Точка зору: що буде з закладами соціальної сфери після децентралізації?

Точка зору: що буде з закладами соціальної сфери після децентралізації?

Думки політиків місцевого ґатунку щодо реформ у медичній, освітній та культурній галузях у контексті децентралізації. Що думають кандидати про питання скорочення штатів, збереження мережі закладів та яка роль місцевих рад у вирішенні цих проблем, читайте в опитуванні «Нової Доби».

Точка зору: що буде з закладами соціальної сфери після децентралізації?
Юрій Вдовиченко, голова Черкаської міської організації політичної партії «Об’єднання «Самопоміч»:
– На Черкащині вже залишилося мало сіл, де працює і дитячий садочок, і лікарня. Часто люди одразу їдуть або в район, або в обласний центр. Упроваджуючи реформу, враховувати треба демографічне становище, географічне розташування населених пунктів.
Якщо ліквідувати ФАП, то ця штатна одиниця буде переведена в лікарню того селища, де буде центр громади. У перспективному плані передбачено максимум: 25-кілометрова зона між населеними пунктами. Хоча не зрозуміло, звідки саме така цифра. До того ж постає проблема в того ж лікаря: чи зручно йому добиратися на роботу? Не кажучи вже про хворого.
Тому тут не варто чіплятися за цифри і якісь межі, доцільно брати за принцип кущовий спосіб об’єднання. От, наприклад, є три села. Лікарня є тільки в одному з них. Між селами курсує постійний транспорт, між ними невелика відстань. Ці три села було б доцільно об’єднати в одну громаду. А от додавати до них ще два села, які розташовані подалі, вже
зайве. Таке укрупнення непотрібне, не треба робити з об’єднання сільських громад ще один район. Так люди нічого не виграють.
Укрупнення необхідно робити, але не з метою якомога більше сіл зігнати до купи, а саме вирішити питання зручного життя громади. Відстань між селами повинна бути невеликою, і між ними має бути постійне транспортне сполучення.

Точка зору: що буде з закладами соціальної сфери після децентралізації?
Олексій Арсенюк, голова міської партійної організації «Опозиційний блок»:
– Наміри проводити децентралізацію та безпосередньо сам процес її проведення – зовсім різні речі. Якщо ми побачимо, що цей процес дійсно приносить якесь покращення для громад, то, звісно, будемо його підтримувати. Адже стане набагато краще, якщо гроші, 90 відсотків яких раніше йшли в Київ, а потім поверталися назад у вигляді субвенцій і дотацій (майже завжди у неповному обсязі), лишатимуться на місцях. Адже раніше переміщення цих грошей було важко відслідкувати, які і те, згідно яких норм і правил вони розподілялися. Тоді буде можливість ремонтувати будинки і прибудинкові території. Дати раду занедбаним підвалам і старезним трубам, у яких більше накипу, ніж металу.
Що ж до соціальної сфери, то можу поділитися власним досвідом. Колись я мав господарство у Шполянському районі, і ми завжди намагалися підтримувати соціальну сферу, адже для селян це необхідно. Це ненормальна ситуація, коли людина вночі не може дістатися до лікувального закладу за кілька десятків кілометрів. А «швидка допомога», яка їде від 2-ох до 5-ох годин – це вже не «швидка». Потрібно вирішувати ці питання комплексно й «підінімати» село. Згадати, звідки ми. Адже 90 відсотків депутатів – що у Верховній Раді, що тут, на місцях, – це вихідці з сіл. Якщо кожен із цих депутатів зробить щось хороше для свого села, тоді буде результат. А якщо нині інвестується 100 гривень, 90 з яких «по дорозі» розкрадається, то хіба ми будемо нормально жити?

Точка зору: що буде з закладами соціальної сфери після децентралізації?
Анатолій Бондаренко, голова Черкаської обласної організації ВО «Батьківщина»:
– ВО «Батьківщина» проти гібридної децентралізації, коли одні поняття підмінюються іншими, а під лозунгами про децентралізацію фактично відбувається знищенняокремих територій. Бо як виживе село, коли там не буде елементарного ФАПу, школи, дитячого садочка? Бо якщо до так званого повіту село буде на відстані 100–150 кілометрів, то як тоді пенсіонери будуть добиратися по бездоріжжю на лікування в медичний округ? Чи захоче в селі, де немає дитячого садочка, школи, медичного закладу, залишатися молодь? Чи можна за таких обставин говорити про добробут громади?
Децентралізація має бути збалансованою і професійною. Вона повинна принести місцевому самоврядуванню незалежні фінанси й право управляти своїми справами, самостійно визначатися, чи потрібні для місцевої громади школа, дитячий садочок, клуб або медичний заклад, і чи зможуть вони утримувати за свої кошти об’єкти соціальної сфери.

Точка зору: що буде з закладами соціальної сфери після децентралізації?
Валентина Коваленко, один із лідерів ВО «ЧЕРКАЩАНИ»:
– Децентралізація вкрай необхідна, реформи потрібні. Ми втратили минулий рік, не були прийняті вкрай важливі закони, зміни до Конституції з питань децентралізації. На сьогодні народ придивляється до реформи, знайомиться, стає спостерігачем прикладу тих громад, які починають свідомо об’єднуватися. Власне, наш народ боїться реформ, адже люди звикли жити усталено, а якщо й відбуваються реформи, то вони не на користь людям.
Тому хочу підкреслити, що ВО «ЧЕРКАЩАНИ» за реформи, але реальні реформи, негайну передачу повноважень розпоряджатися землею громадам, керувати й спрямовувати зароблені коштами на власні потреби. Адміністративно-територіальна реформа не робиться в один момент. І людей до цього треба готувати. Реформи мають реалізовуватись логічно: спочатку закони, потім їхнє виконання на місцях; далі розвинена інфраструктура, зроблені дороги, а потім – безпосередньо реальні повноваження на місцях. Наша політична сила робитиме все можливе, щоб громади могли очолювати справжні лідери, спроможні на рішучі кроки.

Точка зору: що буде з закладами соціальної сфери після децентралізації?
Сергій Тищенко, голова Черкаської територіальної організації Радикальної партії Олега Ляшка:
– Фіскальна децентралізація, тобто передача повноважень, грошей та персональної відповідальності за їх освоєння з центру на місця, звісно, доцільна й необхідна. Адже депутатський корпус та громада краще знають власні потреби і проблеми. Проте об’єданння громад повинно проходити виключно добровільно й лише з урахуванням думки самих громадян.
Освітня та медична галузі, звісно, потребують реформи, але часто на практиці вона проводиться безглуздо і недолуго. Закриваються ті заклади, які необхідні для збереження людського життя, а «швидка» за 40 кілометрів доїжджає впродовж півтори години, а то й двох. Проблема в тому, що люди, які проводять реформу, зовсім не знають про проблеми на місцях. Закриваючи чи скорочуючи штат місцевих лікувальних закладів, ніхто не цікавиться, як це вплине на якість роботи, ніхто не радиться з колективом. І це призводить до подальшого нагромадження проблем. Саме тому лідер нашої політичної сили подав у Верховній Раді законопроект на встановлення мораторію на закриття лікувальних закладів. Адже до кожного випадку слід підходити індивідуально.
Ми маємо загальну стратегію та програму і плануємо у нових місцевих радах відстоювати інтереси наших виборців з питань соціального захисту. Вважаю, що реформи мають бути в першу чергу ефективними – такими, як міліцейська, адже «Нова поліція» вже зараз викликає схвальні відгуки громадян.

Точка зору: що буде з закладами соціальної сфери після децентралізації?
Василь Лупіна, член політичної партії «Громадський рух «Народний контроль»:
– Зараз триває імплементація Закону «Про вищу освіту». Не отримавши пропозицій з регіонів, Міністерство самостійно закрило понад 75 вищих навчальних закладів або їхніх філії по всій Україні. Вважаю, треба й надалі проводити таку роботу і залишити тільки ті ВНЗ, які надають студентам високоякісну освіту. У кожному обласному центрі повинні бути сильні й самостійні автономні університети зі своїми розрахунковими рахунками, депозитами. Нехай університетів буде менше, але ці заклади будуть більші, а отже, їм легше буде розвиватися. Кількасот ВНЗ, не чекаючи гірших часів, уже перейшли в категорію професійної освіти, яка в свою чергу також потребує реорганізації. Міністерство пропонує запровадити регіональний багатопрофільний центр професійної освіти. Таким чином, у країні залишаться кілька десятків закладів професійної освіти замість сьогоднішніх 1 400 професійно-технічних училищ та технікумів. На мій погляд, це слушна ініціатива.
У результаті децентралізації лікувальним закладам мають надати автономію. Кожна лікарня буде самостійно розпоряджатися бюджетними грошима і легально збирати додаткові доходи замість нинішніх непрозорих благодійних внесків. Зібрані кошти керівництво лікувального закладу зможе розподіляти на його розвиток. Медична реформа не передбачає приватизації і не дозволяє лікарням займатися іншою діяльністю, крім медичної. Думаю, за таких умов фінансування галузі буде використане більш раціонально, навіть якщо обсяг фінансування залишиться таким самим.
Отже, коли утвориться мережа автономних, сучасних, добре фінансованих медичних закладів, що працюють у конкурентному середовищі, буде сформована база для запровадження обов’язкового та добровільного медичного страхування.
Пацієнти, вибираючи медичний заклад там, де їм зручно (незалежно від місця прописки чи проживання), будуть самі вирішувати, який з них вартий державних грошей. А конкуренція серед медичних закладів за пацієнта дозволить знизити вартість медичних послуг і направити кошти саме на якість обслуговування, а не на утримання застарілої інфраструктури.
Щодо культури, то Міністерство разом з іноземними фахівцями розробило проект Довгострокової стратегії розвитку української культури. З надією на краще будемо чекати результатів впровадження в життя цієї стратегії.
У зв’язку з децентралізацією роль місцевих депутатів у галузях освіти, охорони здоров’я, культури значно розширюється. Депутатам треба наполегливо (без прогулів) працювати у комісіях, бути чесними, справедливими при прийнятті рішень, не давати чиновникам виконкому розтаскувати бюджетні кошти і самим не брати участі в цьому.

Точка зору: що буде з закладами соціальної сфери після децентралізації?
Наталія Старікова, голова Черкаської регіональної організації Аграрної партії України:
– Процес, який відбувається сьогодні в Україні, це територіальна реформа, а не децентралізація. Передача повноважень на місця, закріплення джерел ресурсів для виконання повноважень потребує належного законодавчого, організаційного та методичного забезпечення. Відсутність цього забезпечення ставить під загрозу процес децентралізації і вже призводить до негативних наслідків у його реалізації.
Аграрна партія, підтримуючи ідею децентралізації як процесу передачі прав та обов’язків місцевим громадам, виступає проти примусового об’єднання громад, коли хтось в адміністрації вирішує, як має відбуватися об’єднання.
Процес децентралізації має бути організований наступним чином:
1. Проведення широкого обговорення та прийняття змін до законодавства, що стосуються передачі прав, фінансових ресурсів, повноважень та обов’язків місцевим громадам;
2. Проведення в окремих адміністративно-територіальних одиницях тестування, яке б показало переваги й недоліки прийнятих рішень та регулювань;
3. Внесення змін до прийнятих законодавчих актів та реалізація децентралізації по всій Україні.
Завдяки децентралізації вирішення питань скорочення мережі закладів, скорочення штатів, матеріально-технічного забезпечення та інших перенести на рівень громад. У зв’язку з обмеженими фінансовими можливостями громад процес укрупнення громад, який насильно відбувається сьогодні, призведе до скорочення і мережі закладів, і штатів, а також до погіршення матеріально-технічного забезпечення більшості закладів.
Є два шляхи покращення фінансового стану громад. Перший – шляхом законодавчого закріп­лення необхідної кількості податків та доходів для забезпечення соціально-культурної інфраструктури громад. Другий – шляхом стимулювання створення переробних підприємств із високою доданою вартістю в аграрній сфері, що забезпечить нові робочі місця, збільшення доходів до місцевих бюджетів та дасть кошти для розвитку інфраструктури, необхідної для якісного життя громадян.
Аграрна партія України виступає за поєднання вищенаведених двох шляхів, на що й будуть скеровуватися депутати місцевих рад від партії.

Точка зору: що буде з закладами соціальної сфери після децентралізації?
Руслан Зоря, голова Черкаської обласної регіональної парторганізації політичної партії Українське об’єднання патріотів – «УКРОП»:
– Децентралізація влади – одна з найнагальніших вимог українського суспільства, що має бути реалізована в новій державі. Процес децентралізації дозволить приймати рішення на місцевому рівні і з кращим урахуванням місцевих умов. Адміністративний устрій країни буде трирівневим. На найнижчому рівні управління будуть знаходитися громади – окремі міста, села або об’єднані групи невеликих сіл. Далі йтимуть райони й області. Склад останніх не мінятиметься порівняно з нинішнім. Велика частина повноважень місцевої влади буде передана на найбільш низький рівень – рівень громади. Повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні та делеговані.
Власні повноваження – це сфера відповідальності місцевої влади, за яку вона відповідає самостійно і фінансує виконання цих повноважень з власних доходів. Делеговані повноваження – це в першу чергу забезпечення освітніх і медичних установ. Вони передаються місцевому самоврядуванню центральними органами влади, але забезпечуються грошима центрального державного бюджету, а місцеве самоврядування зобов’язується підтримувати в цих сферах певні загальнодержавні стандарти.

Точка зору: що буде з закладами соціальної сфери після децентралізації?
Юрій Ботнар, член Політради ВО «Свобода», депутат Черкаської міської ради:
– Однозначно саме громади мають вирішувати доцільність збереження закладів медицини, освіти, культури тощо. Для цього громада мала б отримати відповідні повноваження та принципово нову систему розподілу бюджету – «знизу угору». Натомість нині під виглядом «децентралізації» уряд намагається нав’язати власне бачення розвитку територій, скоротили джерела наповнення місцевих бюджетів, ініціюють занепад малих сіл шляхом примусу до об’єднання, нівелюють значення місцевого самоврядування взагалі. Під час такого примусового об’єднання, яке режим Януковича називав «оптимізацією», а його послідовники називають «децентралізацією», навмисно спотворивши значення цього процесу, бюджетні заклади скорочуватимуться, штат працівників, відповідно, також. І це – в умовах економічної кризи, з безробіттям, що динамічно зростає саме в сільській місцевості. Звісно, робитиметься це без урахування позиції громади. Для збереження закладів медицини, освіти та культури необхідно прислухатися лише до позиції місцевих мешканців, саме вони мають вирішувати, чи необхідна їм лікарня, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садочок, школа, Будинок культури, бібліотека тощо. З іншого боку, держава має бути справедлива щодо своїх територій, а відтак має не примушувати громади жебракувати, а давати їм можливість бути зацікавленими у розвитку. Держава зобов’язана повернути громадам джерела доходів місцевих бюджетів, зокрема 100 відсотків податку на доходи фізичних осіб, а не 25 відсотків, як зараз, відсоток з видобутку корисних копалин на території громади, право розпорядження землями в межах населеного пункту. В ідеалі ж необхідно створити систему формування бюджету, за якою лише частина доходів з кожної території відраховуватиметься до Державного бюджету. Так зберігатиметься абсолютна соціальна справедливість, адже кошти залишатимуться на місці – там, де їх заробили, а громади, як ніколи, будуть зацікавлені у економічному розвитку своїх територій. Місцеві ради мають нарешті стати представниками інтересів громад, а не владних чиновників – відтак жодних важливих рішень рада не має ухвалювати без широкого обговорення зі своїми виборцями, з громадою. Найважливіші рішення мають ухвалюватися самими мешканцями на місцевих референдумах і плебісцитах.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x