87-річна Катерина Іванівна Заярнюк живе в Лозуватці, що на Шполянщині, із самого народження. Проста працелюбна жінка, яку доля не сильно бавила, вважає себе щасливою людиною, адже в неї є все для щастя: велика дружна родина, гарні сусіди, повага від односельців, на яку жінка заслужила невтомною працею.
Повідомляє власний кореспондент «Нової Доби».
Ошатний будиночок на одній із вулиць села, просторе доглянуте подвір’я – так зу¬стрічає гостей господа Катерини Іванівни. У будинку – вишиванки і портрети на стінах, вони ніби наближають її до рідних людей, яких доля розкидала по світу, щодня нагадують, що вона не самотня, а має дітей, онуків, правнуків. На широкому столі, лежанці, стільці лежать місцеві газети. «Читаю без окулярів», – хвалиться жінка. З’ясувалося, що син і донька, які проживають у Черкасах, кілька років тому подбали, щоб підлікувати мамі зір. Тепер із зором у неї все гаразд, а ще Катерину Іванівну діти врятували від хвороби серця. Настав час, коли змучене роками нелегкого життя серденько старенької почало давати збій. От і вирішили діти й онуки покласти маму до лікарні. Два місяці прожила вона у дітей в обласному центрі, проходила післяопераційну реабілітацію. А потім не стрималась і попросилася додому, пояснюючи: «Вдома й стіни лікують».
…Зростала Катерина в родині, де виховувалося четверо дітей. Рано пішла з життя матуся, тож довелося скуштувати тяжких сирітських заробітків. Бо що не кажіть, переконана жінка, а як матері в дитини немає, то вже сирота.
Звикла Катерина надіятися у всьому на власні сили. У 14 років почала свою трудову діяльність у колгоспі, а з приходом окупантів на шполянську землю досі пам’ятає фашистську нагайку, якою карали селян на тяжкій праці біля посівів тютюну.
Згодом, після звільнення, була мобілізована. Пригадує, як з сусідньої Княжі носили в руках тяжкі дерев’яні колоди, якими встеляли дорогу танкам. За цей нелегкий для молодих дівочих рук труд має Катерина Іванівна медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной войне».
Війна скінчилася, але мало що змінилося в житті. Важко трудилася в колгоспі. Хоча, як зізнається, праця завжди була в радість, хвилина без роботи здавалася вічністю. Так звикла з дитинства. За роки роботи в колгоспі де тільки не доводилося працювати. Але скрізь за¬служила повагу й у своїх колег, і в керівництва. Працювала свинаркою, майже 10 років була ланковою в рільничій бригаді. За успіхи на свинофермі Катерину Іванівну нагородили почесним званням «Заслужений тваринник району», її портрет роками прикрашав сільську Дошку пошани, а бронзова медаль учасника Виставки досягнень народного господарства у Москві сьогодні для родини Заярнюків – ре¬ліквія. «Тоді разом із медаллю, – пригадує, посміхаючись, – подарували ще й хустку. Та хустку я давно зносила».
Невисокі заробітки в колгоспі, розлучення з чоловіком, двійко дітей на руках – здавалося, не було приводу для оптимізму в житті. Та жінка рук не опустила, позичила гроші й придбала сторічну хатину, яка в ті часи лише одна (!) в селі продавалася. Й почала будуватися. Зараз Катерина Іванівна каже, що будиночок її маленький і ніби в землю вростає, а тоді для її родини це були хороми, де зростали діти, звідки з радістю бігла на роботу, а з роботи – додому.
Усе життя тримала господарство. Невтомні руки обходили корову, козу, свиней. Й так було аж до 86 років. Лише останні два роки тримає хіба що курочок та собаку з котиком.
З гіркотою пригадує старенька роки воєнного лихоліття. «Хто це пережив, – переконана, – той ніколи не захоче повторення війни». Хоча спокою ця поважна жінка не має, адже зараз у зоні проведення антитерористичної операції перебуває один з її чотирьох онуків – Олексій. Зранку й ввечері молиться своїм добрим серцем бабуся за онука, просить у Бога миру на нашій землі. Мріє, що незабаром страхіття на Сході України скінчиться, і вся велика родина збереться у бабусі на гостини.
А допоки помаленьку порається на подвір’ї та подумки вже саджає город, бо хоч і допомагають їй у цьому добрі сусіди Павлина і Володимир Кияни, Ганна Коломієць, Марія Табаченко, та сама Катерина Іванівна зізнається, що від рідної землі сил і здоров’я набирається.
