Про Ларису Лісовську можна писати безмірно багато, бо це – дивовижна жінка. Її біографія могла б лягти в основу якогось гостросюжетного пригодницького роману. Вона деякий час жила в Німеччині, потім – у Великій Британії, США, а зараз проживає в українському Львові. Тричі була заміжня. Весь час їздила світом, часто подорожувала сама, багато ризикувала, потрапляла в усілякі небезпечні ситуації, однак в останню хвилину лихо проходило повз і все закінчувалося добре. Навіть зі смертельною хворобою їй волею долі пощастило вижити.
На жаль, у нас не роман-газета, а просто газета. Днями пані Лариса приїздила в Черкаси, щоб передати видавництву «ІнтролігаТОР» авторські права на видання автентичних книжок свого батька Юрія Горліс-Горського. Зупинилася в готелі. Там ми з нею й спілкувалися. Вона добре володіє українською мовою.
Та перш, ніж оповідати про Ларису Лісовську, згадаємо, хто був її батько – Юрій Горліс-Горський.
«Батько був особливою людиною»
Уперше Лариса Лісовська приїхала в Україну 1994 року на прохання своєї матері. Вона мала зустрітися з родичами й побачити Україну, про яку мама розказувала їй усе життя. Вся її кровна родина була тут. Під час гостювання в Києві вона зустрілася з молодим чоловіком Арсеном, який писав дисертацію про її батька Юрія Горліс-Горського. Пані Лариса зізнається, що була здивована, що хтось захотів написати про її батька – вона виросла на розповідях матері про нього, але не думала, що він може бути таким важливим. Арсен кілька днів показував Ларисі Київ і безперестанку говорив про об’єкт свого наукового дослідження. Він розповів їй про важливість для історії України книги Юрія Горліс-Горьского «Холодний Яр», про його надзвичайне життя.
Свого батька Лариса Лісовська називає просто Юрієм.
– Із маминих розповідей я знала, що батько був особливою людиною, а в Україні я дізналася про це більше, – каже Лариса Лісовська. – Я була захоплена цією розповіддю. Україна мене зачарувала теж. Від того часу, коли мені було 6 років і я вперше почула про смерть Юрія, мене не покидало глибоке бажання пізнати батька більше. Я зростала голодною до знань про всі обставини його життя і смерті. Арсен утамував мій голод. Я багато дізналася про рідну мені людину, яка була таким великим патріотом, що змогла вбити своє перше кохання з почуття обов’язку до своєї країни та друзів.
Убив кохану з почуття обов’язку
За своє життя Юрій Горліс-Горський мав три справжніх кохання – три Галі. Історія з першою Галею закін¬чилася трагічно. Друга Галя була з Києва. Юрій навіть хотів із нею одружитися, але вона відмовила. І третя Галя – це мама Лариси (Лесі) Лісовської. Вона назвала свою доньку Лесею, бо хотіла, щоб та була схожою на Лесю Українку.
Після повернення до Америки з кількатижневої яскравої поїздки в Україну Лариса запитала в мами, чи правдивою є історія з убивством коханої, і як таке могло трапитись.
І ось яку розповідь вона почула.
Юрій боровся разом із гайдамаками в Холодному Яру і там закохався в молоду красуню Галю. Вона була однією з них – патріоткою, членом Холодноярських партизанських загонів, які хоробро боролися з більшовицьким уторгненням на їхню територію.
Юрій мав хорошу репутацію поміж гайдамаками. Його знали як хороброго та відчайдушного. Він бився без страху й наче мав оберіг на своє життя. Нікому не вдавалося його вбити. Його псевдонім – Залізняк – відповідав його особистості.
Більшовики схопили його й хотіли розстріляти. Однак уже перед самим виконанням вироку Юрію вдалося втекти, перестрибнувши через огорожу з колючим дротом. Він біг через навколишні села, переховувався там і через якийсь час дістався місця, де були його побратими. Ті вважали, що він мертвий, і вже справили по ньому поминки.
У той час більшовики схопили його дівчину Галю. Вони казали, що вб’ють Юрія, але вона зможе його врятувати, якщо викаже імена повстанців. Галя зробила це. В результаті більшовики спіймали кількох друзів Юрія. Звичайно, що вони брехали й не мали жодного наміру врятувати втікача.
Повернувшись до повстанців, Галя довідалася про смерть коханого. Вона оплакувала й поминала його з усіма. Та які ж усі були раді, коли Юрій повернувся до них, уникнувши, здавалось би, неминучої смерті.
Почувши новину про підступність Галі, козаки зібралися на раду: що з нею робити? Юрій був із ними й перший підписав для неї смертний вирок. Він зустрівся з Галею на звичному місці біля Мотрониного ставу. Вони сиділи й говорили про майбутнє. Галя була надзвичайно щасливою, бо Юрій був живий, і їх очікувало щасливе спільне життя. Він сміявся й плакав разом із нею, а потім узяв револьвер і вистрілив їй у скроню.
– Я питала маму: «Як він міг це зробити?!» Все моє єство протестувало проти цього! – продовжує розповідь Лариса Лісовська. – Мама відповіла, що то була війна, і зрада призводила до смерті героїв. Такого не можна було допускати. Далі мама розповіла, що після того, як Юрій виконав вирок, він поховав Галю в таємному місці. Наступного ранку, коли прокинувся й подивився на себе в дзеркало, то побачив сиві пасма волосся. Я була поранена цією історією, моє серце боліло. Я цей біль відчуваю й досі.
За словами пані Лариси, її батько був дуже цікавим чоловіком. Мати розповідала їй, що він завжди знав, як заробити гроші. Батьки часто переїжджали з місця на місце, нерідко залишалися без копійки, однак Юрієві вдавалося знаходити вихід зі скрутної ситуації і здобувати необхідне. Він був дуже здібним і кмітливим, не раз утікав із тюрми, часто в останній момент вислизав із лап смерті.
Розказує Лариса Лісовська й про те, що батько був справжнім ловеласом – на фотографіях він увесь час із дівчатами. У неї зберігся лист, де мати пише, що розриває з Юрієм усі стосунки, спалює всі його листи, бо той поводиться як справжнісінький Дон Жуан. Має листа і від батька, де він перепрошує в матері за все й каже, що хоче бути тільки з нею. Зрештою, вони таки одружилися.
«Публікую автентичний «Холодний Яр» зі своєї пенсії»
Моя співрозмовниця запевняє, що приїхала в Україну назавжди. У Львові вона орендує маленьку однокімнатну квартиру. Каже, що її американської пенсії в 400 доларів вистачає на найнеобхідніше.
Тут вона перебуває через обі¬цянку, яку дала своїй мамі, – врятувати батькову книжку «Холодний Яр». Ім’я чоловіка, від якого хоче врятувати батькову книжку, вона для преси відкрито не називає, бо він надто впливовий. Каже про нього – «цей чоловік». У 2005 році її мама Галина Талащук (Городянин-Лісовська, Гришко) розпочала переписку з цим чоловіком, який хотів отримати дозвіл на видання книжки. Мама була дуже втішена й сказала: «Будь ласка. Я буду така щаслива, якщо ви це зробите! Виправте помилки й приберіть суто галицькі вирази. Юрій завжди хотів, щоб його твір був класичною українською».
– Цей чоловік почав редагувати й видавати книжку «Холодний Яр», – розповідає Лариса Лісовська. – Він попросив маму надіслати всі фотографії та документи, які належали Юрієві. Моя мама на той час була вже старенька. Вона послала йому все, що могла, й не залишила для себе ніяких копій цих документів. Коли через деякий час я навідалась до мами, вона якраз отримала опубліковану книжку й була прикро вражена. «Ти тільки поглянь, що він зробив з книгою! – вигукнула вона. – Це не є книга Юрія, це лише щось подібне! Він змінив її до невпізнання! У ній немає справжніх Юрієвих слів». Я була здивована, я цього не розуміла. Вона послала мене в Україну, щоб віч-на-віч зустрітися з цим чоловіком і передати йому її незадоволення. Це я й зробила.
Коли через доньку цей чоловік почув про незадоволення її мами, він сказав, що та, очевидно, не розуміє, що сучасний український читач потребує книги в легко¬доступній, зрозумілій формі. Він робив вигляд щирого патріота, який хоче лише найкращого для книги Юрія Горліс-Горського. Іншого разу цей чоловік надрукував у книзі вдячні листи Галини Талащук як доказ того, що вона була дуже задоволена його роботою. Донька не насмілилася повідати престарілій матері, що їхні цінні сімейні фото й документи були привласнені цим чоловіком, який казав, що це все належить йому. Він навіть не захотів дати Ларисі копій, коли вона його про це попросила.
Історична довідка
Це творчий псевдонім Юрія Юрійовича Городянина-Лісовського – українського вій±ькового й громадського діяча, письменника, старшини Армії УНР. Він є автором прозових творів «Отаман Хмара» (1934), «Червоний чортополох» (1935), «Холодний Яр» (1937), «Ave Dictator» (1941), спогадів «Між живими трупами» (вважаються втраченими).
Народився 14 січня 1898 року в селі Демидівці на Полтавщині.
На початку лютого 1920 р., під час Зимового походу, коли Запорізька дивізія перебувала в околицях Холодного Яру, Юрій занедужав і змушений був лишитися на лікування в Мотронинському монастирі, де в той час розміщувався штаб полку гайдамаків Холодного Яру. Підлікувавшись, хотів було вже наздоганяти свою частину, та холодноярці, яким бракувало старшин воєн¬ного часу, переконали його, що він тут не менш потрібний Батьківщині. Юрій ніколи не шкодував, що вирішив залишитися серед лісовиків: рік боротьби на Чигиринщині, напоєній духом великого Богдана, став найщасливішим періодом його життя.
Юрій Горліс-Горський, якого не брала ворожа куля, загинув від рук «своїх». Поповзли чутки, що він запроданець, агент більшовицьких, польських та німецьких спецслужб. Це сталося 27 вересня 1946 року в таборі для переміщених осіб у Новому Ульмі (Німеччина). Він був задушений бандерівцями й, скоріше за все, зацементований ними в підлогу табору.
Новонародженій донечці Юрія та Галини Лесі (Ларисі) було тоді лише два дні…
