Колись, читаючи студентам «Економічну психологію», я зіштовхнулася з їхнім питанням, «у чому різниця між психологією бідної людини і багатої»? Запитання не нове і не оригінальне. Вже давно обговорюється дана проблема у різних колах. Причому психологами феномен «психології бідності» досліджується більше і частіше, ніж «психології багатства». Можливо, що домінує у суспільстві, те й досліджують. Багато людей, коучів та інших стверджують, що для того, щоб стати багатим, потрібен певний алгоритм внутрішніх установок, уявлень про те, що ти таким вже є, вміння ловити момент, місце тощо. Я, як психолог, переконана, що домінантним має бути набір відповідних рис характеру, сильний тип темпераменту, розвиток вольових якостей, гострий розум, інтуїція тощо.
Завжди згадую експеримент, котрий проводився у США. Було взято 17 бомжів, котрі жили поряд зі сміттєвими баками. Їм дали житло, одяг, забезпечили роботою. Результат мали подивитися через три місяці. По закінченню цього терміну, експериментатори виявили 14 бомжів біля тих сміттєвих баків, біля котрих їх виявили з самого початку. І лише три людини залишилися у тому новому житті, у котре їх помістили. Три людини, як їх тоді назвали, «випадково» стали бомжами (у житті бувають різні ситуації), а решта – закономірно. Для декого жебрацтво є дуже зручним, це повна безвідповідальність, от людина і тікає в неї. Але, однозначно, всі бути багатими або бідними не можуть.
І тому, революція 17-го року під гаслами «Всі мають бути рівними. Всі мають бути бідними» була своєрідним нонсенсом. Навіть, якби поміняли на «всі мають бути багатими». Тому що люди вже народжуються різними. У всіх різні задатки, котрі лише у деяких переходять у здібності, а у декого навіть у талант, геніальність. Але у більшості людей задатки взагалі не розкриваються (неблагополучні сім’ї, соціально несприятливі умови, невдале виховання батьків тощо). Але навіть якщо вони розвинулися у здібності, то вони у всіх різні. Хтось музикант, хтось футболіст, хтось літератор, хтось підприємець. Підприємницькі здібності також треба мати і не всі можуть займатися бізнесом, тим більше, успішно займатися, бо «не кожному дано». Тут також може бути свій особливий талант, а то – й геніальність. Чомусь у народній економічній свідомості склався міф про доброчесну бідність і порочне багатство. Житейські порівняння: «бідний – то чесний», «багатий – то підлий», часто вводять в оману своєю звичністю і шаблонністю сприйняття. Тому що існують мерзенні багатії і благородні жебраки, водночас, можна бути чудовою, шляхетною людиною з крупним банківським рахунком, а можна і без гроша в кишені залишатися нікчемою і покидьком.
Якоюсь мірою дійсно багато відомих винахідників, творців, мислителів внесли величезний вклад у розвиток культури людства, абсолютно не подбавши про себе. Так, Моцарт був похований за казенний рахунок у безвісній братській могилі, тому що після його смерті на більш гідне поховання не знайшлося грошей. І таких випадків є багато. Але, мені здається, це тому, що у них не було на меті накопичити багатство. Їх сенс життя полягав у реалізації іншої мети, часто – у творчій, професійній реалізації. Вони не акцентували увагу на грошах, бо для них це не було цікавим. Старогрецький мудрець Епіктет присвятив все своє життя заняттям філософією, доходів у нього було небагато. Містяни насміхалися над ним, що він сповідує любов до мудрості, а своєю мудрістю не заробив собі на життя. Епіктет розсердився і вирішив спростувати цю думку. Він проаналізував свої астрономічні і природничо-наукові спостереження і дійшов висновку, що в наступному році слід чекати великого врожаю оливок. Тоді за всі наявні кошти він за невисоку платню наперед орендував на сезон всі навколишні маслоробні. Коли дійсно трапився багатий урожай, Епіктет виявився монополістом і зміг майже одразу забезпечити себе до кінця життя. А тим, хто раніше на ним потішався він говорив: «Людині мудрій стати багатою неважко. Але нецікаво!» Тому, все-таки, багатство і бідність, жебрацтво і добробут, як добро і зло – вони в голові.
