Вона народилася в Одесі, дитинство і юність минули в Кіровограді, а решту життя віддала Лисянці. Тут вона, як нині кажуть, затребувана вже не одне десятиліття, бо вчитель великої душі, державний службовець з нетиповою відкритістю для людей, жінка з особливим шармом і пенсіонерка, яка не знає старості, – це все про неї. І це завжди виокремлює, приваблює і захоплює.
Повідомляє власний кореспондент «Нової Доби».
Тамара Володимирівна Овчаренко нещодавно переступила вікову межу, яку ще не відчуває, до кінця не усвідомлює, але яка невмолимо й настійливо нагадує: це вже твоє шістдесяте літо!
– Оглядаючись назад, бо до цього дивилася лише вперед, я умовно можу поділити прожите за десятиліттями, – говорить вона з притаманним їй гумором. – Так воно вже виходить: навчання в школі, робота вчителем української мови і літератури в Лисянській школі №2, секретар райвиконкому, директор районного Центру зайнятості. Сьогодні я можу сказати, що «поцілила в десятку», бо коли чогось і досягла, перебуваючи в різних іпостасях, то лише завдяки чудовим людям, які траплялися на моєму шляху. Їх багато, але кількох я все ж назву. Це колишній керівник району Микола Філімонович Пампуха, вчитель і директор Андрій Лаврінович Олексієнко, колишній працівник райвиконкому Антоніна Філонівна Гаврилюк. Але на першому місці – завжди чоловік Володимир, всерозуміючий, люблячий, терпеливий, діти – Володимир і Елла, які підтримують мене в усьому.
Пані Тамара готова розповідати годинами про свою дружну сім’ю, яка часто любить збиратися разом у своєму родинному гнізді – мальовничій садибі на околиці Лисянки. Тут Овчаренки створили власними руками такий собі «оазис щастя», де багато квітів і батьківської любові. Саме тут черпає творче натхнення донька Елла, в якої прокинувся дар художниці. Сюди, впевнена Тамара Володимирівна, приїжджатимуть по добро і науку людяності майбутні онуки, яких уже зачекалися, адже син Володимир нещодавно одружився.
Дивлячись на цю жінку, завжди енергійну, непосидючу, заклопотану вічними громадськими турботами, не кожен розуміє її активність і постійну зайнятість: мовляв, на пенсії, то сиди дома і порпайся в городі. Такий «статус» пенсіонера вона, голова районної організації ветеранів, вважає неправильним і навіть шкідливим. За приклад ставить голову первинної організації ветеранів райспоживтовариства Ольгу Катан, яка власним прикладом демонструє, що лише рух, активна життєва і громадська позиція не дадуть передчасно «скиснути». Та й сама Тамара Овчаренко для ветеранів району є взірцем непокори рокам. І так сталося, що для літніх людей, серед яких багато одиноких, вона є чи не єдиним порадником, розрадником і помічником. Голова ветеранів гордиться, що є і її частка участі у випуску збірки поезій талановитого поета з Рубаного Мосту Олександра Костенка, переймається хворими й немічними, б’є в усі дзвони на різних пленумах і форумах, аби держава приділяла більше уваги, як вона каже, «золотому фонду країни» – ветеранам війни та праці. А ще знаходить час брати участь у роботі фонду «Відродження Лисянки», спів¬засновником якої вона є, цікавитися долею своїх випускників, хоча минуло вже більше тридцяти років, відколи була в них класним керівником, без неї не обходиться орга¬нізація в районі виборчих перегонів усіх рівнів… Але з-поміж усього цього у Тамари Володимирівни була одна, здавалось, нездійсненна мрія. Вона збулася в день її народження – діти подарували подорож до Франції.
«Шерше ля фам», що в перекладі з французького означає «шукайте жінку». Вона таки здійснила свою мрію – побувала в Парижі…
