Солдатські будні і дитячі браслети

Солдатські будні – річ непроста. Мало того, що ти несподівано виявляєшся відірваним від рідного дому, батьків, друзів, коханих, а попереду – невтішні перспективи морального чи й фізичного каліцтва, а то навіть і смерті. Але смерть, як відомо, річ невідворотна і рано чи пізно має статися з кожним. Маємо ще козацьке прислів’я: двом смертям не бувати, а однієї – не минути. Важливо інше – для себе зрозуміти – для чого ти тут і чому саме ти?

Гарні слогани: «Мобілізуйся – захисти найдорожче» і «Ніхто, крім нас» гарні лише абстрактно. Поки можна їх підтримувати у комфортній і теплій квартирі чи офісі з чашкою кави перед монітором. А коли новопризвані солдати потрапляють ще в навчальну частину, зовсім не кожен з них знаходить у собі сили не лише змиритися зі своєю участю, а й зрозуміти, чому це сталося саме з ним і саме зараз. Частина з них, незважаючи на суворі правила і заборони, умудряється напитися під час «звільнень» практично до безпам’ятства та «влізти» у бійку. І добре, коли справа закінчується одними лише кулаками. Адже частина з тих, хто ще навіть не встиг потрапити на передову, із навчального табору «переселяється» на лікарняне ліжко, а частина – й у тюремну камеру.

У чому можуть шукати і знайти відповіді на непросте питання «чому я?» чиїсь єдині сини, за яких щовечора моляться матері, часом плачуть, і щонеділі несуть свічки до церков, у чиїхось маленьких дітях, якщо ще не мають своїх.

«Ти знаєш, у нас сьогодні біля частини діти продавали браслети. Такі маленькі зовсім дві дівчинки, років по 6. Я б у дорослих не купив, а тут самі діти і робили, і продавали. Так вони ледве не побилися, хто з них продасть мені браслет. А у мене ще грошей із собою не було, то вони бігли зі мною до банкомата і кожна по дорозі нахвалювала свій товар: «а у мене красивіший!», «а у мене дешевший!». І тут скільки дітей… І що б вони робили, якби війна прийшла б уже й сюди. А якби не наші хлопці, усе це було б уже і в нас…», – говорить молодший сержант Євген Семенов, який уже завтра збирається на лінію фронту.

Бажання дарувати мирне небо над головою своїм і чужим дітям дає їм сили йти вперед, міцно тримати зброю в руках і не думати про те, що кожна хвилина може стати останньою.
Як хочеться прокинутись вранці, і стерти війну з обличчя, як ми відганяємо нічні жахи. Щоб вона пішла в небуття, а всі сильні і мужні чоловіки нарешті опинилися вдома. Бо що дім без господаря?

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x