Як білоруси у Польщі українців підтримують

Як білоруси у Польщі українців підтримують

Серія подорожніх блогів про Польщу

Поки опозиційний білоруський телеканал «Бєлсат» знаходить можливість транслювати новини і програми рідною мовою аж із Польщі, в Україні триває повзуча русифікація. Аляксєй Дзікавіцкі – редактор інформаційних програм «Бєлсату» вірить у нашу перемогу і усіляко намагається їй сприяти. За його словами, у період Майдану, майже 100% програм телеканалу стосувалося України. Та й нині практично немає дня, щоб не говорили про нашу державу – чи то в новинах, чи то в коментарях експертів. Робиться усе це, звісно, білоруською мовою, з якою у самій Білорусі «пєчаль», адже є частина молодих білорусів, що власної мови просто не знають. До яких сумних наслідків це може призвести уже знають жителі Донеччини та Луганщини, адже без мови зникає самоідентифікація народу. Говориш виключно російською – значить «свій» і тебе прийдуть примусово рятувати і творити у тебе «русский мир». Недарма Ліна Костенко говорила, що народи вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову.
– Як ти можеш ідентифікувати себе як білоруса за кордоном, якщо не знаєш рідної мови? Не повезеш же з собою картоплину чи шматок сала, – розмірковує Аляксєй Дзікавіцкі. А мова – це ідентифікатор, який завжди з тобою. І багато молодих людей з Білорусі починає розуміти це саме тоді, коли виїжджає за кордон. На щастя, у нас зараз все більш популярними стають музичні гурти, що виконують пісні білоруською, білоруські поети та письменники.
Проте спостерігати за національним культурним відродженням рідної країни працівники Бєлсату можуть лише з польської столиці. У самій Білорусі опозиційний канал заборонений, а для журналістів, що все ж виїжджають на батьківщину у відрядження, затримання на кілька годин, а то й кілька діб та постійне «викуповування» колег з оплатою штрафів – звична справа.

– Насправді сітка правоохоронних та силових органів наскільки розгалуджена і у них наскільки відсутня координація, що у нас спочатку траплялися навіть анекдотичні випадки. Скажімо, підходить до нашого оператора чи журналіста людина в штатському (але по всьому видно, що працівник служби безпеки) і запитує: «Що ти тут робиш?» Журналіст відповідає: «Я на роботі. А ти?» На це сконфужений силовик відповідає «Я теж». Здійснює військове вітання та йде у впевненості, що просто не впізнав начальство.
Саме тому працівники «Бєлсату» уважно стежать за національним відродженням у інших країнах, зокрема, і в Україні.
– Коли у вас був Майдан, ми познімали з ефіру уже готові програми і практично цілодобово говорили про Україну. Робили прямі включення, запрошували експертів. Ми ходили по редакції з українськими стрічками, а наші кореспонденти постійно були і на Майдані, і в Криму під час анексії. Деяким навіть довелося ризикувати, сидіти там у підвалах, щоб не повбивали, – пояснює Аляксєй Дзікавіцкі. – В редакції ми працювали з сьомої ранку і до пізньої ночі, потім лишалися тут спати, і день починали новинами з подій в Україні, коментарями українських експертів і навіть ретрансляцією ваших каналів.
Нині подія в Україні приділяється менше часу, протеі і зараз на телеканалі є спеціальна група, яка тримає руку на пульсі подій в Україні і готує про це матеріали. Також журналісти щоразу намагаються привести до студії якомога більше українців. Від студентів-політологів і журналістів, які тут навчаються, до відомих політиків, які часто відвідують Варшаву. Якщо по часу у інтерв’юйованого не виходить приїхати до студії – записують на вокзалах та в аеропортах. Таку редакційну політику канал проводить із відчуття солідарності, адже вважає, що у нас – один ворог – недемократичні режими.
– Ваша перемога – це і наша перемога, адже якщо Україна піде європейським шляхом розвитку, то це буде серйозним аргументом для наших «лукашистів», – говорить редактор.

І висловлює сподівання, що робота опозиційного каналу пришвидшить національне відродження – як в Білорусі, так і в Україні.
А в Україні ж тим часом, хоч і працюють різні мовники, проте повзуча русифікація накриває країну, усупереч патріотичному підйому, викликаному Майданом і війною на сході.
Так, згідно досліджень соціологічної групи \”Ретийнг\”, Київського міжнародного інституту соціології, за минулий рік в Україні зменшилася частка україномовних газет і журналів.
Частка газет, що видаються українською мовою, продовжує падати і становила за минулий рік менше ніж 30%, сказано в дослідженні. Серед журналів українською виходять лише 10%, хоча в 2010 році кожен п\’ятий журнал, виданий в Україні, був україномовним.
За даними волонтерів руху «Простір свободи», які моніторили пообідній ефір п\’яти найпопулярніших в Україні радіостанцій, зі 184 почутих ними пісень українською було лише дев\’ять, а російською – 74. Решта звучали іншими мовами.

Як білоруси у Польщі українців підтримують

Волонтери також вивчали мовну ситуацію в кав\’ярнях і ресторанах в усіх обласних центрах, за винятком Криму і Донбасу. Лише дві третини з них, кажуть активісти \”Простору свободи\”, мають меню українською мовою і тільки в половині закладів персонал спілкується з україномовними клієнтами їхньою мовою. Левова частка україномовних закладів харчування – у західній Україні.
Позиції української зміцнились в освіті (так кількість дітей, що навчаються в україномовних школах зросла на 6% і тепер становить 92%), проте дослідження проводилось лише на підконтрольних Україні територіях.
Побільшало української і в кінотеатрах. Якщо минулого року дубльованих чи озвучених державною мовою фільмів було дві третини, то вже цього року – більш ніж 83%.
Тож, незважаючи на «Революцію Гідності», повзуча русифікація в Україні продовжується. І найприкріше, що найбільш активно вона триває у медіапросторі.
Не хотілося б, щоб з часом і у нас, як в Білорусі, з’явилась молодь, що не говорить українською. Адже «оніміння» за Ліною Костенко – це перший симптом…

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x