На сцені театру здійснювалися постановки різноманітних за жанром та тематикою творів української та зарубіжної класики і сучасних авторів. У 1963 році він набуває статусу музично-драматичного.
У репертуарі театру постійними стали шевченківські вистави. В перше десятиріччя області колектив неодноразово здійснював постановки спектаклів за творами Шевченка – ,,Назар Стодоля” (1960), ,,Мати-наймичка” І. Тобілевича за Т. Г. Шевченком (1961), ,,Марина” М. Зарудного за Т. Г. Шевченком (1964). В 1961 році до 100-річчя від дня народження Т. Шевченка на сцені театру була здійснена постановка драматичної поеми ,,Дума про Кобзаря”.
В 1957 – 1963 рр. в Черкасах жив і творив відомий український поет і журналіст В. Симоненко. Працював у редакціях газет ,,Черкаська правда” (1957 – 1960 рр.), ,,Молодь Черкащини” (1960 – 1963 pp.), власним кореспондентом ,,Робітнича газета”. В Черкассах він написав свої кращі твори, зокрема вірш ,,Лебеді материнства”, слова якого стали символом любові до рідної землі і свого народу:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Все помітнішу роль в житті черкащан після утворення області почали відігравати культурно-освітні установи. На час утворення області у районах і містах діяло 899 сільських, колгоспних та профспілкових клубів, 31 будинок культури, 1194 районних, міських, сільських, колгоспних та профспілкових бібліотек, 40 районних та міських кінотеатрів, 150 гужових і автомобільних кінопересувок, 90 сільських, колгоспних та профспілкових стаціонарних кіноустановок, які забезпечували культурне обслуговування та організацію дозвілля людей.
Справжніми осередками культури на селі в ті роки стали культурно-освітні установи Черкаського району, більшість з яких в перші роки існування області перейшли у нові приміщення, значно поліпшилося їхнє забезпечення книжковими фондами, музичними інструментами. Великою популярністю серед жителів району користувалися гуртки художньої самодіяльності, особливо хорового та драматичного жанру.
Охоче відвідували клуби жителі сіл Косенівка Бабанського (нині – Уманського), Старосілля та Валява Городищенського, Моринці Вільшанського (нині – Звенигородського), Озірна і Попівка Звенигородського районів.
Великою популярністю користувалися свята пісні і танцю. Масовістю відзначалися такі свята у містах і районах Черкащини в травні 1954 року, коли в них взіли участь понад 400 колективів художньої самодіяльності та 1500 окремих виконавців. У зведених хорах взяло участь 24960 чоловік, а у танцювальних жанрах – 1673 чоловіки. Найбільш масово свята пісні і танцю пройшли в Умані, де в зведеному хорі співало близько трьох тисяч чоловік, у Чигирині – понад дві тисячі чоловік.
Уміло будували свою роботу бібліотеки. Послугами Звенигородської районної бібліотеки для дорослих користувалося 8 тис. читачів. З метою кращого обслуговування населення бібліотека організувала 16 бібліотек-пересувок. До 150-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка в усіх бібліотеках району літературно-меморіальні куточки та книжкові виставки ,,Т.Г. Шевченко – наш великий земляк”. У бібліотеках Чорнобаївського району створені картотеки ,,Вивчай свій край”, виділені окремі підбірки краєзнавчої літератури. У бібліотеках сіл Скородистик, Красенівка, Велика Бірімка, Малі Канівці цього району зібрані матеріали і оформлені альбоми з історії сіл, до яких включені відомості про відомих земляків, виробничі справи господарств.
Для виступів безпосередньо на фермах, тракторних бригадах, польових станах та інших підрозділах за рішенням партійних організацій з числа учасників художньої самодіяльності в містах і районах створювалися спеціальні агітаційно-художні колективи – агітбригади.
Більше уваги стало приділятися музейній справі. В 1954 році функції провідної музейної установи новоутвореної області почав виконувати Черкаський міжрайонний музей, який згодом був реорганізований у обласний краєзнавчий музей. В 1950-х роках статус державних мали краєзнавчий музей в Умані, меморіальний музей в Каневі, Шевченковому і Кам’янці та музей Корсунь-Шевченківської битви. В 1960-х роках починають працювати міські та районні краєзнавчі музеї в Смілі, Золотоноші, Звенигородці та в інших містах та районах. Поширення набуває громадське музейництво.
