нема тобі спокою». Однак я їй завжди кажу, що, навпаки, щаслива, що нема мені спокою.

Такі вже люди – соціалізовані. Ми не можемо жити ізольовано одне від одного. Однак моя мудра подруга любить цитувати свою знайому, яка казала: «З людями говорити треба!» Часто навіть якщо тобі не допоможуть, то підкажуть вирішення проблеми чи дрібного побутового питання. Я ж помітила, що, проговорюючи щось уголос, я сама знаходжу рішення проблеми. Не проговорюватимеш же ти вголос сторонній людині? Звичайно, можна жити самому по собі, не брати участі в чиємусь житті й не чекати ні від кого допомоги. Але яка користь тоді від такого життя?..

Юлія Фомічова

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x