Вечірній перегляд преси змусив мене врешті-решт порушити власне правило не реагувати на відверту неправду і не виправдовуватися в тому, в чому не винен. Однак на статтю «Як «люстрували» голову Золотоніської райради (повний фото- та відеозвіт)» не можна не реагувати з двох причин.
Перша: у ній відверто цинічно кинуто брудний камінь у мій город. Як правило, непорядним людям, які замість творити добро розкидаються каменюками, не заборониш цього робити. Але ж слід прибирати каміння з грядки, якщо плануєш на ній сіяти добре зерно!
По-друге, іноді хороший господар виполює бур’яни і на сусідній ділянці, якщо її власник нездатен це робити самостійно. Під сусідньою грядкою маю на увазі видання «Дзвін», редакційну політику якого формує, на превеликий жаль, колишній народний депутат Леонід Даценко.
Мас-медіа як четверта гілка влади може слугувати ефективним чинником розбудови здорового суспільства, або, навпаки, – виступати в ролі інформаційної зброї масового ураження. Авторка згаданої вище статті доклала максимум зусиль для того, щоб розорати душу читачів брудними натяками, посіяти підозри, рознести безпідставні плітки, полити відвертою неправдою і заволочити їдкою злобою. Про які «цінності Майдану» можна після цього говорити? Для кого чи для чого так старається творчий колектив видання? Які морально-етичні та професійні цінності сповідує? Яку мету переслідує? На які плоди сподівається після такого нікчемного засіву?
Цілий ряд попередніх матеріалів уже ряснів безсоромними звинуваченнями особисто на мою адресу. За суб’єктивними версіями авторів, якого лиха я тільки не коїв у місті: руйнував пам’ятник Леніну, розбивав його на шматки, таємно продавав, підтасовував рішення міської ради, підробляв експертизи. На ці абсолютно безпідставні, фантасмагоричні і нічим не підтверджені звинувачення можна було б не звертати уваги чи покрутити пальцем біля виска – і до праці. Але ж «велетні пера» на цьому не збираються зупинятися: у їхній хворобливій уяві цього разу міському голові нічого робити, тож він перетворився у лідера тітушок. Та ще й не сам, а в дуеті з головою ОДА! Цитую: «…до останніх належала Самооборона Майдану із Черкас, яка наглядала за правопорядком, адже була інформація, що провокації організовуватимуть під «патронатом» мера Золотоноші та черкаського губернатора, тож на міліцію могло бути мало надії». Далі уважний читач може ознайомитися із джерелами інформації, якими послуговується це «депутатсько-поетичне» видання: «Непрямі докази можливої підготовки такого сценарію ми отримали, поговоривши із працівником місцевого “Водоканалу” Віктором, прізвище якого із зрозумілих причин ми не будемо називати». Звісно, не будете називати! Ви ж не можете цього зробити, бо звикли займатися словоблудством замість правди!
Далі авторка у своєму підступно-лукавому стилі розігріває емоції вмілою антитезою. Прикриваючись авторитетом добропорядних вознесенців, воїнів АТО та волонтерів, вона їх усіх без розбору підгрібає на один бік барикад, а на другому опиняються якісь безіменні «бюджетники».( «У якості опонентів виступали, як ми вже говорили, міські бюджетники»). Ось вам! Безапеляційно, непрофесійно, у стилі «а-ля пліткарня». Яскравий приклад того, як можна посіяти чвари та розбрат на сторінках газети. А ще – обламати крила тим, хто дійсно працює в поті чола, шукає компроміси, підбадьорює інших до праці та творчості, знаходить вихід із, здавалося б, безвихідних ситуацій.
Тут так доречне народне прислів’я: «Згода будує, а незгода руйнує». У країні – війна, а екс-нардепи благословляють ЗМІ на розшматування громад замість консолідації суспільства. Прикро, що за цим стоїть поважна людина – Леонід Даценко. Хоч я переконаний, що колишніх не буває. Якщо чоловік справді має державницьке мислення, він, незалежно від того, довірили йому мандат чи ні, буде діяти в інтересах громад, держави, особливо у такі скрутні для України часи.
Давно відомо, що єдиним показником успіху будь-якої людини є не слова (навіть найпоетичніші з них!), не обіцянки, виправдання чи плітки, а результат. Він або є, або його немає. Тому кожному своє.
Я маю намір і надалі ефективно діяти, а не говорити. І результат буде очевидним. При тому не втрачаю надію, що Леонід Даценко перегляне свою редакційну політику, стане поруч для доброчинства, припинивши займатися дешевим і безперспективним словоблудством.
