Великдень по-черкаськи

Великдень по-черкаськи

Великдень – світлий празник Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа – є чи не найдавнішим і найбільшим християнським святом. Християни всієї нашої області, та й країни загалом, відзначають цей день, прославляючи свого Спасителя і згадуючи традиції та звичаї своїх предків. І хоча свято для всіх однакове, кожен відзначає його по-своєму. Як саме? Із таким запитанням «новодобівці» звернулися до черкащан.

Ліна Терещенко, директор Шевченківської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю:

– Для всіх працівників нашої школи Великдень – це святий день, тому кожен хоче приготувати, купити щось смачніше для своєї сім’ї. Уранці до церкви я не йду. Уже коли буду на пенсії, тоді ходитиму, а зараз якось не встигаю. Зате мої доньки Леся й Оксана ще звечора готують кошик. Кладуть туди паску, крашанки, шматочок ковбаски, яблука, зелену цибулю, яка вже є на цей час. А в останні роки стало традицією брати сало й хрін. Коли дівчата повертаються, сідаємо за стіл і пробуємо свячене. Паски я не печу. Дуже смачні паски пекла мама й свої вміння передала сестрі Валентині. Колись у Шевченковому пекли паски несолодкі, але прикрашені голубами, колосками, квітами з тіста, виріб обв’язували ніби поясом. А солодку випічку з глазур’ю в нас називають бабочкою.
Цього дня обов’язково йдемо в гості до Валентини. Як була жива мама, то збиралися всі в неї. Адже це сімейне свято. От і цього разу приїде брат аж із Севастополя, щоб тут, у рідному селі, разом із нами побути. Це, як я вважаю, найкраще й найдорожче свято в році.

Роман Василина, сільський голова Худяків Черкаського району:
– До Великодня готуємося заздалегідь, зокрема готуємо смачні страви. Яйця фарбуємо дідівським, екологічно чистим методом – лушпинням із цибулі. Паски пече дружина з запасом, щоб вистачило й на поминальну суботу. До церкви готуємося звечора, на службу йдемо вночі, беремо з собою паску, крашанки, ковбасу, обов’язково – цибулю й часник, купуємо свічку. Після церкви сідаємо за стіл, спершу потрошки куштуємо всього свяченого. Я дотримуюся посту, тому для мене це подвійне свято. Приємно, що цього дня збирається вся родина. Ще з дитинства пам’ятаю, що з’їжджалися родичі, накривали великий стіл, спілкувалися, згадували тих, хто пішов із життя.

Ручко Володимир Іванович, заслужений лікар України, колишній головний лікар Першої Черкаської міської лікарні, нині пенсіонер:
– Великдень сім’я святкує обов’язково, вже багато років поспіль. Незважаючи на те, що покійні батько й мати були комуністами (під Сталінградом вступили в партію як учасники Великої Вітчизняної війни), все одно відзначали це свято по-сімейному і щороку. Тоді це не афішувалося, бо батько працював директором школи в Золотоноші. А прилучила мене до цього світлого свята Христового Воскресіння моя покійна бабуся – батькова мати, яка жила в Сорочинцях на Полтавщині. Там вона таємно від батьків і похрестила мене в тій самій церкві, де хрестили Миколу Васильовича Гоголя.

І зараз святкуємо так само, по-родинному. Маю двох синів-військовослужбовців, які живуть у Києві. У кожного – сім’я, по двоє дітей. Себто, я чотири¬кратний дідусь. Так сталося, що в мене три роки тому померла дружина, я сам у Черкасах. То або я до дітей приїжджаю в Київ, або вони приїжджають сюди. Торік я туди їздив. Цього року, напевне, вони до мене приїдуть. І знову підемо до храму, освятимо паски.

Василь Васильович Марштупа, заслужений працівник культури України:
– Святкую Паску з самого дитинства! Досі пам’ятаю присмак тієї паски, бо дитинство було не надто сите. Мама нас виховувала сама, то я надзвичайно любив і люблю це свято. По-перше, це світлі дитячі спогади. По-друге, і це надзвичайно важливо, я людина віруюча. Не сліпо віруюча, але справді вірю в єдиного Бога-вседержителя, Творця неба, землі й усього видимого й невидимого довкола. Тому шаную молитви, наші православні свята, хоча православ’я в нашій країні зараз і розділене. Чвари з політичним присмаком усередині церкви мені надзвичайно не подобаються. Але все-таки є Господь, якого ми славимо.
Паску святкую завжди! Удвох із дружиною фарбуємо крашанки, писанок ми не вміємо писати. Ну, я дружині здебільшого допомагаю. Фарбуємо в лушпинні з цибулі на літній кухні, на плиті. А цього року дружина віднай¬шла десь рецепт, як фарбувати яйця соком столового буряка. Спробуємо!
Безумовно, їдемо сім’єю до церкви вранці, святимо все, що є в кошику, ставимо свічечку. Їздимо традиційно в Свято-Троїцький кафедральний собор. Нам тут подобається, ми комфортно почуваємося саме біля цього храму. У своєму житті я навіть кілька разів відстояв усюнічну й співав у хорі. А особливо ж, коли перебував у Сполучених Штатах, де був регентом в українській церкві. Знаю службу Божу й узагалі шаную, поважаю весь цей церковний церемоніал і люблю. Бо не любити його не можна. Це може хіба що людина неадекватна, а я себе такою не вважаю.

Василь Пахаренко, доктор філологічних наук, викладач кафедри української літератури та компаративістики ЧНУ ім. Богдана Хмельницького:
– Великдень – одне з найголовніших, найтепліших, найінтимніших і найдобріших свят. Як правило, його завжди святкуємо в родинному колі. Уранці йдемо до Свято-Троїцької церкви, що біля Пагорба Слави, святити паску. А потім їдемо в село до батьків, розговляємося, спілкуємося. До великоднього кошика кладемо паску, сіль, вино, шматок сиру, ковбаси, яйця. Зазвичай беремо маленьку пасочку, яку віддаємо як милостиню для дитячих будинків чи стареньких людей. Цього року до кошика ще й справжню писанку покладемо, яку зробив син.

Валентин Лазуренко, доктор історичних наук, професор, проректор з гуманітарно-виховних питань ЧДТУ:
– Для мене це велике духовне і родинне свято, до якого ми готуємося заздалегідь. Дружина у вівторок скуповує всі продукти, як необхідні для випікання паски і взагалі до святкового столу. Паску, до речі, дружина завжди пече сама. У середу прибираємо в квартирі. У четвер усі будемо купатися у вербі. У страсну п’ятницю настає період духовного очищення і підготовки. У суботу ми готуємося до великодньої служби. Існує таке народне вірування, що людина, яка відстоїть службу, матиме рік достатку, успіху й добробуту. Зазвичай дітей залишаємо тещі, а самі з дружиною їдемо в церкву в Мошни. Чомусь саме в цьому храмі ми відчуваємо себе комфортно.

Світлана Петрова, власниця салону оптики «Окуляр»:
– Обов’язково вночі йдемо до церкви. Святимо паску, крашанки, ковбасу, фрукти та інші наїдки. Паску зазвичай купую, бо пекти немає часу, а крашанки фарбую сама. О 6-ій ранку ми вже вдома, розговляємося – пробуємо свячене. А пізніше до нас приходять син і донька зі своїми сім’ями, бо ж на Великдень завжди приїжджають із Києва внуки-студенти. У нас приватний будинок, і в дворі вже традиційно готуємо шашлики. Це світле християнське свято, яке не тільки сповіщає про воскресіння Ісуса Христа, а й об’єднує рідню.

Олександр Третьяков, видавець:
– Традиційно на Пасху з дружиною та дітками буваємо в храмі. Ось уже кілька років поспіль вирушаємо в різні місця, буваючи в найбільших святинях. Чомусь найдужче запам’яталася поїздка до Суботова. Встали дуже-дуже рано, тож до церкви дісталися ще затемна. Готувалися, що в храмі буде багато людей, адже сюди на свята з’їжджаються віряни з усієї області. Коли ж зайшли до храму, здивувалися: там уже майже нікого не було. Щоправда, за кілька хвилин вийшов священик, поспілкувався з нами, посвятив пасочки. А снідали вже, коли сходило сонце. Видався чудовий весняний: саме цвіли груші.
Цей рік теж плануємо невелику мандрівку. Щоправда, куди саме, поки не визначилися. Дружина пропонує поїхати до Нечаївки, там є чудовий храм.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x