Дмитро Миколайович Герасименко, пенсіонер із с. Вишневого, передзвонив голові громадської організації «Народна рада Драбівщини» Олександрові Каюку: старенький хотів надати фінансову допомогу нашим воїнам, які беруть участь в антитерористичній операції на Сході України, захищаючи територіальну цілісність нашої держави.
На своєму обійсті, обсадженому акаціями, нас привітно зустрічає сивочолий чоловік. Попри вік (а за рік Дмитро Миколайович святкуватиме 90-річчя), він ще порається на власній пасіці. Намагається дати лад домашньому господарству. Але без дружини, яка відійшла у вічність 8 місяців тому, це непросто.
… Родом пенсіонер зі Згурівки Київської області. А 37 років прожив і протрудився у Вишневому Шрамківського радгоспу: після демобілізації з армії закінчив бухгалтерські курси, здобув агрономічну освіту, працював бригадиром рільничої бригади, довгий час – керуючим відділком. На пенсію вийшов з посади агронома. Дружина працювала в бухгалтерії. Виховали двох синів: старший Володимир став військовим, дослужився до полковника. На превеликий жаль, рано помер – у 55 років. Служив на Уралі, потім – у Москві, де й поховали з великими почестями. Гордиться ним батько. Жалкує за двома внуками, які тепер далеко. Менший син Василь живе в Яготині. Часто приїжджає додому, до тата. Уже вийшов на пенсію. Теж має двох синів: старший – одружений, молодший – ще парубкує. Родина забезпечена.
– Душа болить за наших хлопців, – каже схвильовано Дмитро Миколайович. – Я не з розповідей знаю, що таке війна. Сам у юні роки понюхав пороху на фронті Великої Вітчизняної. Бачив, що таке смерть товаришів по зброї. Сам заглядав їй у вічі. Це дуже страшно! Тож щоб наші воїни знали, що ми їх не забуваємо, щоб піднести їм бойовий дух, і хочу допомогти. Уже передав продукти харчування в госпіталь, де лікуються наші солдати. А тепер хочу, як і багато наших співвітчизників, допомогти коштами, адже читаю в районці, скільки наших людей пожертвували власних грошей для земляків, котрі воюють на Сході. Не можу спокійно слухати, що солдатам чогось не вистачає: то зброї, то касок, то бронежилетів, то теплого одягу.
– Ось візьміть, – Дмитро Миколайович передав свої заощадження Олександрові Каюку. – Люди радили вкинути гроші в скриньку, я цього не зробив, бо не впевнений, що вони потраплять за призначенням. А тепер буду спокійний: мої гроші підуть на користь хлопцям, які воюють на Сході.
Про те, аби собі залишити хоч трохи із відкладених протягом довгого трудового життя коштів, не могло бути й мови.
– Я так вирішив, – твердо сказав чоловік. – На пенсію проживу. Скільки мені треба? Дякуючи Богу, що подарував мені не коротке життя, хочу бути корисним своїй державі.
Голова районної ветеранської організації Валентина Григорівна Крокосенко щиро подякувала Дмитрові Миколайовичу: «Спасибі, що є на нашій українській землі такі люди, як Ви! За кожну потрачену Вашу копієчку ми Вам відзвітуємо»…
Так, щирої поваги й вдячності заслуговує Дмитро Миколайович Герасименко з віддаленого села Вишневе – проста людина, справжній патріот. На таких і тримається Україна!
Микола КОМНАТНИЙ, фото автора
