Божа воля

Вона йшла до своєї машини. Зупинилася, вітер розвівав волосся і, здавалося, давав їй дихати. Вона дивилася на дерева, гілля яких гойдалося на вітрі. Світ дихав, дихав на повні груди. І вона намагалася дихати в одному ритмі зі світом. Але виходило важко. Кілька сльозинок прокотилися по обличчю. Вона плакала рідко. Та коли плакала, то сильно. Тільки-но лікар їй сказав, що у неї не буде дітей. Ніколи. Хоча, він, власне, не так сказав. Він сказав: «Вам треба змиритися, що їх може не бути. Так, то так, ні – то ні!» І можна було б не звертати увагу на його слова, якби цей діагноз не повторювався у неї вже десять років. І якщо, протягом десяти років було – ні, то тепер ймовірність отого «так» зводиться до нуля.

Вона машинально тримала кермо і прокручувала в голові все, що вже було. Довге і виснажливе лікування, лапароскопія, штучне запліднення невдале, депресія і тотальне усвідомлення, що щось вона робить не так. «Алхімік» Коельо точно говорив: «Якщо ти чогось дуже хочеш, то весь Всесвіт буде цього хотіти разом із тобою». Вона хотіла. Дуже-дуже. А Всесвіт не чув. Згадалася цитата Франкла: «Сильне бажання чогось заважає самій реалізації цього бажання».

Вона зупинила машину і вийшла. Дорога в село йшла через поля і лісосмуги. Вона підійшла до поля. Пшениця колихалася під подихом вітру так, ніби вітер лагідно грався з нею. Дерева лісосмуги стояли впевнено і спокійно. Тихий літній вітерець їм не заважав… І раптом вона вловила всю суть цього світу. Напруга. Навколо неї витає напруга. Вона так сильно хоче, що породжує тривогу і напругу. І вона не лише у тілі, але і всьому просторі довкола неї. Треба менше хотіти, треба розслабитися, ось як оця пшениця або дерева, треба просто «відпустити ситуацію» і насолодитися вітром і степом, лісом і дощем, сонцем і зірками…

Саме тоді вона відчула, що у неї все добре. Гарно складалися справи на роботі: статті писалися, книжки друкувалися, програми робилися. І вона відчула присмак щастя: у неї живі, здорові батьки, прекрасний чоловік, гарні друзі, хороші колеги, добра робота. Вона вловила смак життя, як той гурман, котрий натрапив на особливий присмак і хоче його втримати і запам’ятати.
А потім їй наснився сон, що вона сидить у в’язниці, читає книгу і охоронець їй сказав, що сидіти їй тут довго, місяців з дев’ять. Потім прийшла подруга і сказала, що про неї приснився сон. Ніби вона сидить на гнізді з яйцями. Колезі на роботі приснився сон, що вона ловить рибу руками і одну рибину міцно тримає. Тоді вона почала відчувати, що у просторі довкола неї щось відбувається. Щось тендітне, крихке і невловиме. Ніби вона ходить темним лісом колами і знає, що ось-ось має вийти на освітлену галявину…
А потім вона потрапляє у лікарню із запаленням нирок. І знову крапельниці, обстеження. Але краще їй не ставало. Вона прийняла для себе рішення, що обов’язково стане мамою і, коли вийде з лікарні, то візьме дитину із дитячого будинку. Ризик однаковий, що народити здорову дитину, що зустріти у дитбудинку хорошого малюка.

Та з лікарні не виписували, тому довелося звідти просто тікати. Температура трималася і почувалася вона погано. Не було сили зовсім, усе тіло ламало. Особливо у грудях, так ніби вони й більші стали. І раптом… вона злякалася своєї здогадки. Вона зняла одяг і подивилася на себе у дзеркало. Груди стали більшими. Вона повільно одягнулася, зібралася і пішла до аптеки. Вдома, зробивши тест на вагітність, вона довго вивчала інструкцію. Дві лінії – ви вагітні, одна – ні. Вона знову прочитала. І знову подивилася на паличку. Або мерехтіло в очах, або в інструкції. Ліній було дві. Зранку ледь дочекалася лікаря. Зробили УЗД. Лікарка сказала: «Так, є. Будемо зберігати?» – У неї аж перехопило подих!!! Звичайно ж зберігати! Хіба можна інакше!
Лікарі-гінекологи обговорювали цю подію. Все сталося всупереч усім медичним законам. Вони гортали залишений кимось підручник і показували їй, як написано, як правильно має бути. А те, як настала вагітність у неї – просто неможливо. Вони ще раз задоволено стверджували, що медицина – наука не точна. Потім це підтвердить і лікар, котрий зробить їй кесарів розтин. Він виявить такий полікістоз яєчників, при якому вагітність аж ніяк не можлива. Проте, одна яйцеклітинка якимось чином вирвалася з цього полону, зустріла свого сперматозоїда і злившись з ним, можливо і поділившись уже, дісталася до матки, причепилася до слизової оболонки і, що головне, пережила там потім критичні дні жінки. Одним словом, руйнувалися всі закони медицини і фізіології, а вступали в силу зовсім інші, невідомі нам закони чиєїсь волі. Тут була воля до життя.
І ось сьогодні вона лежала у палаті інтенсивної терапії, відійшовши від наркозу після операції, через добу, і не могла поворухнутися від болю. Медсестра підняла ліжко так, щоб вона змогла сидіти.

– Вам показати малого? – запитала медсестра.
– А можна?
– Звичайно. Зараз принесу.
Через хвилину медсестра з’явилася із немовлям.
– Я покладу його біля вас, а потім прийду заберу.
Медсестра акуратно притулила немовля до її плеча і пішла. Вона обійняла його міцніше. Він дивився на неї своїми великими сірими очима. І вона піймала себе на думці, що для немовляти однієї доби у нього дуже осмислений погляд. І їй аж ніяково стало від цього. Окрема маленька людинка, окрема особистість. Поки він був у неї всередині, все сприймалося дещо інакше. Він дивився на неї, не переводячи погляду. Кліпав війками і дивився. Вона посміхнулася:
– Привіт! Я твоя мама. Я тебе так чекала.

Вона нахилилася до нього і поцілувала в голівку, притулилася до нього головою і затихла. І так вони сиділи-лежали у лікарняній палаті, пригорнувшись одне до одного. Їхня історія життя тільки починалася. І якби можна було б запитати у Бога, чому саме зараз, а не десять, п’ять років тому? А саме сьогодні, вірніше, вчора, коли лікар спритно вийняв дитину на цей світ.
І десь там, на початку-краю Всесвіту, дивлячись на дві голівки найрідніших людей, Бог посміхнувся собі у вуса: він бо знав, чому саме так. І якби ці дурненькі люди вміли прислухатися до його знаків, то скількох би страждань і горя вони уникли. Вони б жили в Раю. Але, людям не потрібен його Рай. Це він зрозумів ще з Єви. Вони самі створюють своє Пекло, вони самі створюють свій Рай. Але, в його силі завжди вирішити, коли й чому буде початок, а коли й чому буде кінець. І він знав, чому історія життя цих двох почалася лише вчора. Бо на то була його, саме його, Божа воля.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x