Не секрет, що жити (а точніше – виживати) в селах нині дуже важко. Головна проблема – відсутність роботи, а відтак молодь виїжджає в пошуках кращої долі, невеличкі ж населені пункти потроху зникають із карт. Та як би важко не було, а все ж вихід навіть із такої скрути є. Наприклад, у сусідній Польщі, де свого часу селяни зіткнулися зі схожими проблемами, навчилися заробляти, займаючись цікавою справою, при цьому розвиваючи рідне село.

Зі своїм позитивним досвідом сусіди прийшли й на Черкащину, де вже другий рік поспіль діє спільний україно-польський проект «Сприяння розвитку сільського мікропідприємництва». У його рамках селяни створюють цікаві розважально-пізнавальні маршрути, які приваблюють туристів з усіх куточків області.

«Справжнісінький бренд села – це пресмачнюча картопля»
До Головківки, що на Чигиринщині, проект «Сприяння сільському мікропідприємництву в Україні» прийшов, як і все геніальне й значуще в житті, цілком випадково.
– До нас у село приїхала одна з кураторів проекту – Оксана Колісник. Познайомилися, говорили довгенько, вона роз’яснювала, що й до чого. Та ніяк не могла збагнути, що ж вимагається від мене, як те все втілюватиму в життя, – розповідає учасниця проекту Оксана Почінська. – І раптом почула: «Чи згодні ви на пригоду? Бо цей задум для тих, хто любить ризикувати». Після цих слів згодилася одразу.
Побачити світло в кінці тунелю і поглянути на свої можливості по-новому дозволила поїздка до Польщі.
– Раніше здавалося, що розробити й втілити власний бізнес-проект в Україні – справа нереальна. Та ця подорож розкрила очі. Збагнула, якщо це працює там, то чому ж не можу вийти і в нас? – відзначає пані Оксана. – Приїхавши додому, почала думати від чого можна було б відштовхнутися, чим зацікавити й привабити людей до Головківки.

Передумано й перегадано було чимало. Та відповідь знайшлася сама собою.
– Справжнісінький бренд нашого села – це пресмачнюча картопля. На базарі в Черкасах усі знають: якщо картопля з Головківки, треба брати й не вагатися – кращої ніде не знайти, – усміхаючись, відказує Оксана Почінська. – Тож як було цим не скористатися?
Так і народилися славнозвісні й уже досить відомі за межами Головківки «Картопляні розваги».

– Розробили кількагодинну програму й запросили малечу з Черкас. Хвилювалися, переживали, та все ж сподівалися, що дітвора поїде від нас задоволеною. Власне, так і вийшло, – пригадує учасниця проекту. – Влаштували майстер-класи з виготовлення картопляних млинців і чіпсів. Організували квест-мандрівку до цілющого Живун-джерела… Напрацювалися, натомилися і ми, й діти, але отримали гарні враження. Радісні, на позитиві поверталися додому.

Нині, як відзначає пані Оксана, вже є домовленості з іншими школами, проект розвивається і має великі шанси здобути популярність.

«На гостинах у старого млина»
Унікальний і неповторний – чи не єдиний в Україні – водяний млин у Коржовій, що на Уманщині, став іще одним джерелом натхнення для програми «Сприяння сільському мікропідприємництву в Україні». Млин також подарував знайомство та співпрацю з дуже активною і творчою людиною – Ліаною Родніковою, яка взялася за втілення проекту «На гостинах у старого млина».
– У сфері туризму працюю кілька років. І про млин вже давно задумувалася як про потенційний екскурсійний об’єкт. Та все якось ті задуми не втілювалися в життя, – розповідає Ліана Роднікова. – На щастя, до нас прийшов проект «Сприяння сільському мікропідприємництву в Україні». І закрутилося-завертілося…

У самому приміщенні млина торік удалося організувати незвичайний музей, де можна побачити чимало цікавих речей: від жорен і кульманів до робочих інструментів, що використовувалися для обробітку землі і просто предметів селянського побуту минулих часів.
– Це частина нашої історії, яка з розвитком технологій відійшла в минуле. Але так цікаво розглядати наповнені історією речі, без яких раніше не обходилося життя, – відзначає учасниця проекту. – Крім того, у рамках проекту організовуємо дітям екскурсію до млина, де в деталях можна розгледіти принцип його роботи. А дивитися, як вода крутить жорна, – можна безкінечно.

Та й це ще не все. Для малюків розроблено цікавенні майстер-класи, які в себе у господі проводять народні умільці.
– Можна навчитися робити ляльки-мотанки, познайомитися зі старовинним ремеслом – гончарством, повправлятися у соломкарстві й ткацтві. Тобто заняття є на будь-який смак і бажання, – додає пані Ліана.

У цьому році учасниця проекту збирається розширити маршрут.
– Щоб можна було й на човнах покататися на озері, рибку половити, а тоді поласувати смачною юшкою з неї. А далі завітати в сусідню Пугачівку, де знаходиться дерев’яна церква, збудована без єдиного гвіздка. Словом, зайнятися точно буде чим, тож ласкаво просимо…

«Перш, ніж їхати десь, треба побачити своє…»
У мальовничому селі Межиріч, що на Канівщині, розвивається і набуває все більшої популярності цікавий проект «Подорож до країни Мамонтландії». А працюють над ним небайдужі до історії рідного краю, креативні Вікторія Воюцька, Лідія Харченко та Ніна Пустовойт.

– Ідею проекту підказала історія села. Якось, майже півстоліття тому, один дідусь копав яму під погріб. І випадково натрапив на величезні кістки. Згодом виявилося, що то були рештки мамонта. Після численних археологічних розкопок удалося встановити, що на території села колись було три стоянки мисливців на мамонтів, – розповідає експерт проекту і автор «Подорожі до країни Мамонтландії» Вікторія Воюцька.

Таке унікальне відкриття зацікавило науковців з усього світу: на Канівщині побували і японці, і французи. Місцеві неабияк пишаються такою унікальною спадщиною і все в селі говорить про це. Навіть на табличках, які позначають номери будинків у селі, зображено тутешнього улюбленця – мамонта. Великий малюнок первісної тварини прикрашає й стіну межиріцької кав’ярні.
– Проте далеко не всі черкащани знають про це насправді унікальне місце. Тож вирішили в ігровій формі, розробивши цікаву кількагодинну програму-квест, проводити екскурсії для школярів. Адже перш ніж їхати десь, треба побачити своє, – переконана пані Вікторія. – У нас у гостях торік побували третьокласники з канівської школи.

Організатори зізнаються, що трішки хвилювалися, адже не знали, як їхній задум сприйме малеча.
– Та все пройшло легко, весело, на одному подиху. Спершу відвезли дітей на місце розкопок, де наш шкільний учитель історії, переодягнений у мудрого друїда, розповів про це неймовірне місце, – веде розмову далі пані Вікторія.

Потім провели майстер-класи, виготовивши печиво у формі слоників і виліпивши з глини справжнісіньких мамонтенят.
– Перевдягнувши дітей у костюми тварин, які пошила наша майстриня Лідія Харченко, розділили їх на три команди. Й далі, рухаючись по спеціальному маршруту селом, вони мали виконувати різноманітні завдання, розв’язувати задачі, отримуючи шматочки пазлів.
А ще дітвора побудувала справжнісіньке первісне житло й навіть спробували себе в ролі мисливців.

– Торік у рамках проекту «Сприяння сільському мікропідприємництву в Україні» вдалося побувати в Польщі. Саме ця поїздка дозволила побачити все по-новому, повірити у власні сили, – наголошує Вікторія Воюцька. – Переконані, що наш задум матиме успіх серед школярів. Уже маємо позитивні відгуки й охочих побувати в нашій «Країні Мамонтландії».

«Працювати й ще раз працювати»
У вже добре знаному в області «Зерноленді», що працює в Чигиринському районі, туристів почали приймати торік навесні. Нині практично на всіх вихідних тут буває не менше 80-120 туристів.
– У будні, на жаль, менше. Якби мали такий потік відвідувачів щодня, то швидше вдалося б утілити в життя всі задуми. Адже перед тим, як відкрити «Зерноленд», ми розробили великий проект: що хотіли б тут бачити, якби не були обмежені у фінансовому плані, – розповідає власник «Зерноленду» Назар Лавріненко. – У нас вийшов просвітницько-розважальний етноцентр, на території якого мав би бути готель, ресторанчик, амфітеатр і безліч усіляких цікавинок. Проте до такого ще треба добре попрацювати.

А починали практично з нуля. Ні великих грошей, ні матеріальної бази не було. Лише бажання й кілька неймовірних ідей.
– Довелося відбудовувати приміщення для музею, яке свого часу дуже постраждало під час пожежі. Шукати експонати, працювати над рекламою, – говорить пан Назарій. – Усе лише в наших силах, ми зацікавлені в тому, щоб мрія збулася, щоб усі плани й сподівання справдилися. Чекати й покладатися на допомогу зі сторони не варто. Треба працювати й ще раз працювати, тоді буде результат.
Усі кошти, які вдається отримувати від проведення екскурсій, знову вкладаються у справу.

– Варто бути готовим, що одразу заробляти не вийде. Навпаки, аби справа жила, потрібно постійно будувати й організовувати щось нове, – відзначає дружина Назара Лавріненка Вікторія. – Потрібно бути багатовекторним: надавати одночасно кілька послуг, постійно удосконалюючи їх та оновлюючи. Тоді до тебе не лише приїздитимуть нові відвідувачі, а постійно повертатимуться попередні.

Загалом же проектом охоплено 14 населених пунктів області, шість діють другий рік поспіль: «Подорож у країну Мамонтландію» (Межиріч, Канівський район), «Картопляні розваги» (Головківка), «Забавлянки, ігри та розваги старого Суботова» (звісно, Суботів), «Хлібна осада-Зерноленд» (Івківці) – всі Чигиринського району, «На воді, з водою і з води» (Сорокотяга, Жашківський район) та «На гостинах у старого млина» (Коржова, Уманський район). Ще 8 тільки починають свою роботу: у Боровиці на Чигиринщині, Жаботині та Грушківці на Кам’янщині, Охматові на Жашківщині, Хмільній на Канівщині, Гельмязеві на Золотоніщині, Пугачівці на Уманщині та Леськах у Черкаському районі.