У цей час у галереї народного мистецтва, що в історичному будинку Черкас на перетині Хрещатика й Смілянської, відбуваються «Великодні зустрічі», які зініціював обласний осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Усіх охочих черкащан, серед яких найбільше саме дітей, тут долучають до мистецтва писати писанки, знайомлять зі смисловим значенням узорів і поєднанням кольорів.
Серед тих, хто проводить майстер-класи, – заслужена майстриня народної творчості України, голова обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Ольга Мартинова.
Навчилася від бабусі
– Писанка прийшла до нас із незапам’ятних дохристиянських часів, коли яйце було предметом релігійного пошанування й культового поклоніння, – розповідає Ольга Михайлівна. – За часів язичництва культ яйця був пов’язаний зі святами весни, воскресінням оживаючого Сонця, де яйце символізувало джерело життя. Прикметно, що фарбованими яйцями не тільки зустрічали весну, а й проводжали її. Наші пращури вірили, що яйце дає людині добрий урожай, багатство й достаток, оберігає від різних бід: грому, блискавки, вогню. А на випадок хвороб воно слугує ще й важливим лікувальним засобом.
Черкаська майстриня Ольга Мартинова відроджує цю древню традицію писанкарства. Родом вона з Тернопілля. Любов і вміння створювати писанку-сонечко успадкувала ще дівчинкою від бабусі, яка походила з лемків. Отож перша писанка, створена юними руками, була лемківською. У сільській хаті на Великодні свята, а особливо в «чистий четвер», завжди пахло воском, і дух хвилювання, піднесення й таємниці, що от-от мала відкритися, охоплював дитину й літню жінку. Вони творили диво. З їхніх рук на цнотливу поверхню яйця лягав тайнопис, який передавався українками з покоління в покоління.
– Писанкарством із давніх-давен займалися жінки, – зауважує Ольга Михайлівна. – Виготовлення писанок починали, попостивши, неодмінно з добрими думками. Писали в душевному й фізичному спокої. Малюнок майстриня зазвичай наносила рухом від себе. Вважалося, що хустина чи ганчірка, якими витирали писанки під час їхнього виготовлення, мали магічну силу. У сучасному писанкарстві застосовують лише усталені орнаменти, ніяких модних віянь у традиційному мистецтві бути не може. Писанка – це як молитва: ні додати, ні відняти. На Черкащині малюємо безкінечник як символ безкінечності життя, здоров’я, перехід від дітей до правнуків, ружу – як знак притягування космічної енергії, ромб із крапкою – знак засіяного поля, плодючості.
Знання й уміння – молодим!
Ольга Мартинова – неодноразовий лауреат міжнародних та національних конкурсів народного мистецтва, майстер не лише писанкарства, а й народної вишивки. Майже 20 років пані Ольга присвятила викладанню фахових дисциплін у Черкаському вищому художньо-технічному коледжі №20, передаючи молоді таємниці традиційних технік вишивки та писанкарства, прищеплюючи їй естетичний смак і повагу до народного мистецтва. Із 2007 року вона – доцент кафедри дизайну Черкаського державного технологічного університету, навчає майбутніх модельєрів премудрощам декорування вбрання.
А ще вона – депутат Черкаської обласної ради, член Вищої ради митців області.
Майстриня вважає, що нині через військові дії на Донбасі українці мають більше писати писанок, тим самим притягуючи добро і мир у країну. Каже, що не стільки важливо намалювати багато писанок для себе (удома достатньо й трьох – біля ікони чи біля спасівського букета), як для роздаровування людям.
– Даруючи писанку, ми роздаємо добро, множимо побажання щастя, здоров’я, багатства. Торік роздала 40 яєць-писанок, бо мала багато бажань і хотіла, щоб вони збулися, – зізнається майстриня.
Володимир БЕЗУГЛИЙ, фото автора
