Новина із категорії: Юлія Вовкодав, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Якщо далеко до вікна

Якщо далеко до вікна
Юлія Вовкодав, RSS
Дата: 17-09-2015, 18:01.
Заздрість… Яка ж різна вона є… Іноді безглузда і дурнувата, іноді підступна і агресивна… Задуматись про це спонукала ситуація, що викликала у мене щире здивування. Так от, якось зустрівшись з однією своєю давньою знайомою, розговорилися. Розмовляли довго і якось так повільно перейшли на політику. Ну як завжди.
- Кругом брехня, - обурювалася жінка, дурять всіх, навіть військових, що на фронті. Зарплатню не виплачують. Якісь копійки кинуть і все.
- А звідки ти знаєш, що не виплачують, - питаю.
- У мене брат служить.
- Де?
- В батальйоні «Черкаси».
- Так у мене там чоловік, все там платять. Звісно не так, як обіцяли, тисячу в день, але платять. Щомісяця.
- Ну платять, - знітилася жінка, - То я так, знаєш, не дуже всім розповідаю, аби не заздрили. Зараз час такий, скрутно людям…
Я була шокована. Ця жінка розповідає всім відверту брехню, щоб не заздрили, а люди щиро вірять і роблять свої висновки і теж обурюються…
А ще щодо заздрості мені згадалася проповідь батюшки В’ячеслава, що колись правив в капличці біля Академії пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. Сама я не чула ту проповідь, мені розповіла подруга, але це так вразило, що я написала тоді, років п’ять тому, невеличку прозу. Ось вона.

Вікно
У маленькій капличці пахло воском і ладаном. Людей було так багато, що вони торкалися один одного плечима і не мали змоги вільно перехреститися. Відколи в цій капличці почав правити батюшка В’ячеслав таке стовпотворіння було щонеділі. Одні казали, що В’ячеслав мав непересічний ораторський дар і справжню віру, інші просто любили недільні служби батюшки, які той перетворював на такий собі діалог з Богом. В будь якому випадку після недільної служби люди з каплички виходили з світлими обличчями і наміром наступного тижня прийти сюди знову.
Обличчя В’ячеслава, бліде і натхненне, майже прикриті, глибоко посаджені очі, і слова, що намистинами злітали з вуст батюшки, нанизуючись на ниточки духмяного ладану в повітрі і утворюючи в головах прихожан яскраві образи. Сьогодні В’ячеслав мав розповісти людям про заздрість. Спочатку він планував розповісти притчу з Біблії, навести приклади з життя і закінчити настановами для прихожан. Але після молитов його думки сплуталися і згадалася стара історія, яку він колись почув від старого священика… Голос трішки затремтів і він почав:

- В палаті неврологічного відділення лежали двоє хворих, один коло стіни, а другий – коло вікна. Вони були прикуті до ліжок тому що обидва були паралізованими. Хворі приймали ліки, мужньо терпіли якісь дивні медичні процедури, знали, що все, що роблять лікарі в принципі марно, змирилися з своєю участю, але все ж мали надію на краще і в глибині душі вірили в своє одужання.

Одного разу Той, Хто Лежав Коло Стіни попросив Того, Хто Лежав Коло Вікна, підвестися і подивитися, що там робиться на білому світі. Той, Хто Лежав Коло Вікна зібрав всі сили, щоб підтягтися до підвіконня і зазирнути через шибку. Він посміхнувся і почав розповідати. Розповідав про блакитне небо, яскраве сонце, дерева і квіти, що росли на території лікарні, молодих людей, які примостилися на лавочці і шепотілися, про дітей, що гралися на доріжці в м’яч… Той, Хто Лежав Коло Стіни уважно слухав і посміхався. Він закривав очі і уявляв себе серед дерев, квітів і людей. На душі ставало тепло і радісно. Потім Той, Хто Лежав Коло Вікна стомлено падав головою на подушку і, дивлячись в стелю, теж посміхався. Обидва були задоволені і на якийсь час навіть щасливі. Потім приходила медсестра приносила пігулки, ставила крапельницю і буденне лікарняне життя котилося далі своїм чином. Іноді вони розмовляли, але Той, Хто Лежав Коло Вікна був не балакучий. Він більше слухав. А Той, Хто Лежав Коло Стіни розповідав про своє життя до лікарні, хвалився престижною роботою, гарною дружиною, друзями і дітьми. Іноді його дружина, діти і друзі приходили до нього в лікарню. Але принісши пакет їжі, букет квітів і гроші на ліки вони швидко зникали, і звичайне лікарняне життя знову тяглося своїм чином. А до Того, Хто Лежав Коло Вікна приходила лише донька. Вона була худесенька, мов тростинка, завжди посміхалася, але мала незвичайно сумні очі. Тому її усмішка завжди виглядала сумною. Вона довго сиділа біля батька розповідаючи про погоду, звичайнісінькі домашні турботи і свої переживання, так, що у нього складалося враження, ніби він побував вдома. Іноді донька приносила з собою книги і читала батькові вголос. В ці дні вона засиджувалася допізна. Тому коли чергова сестричка зачиняла двері відділення на ніч, тростинка йшла в ординаторську просити відчинити їй двері. Бувало що вона залишалася, телефонуючи додому і ніяково пояснюючи чоловікові, що сьогодні на ніч вона не прийде тому що їй необхідно побути з батьком. Потім вона продовжувала читати, а батько лежав заплющивши очі і слухав. Іноді він робив зауваження, а коли був смішний епізод – вони тихенько разом сміялися. Але очі тростинки все одно були сумними і навіть сміх у неї виходив сумним.

Того дня тростинка також затрималася у батька, їй хотілося залишитися у нього на ніч, але конче потрібно було йти додому. Прощаючись вона чомусь довше ніж завжди затрималася біля батькового ліжка, тримаючи тата за руку. Він посміхнувся і жартівливо відштовхнув її, мовляв йди вже додому. Вона пішла. Але коло дверей знов зупинилася, уважно подивилася на батька, опустила голову і зникла за дверима. Старенький не подивився їй услід, він лежав так само дивлячись в стелю, як завжди тільки ледь посміхнувся.

Той, Хто Лежав Коло Стіни дивувався поведінці Того, Хто Лежав Коло Вікна. Ну що він за людина? Донька пішла, а він навіть оком не повів… Але ж пощастило старому, лежить коло вікна, милується краєвидами. А тут тільки стеля і стіна. На стіні нічна лампа і кнопка для виклику лікарів, а на стелі безліч тріщин і тріщинок, які він вже знав напам’ять. Іноді йому здавалося, що в павутинці цих тріщинок він бачить візерунки або навіть цілі картини. А коли Той, Хто Лежав Коло Вікна розповідав про життя за вікном, Тому, Хто Лежав Коло Стіни ввижалися на стелі дивовижні пейзажі. Той, Хто Лежав Коло Стіни сумно зітхнув, от би йому до вікна. І щастить же таким як Той, Хто Лежав Коло Вікна. Ні тобі лікарям грошей, ні тобі пробивної дружини і друзів, а лежить собі коло вікна і радіє життю. Аж ось на сусідньому ліжку заскрипіло.
- Допоможіть – ледь почувся слабкий голос Того, Хто Лежав Коло Вікна, - ой погано як, допоможіть. Кнопка, кнопка на стіні. Натисніть кнопку.
Той, Хто Лежав Коло Стіни причаївся під простирадлом ніби нічого не чує. Подивися на нього. Погано йому. Чого б це тобі погано було? Донька приїздила, пігулки випив – лежи не стогни.
- Допоможіть. Сестра-а-а, - знову простогнав Той, Хто Лежав Коло Вікна, - Кнопка, кнопка на стіні. Викричіть сестру…
Але Той, Хто Лежав Коло Стіни не рухався. Він зробив вигляд, що спить і нічого не чує. Стогони скоро припинилися. Заснув нарешті, - подумав Той, Хто Лежав Коло Стіни і сам собі задрімав.

Вранці люди в білих халатах забрали тіло Того, Хто Лежав Коло Вікна, а Той, Хто Лежав Коло Стіни попросився на його місце. Коли він нарешті опинився на ліжку коло вікна, підтягся з усіх сил щоб зазирнути за шибку. Але те, що він побачив, його жахливо вразило. Навпроти вікна за кілька метрів височіла глуха цегляна стіна. Той, Хто Лежав Коло Стіни ледь стримався, щоб не закричати. Що ж це таке? Він потягся до кнопки, що була на стіні, щоб покликати сестру, але вона була задалеко. Впав на подушку і зціпивши зуби чекав поки хтось прийде. Через деякий час двері з грюкотом розчинилися і в палату зайшла розхристана санітарка з відром і шваброю.
- Послухайте, - нервово промовив Той, Хто Лежав Коло Стіни, але тепер вже лежав коло вікна, - Тут стіна за вікном. Звідки вона? Адже тут ще вчора її не було.
- Завжди була, - посміхнулася санітарка.
- Ні, це якась помилка. Мій сусід коли дивився в вікно, розповідав про таку красу…
- Та не міг він дивитися, - знову посміхнулася санітарка, - він був сліпим.
- А як же його розповіді? – голос Того, Хто Лежав Коло Стіни затремтів.
- Просто він хотів вас підбадьорити…
Отець В’ячеслав замовк. В капличці стояла тиша. Кожен міркував про своє.

Теги: черкаси, черкаська область,

Черкаси наживо

У Черкасах сталася дорожньо-транспортна пригода по вулиці Смілянській. Повідомляють в прес-службі Патрульної поліції. Водій автомобіля Scania не
Наразі тут найбільше потребують четвертої позитивної групи, однак чекають на всіх бажаючих долучитися до доброї справи. Про це інформує телеканал
Про транспорт у Берліні ...
Галина Березенко, RSS
Спеціяльний поштовий штемпель ...
Лев Хмельковський, RSS
Про жнива ...
Сергій і Ольга Зінченки
Росія не залишила Грузію ...
Лев Хмельковський, RSS
«Хочу – можу» ...
Катерина Коваленко, RSS
Про Кривалівку ...
Лев Хмельковський, RSS
Спогади про літо ...
Тетяна Очеретяна, RSS