Василь Кирилович Авраменко, як і Тарас Шевченко, ще з дитячих років залишився сиротою. А народився Василь Кирилович у бідній селянській сім’ї в містечку Стеблів, нині Корсунь-Шевченківського району. На четвертому році життя наймолодшого сина пішла у вічність його мама, а невдовзі помер і батько. Василько три роки жив у рідної тітки, рано пішов у найми, на свій хліб.
Артист-танцюрист
Як пише корсунський краєзнавець Михайло Волков, мешканці Стеблева вже тоді помітили потяг Василька до танців. Він зачаровано спостерігав, коли дорослі танцювали польку на три боки, карапет, грайливі танці. Ці спостереження пригадаються йому через декілька років.
У 16 років Василько поїхав до братів у Сибір та Владивосток на заробітки. У Владивостоці за допомогою старшого брата він вивчився й склав екзамени на народного вчителя. У 1914 році хлопець-сирота вступає до військової школи прапорщиків, а потім – фронт. Із захопленням зустрів Василь у Владивостоці українських артистів, які пробудили в його юному серці почуття українця.
З 1917 року Василь Авраменко навчався в Київській музично-драматичній школі імені Миколи Лисенка. Там познайомився з визначним українським хореографом Василем Верховинцем. Лекції з українського танцю Верховинця були водночас теорією і практикою. Він показував первісну правдивість українського народного мистецтва, його творчу винахідливість, оригінальність, самобутність української культури. А його практичний показ різноманітних кроків, стрибків, обертів, підскоків, притупів, присядок, символіки рухів, жестів, вихилясів був для учнів справжнім відкриттям. Стеблівський юнак щиро подружився з книжечкою свого вчителя Верховинця «Теорія українського народного танка». З цією книжкою майбутній хореограф творив свої п’єси українського балету, такі як «За Україну», «Великдень на Україні», «Русалка» та інші.
У 1918 році талановитий юнак успішно дебютував як артист на сцені театру Садовського. Там, у спектаклі «Катерина» Аркаса, він грав Першого хлопця, виступав у концертній виставі та виставі «Мати-наймичка» Тогобочного. Працюючи в театрі Йосипа Стадника в Івано-Франківську та театрі Миколи Садовського, що перебував на той час у Кам’янець-Подільському, Авраменко розкрив свій талант артиста й організатора.
Уже в розквіті таланту, у 1921 році, юний хореограф у складі артистів театру прибув до табору полонених бійців української Галицької армії «Каліш» (Польща). Там він заснував школу українського танцю. З цим колективом полонених Василь Авраменко самостійно здійснив турне Галичиною, Волинню, Холмщиною. На Західній Україні протягом 1922–1924 років наш земляк зміг заснувати близько сорока шкіл українського танцю: у Львові, Луцьку, Рівному та інших містах. Він створював школи українського танцю в Польщі, Чехословаччині, Німеччині.
У грудні 1925 року талановитий педагог переїхав до Канади, де теж створив школу народного танцю. Протягом 18 місяців Авраменко об’їздив усю Канаду й дав там за цей час 120 концертів. Він організував у Канаді та США українські школи, студії, ансамблі. У них навчалося близько 6-ти тисяч танцюристів. Тріумфальними були гастролі Авраменка разом із хором Олександра Кошиця в 1930-х роках. Успішно пройшли виступи ансамблю генія танцю з України на виставах у Торонто, Чикаго, Вашингтоні, Нью-Йорку.
У 30-х роках Авраменко, подорожуючи Канадою та США, створив і опублікував десять танців. Вони були надруковані в книжці «Українські народні танки» у 1928 році, а в 1947 році їхня кількість поповнилася ще вісьмома творчими знахідками. Свій унікальний практичний досвід танцюриста й хореографа митець узагальнив у фундаментальній праці «Українські національні танці, музика і стрій».
Організаторський талант Василя Кириловича Авраменка постійно розвивався, народжуючи все нові й нові ідеї. У 1934 році Авраменко заснував товариство з обмеженою відповідальністю «Авраменко-фільм». Там разом із Кошицем Авраменко зняв фільми-опери: «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Маруся Богуславка», фольклорні фільми.
Дослідники творчості Авраменка найвидатнішим із його фільмів вважали «Тріумф українського танцю» (1954). Цікавими також є його фільми «Трагедія Карпатської України», «Забутий рідний край», «Марійка-невірниця» та інші.
З-за океану – до рідного дому
Нашим стеблівським генієм національного танцю у 1945 році у США створена школа народного танцю, яка успішно здійснила численні турне Америкою, Канадою, Бразилією, Аргентиною, Великою Британією та ін.
Авраменко об’їздив багато країн світу, підготував тисячі танцюристів, натхненно творив на сцені й у кіно образ своєї Вітчизни. За свої заслуги Василь Кирилович був нагороджений «Хрестом українського козацтва» (1954), визнаний «Українцем року» (1976). Наш славетний майстер танцю брав участь у Другій Сесії Ватиканського Вселенського Собору (1963), де отримав благословення Папи Павла VІ. Він – учасник Другого (1973) і Третього (1978) Світових Конгресів України.
Останні роки свого життя митець прожив у будинку Мар’яна та Іванки Коців у Нью-Йорку. Та незважаючи на всі турботи про нього американських друзів, митець просив сім’ю Мар’яна Коца, щоб його останки перепоховали в Україні, в рідному Стеблеві, як тільки Україна стане вільною, незалежною.
6 травня 1981 року, на 86-му році життя, полум’яне серце патріота України, митця світового масштабу Василя Кириловича Авраменка перестало битися. У травні 1993 року його прах було перезахоронено в Стеблеві поряд із могилами батьків на Заросянському кладовищі. На могилі геніального митця встановлено пам’ятник. Одну з вулиць у селищі названо іменем славятного земляка.
Микола БОРЩ,
науковий співробітник обласного краєзнавчого музею, почесний краєзнавець України
