Під стінами Верховної Ради відбулася акція у підтримку законопроекту про роздержавлення друкованих ЗМІ. Водночас, столичні експерти висміяли контент районок. Чи потрібне роздержавлення та як ставляться до реформи редактори черкаських ЗМІ – про це в матеріалі від «Нової Доби».

Сьогодні під стінами Верховної Ради відбулася акція у підтримку законопроекту №1123 «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», що має поставити крапку на витрачанні бюджетних коштів, за які виходять державні та комунальні газети Під час дійства громадські активісти заявили, що треба припинити практику виділення бюджетних коштів – сотень мільйонів гривень – на так званий «піар» місцевої та центральної влади. Активісти переконані, що районні та міські комунальні видання спрямовані на обслуговування інтересів влади районів і містечок, для прикладу вони роздали присутнім сатиричну газету «Радянський Меридіан», у якій помістили «недолугі» на їхню думку матеріали районок, які спрямовані на «вихваляння влади», а також, за гроші платників податків тиражують «абсурдні матеріали про самолікування, виготовлення цукерок в домашніх умовах, магнітні бурі й решту сміття» (цитата головного редактора проекту «Історична правда» Вахтанга Кіпіані).
На акцію уже гостро відреагував керівник Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, який у дописі на особистій сторінці в «Фейсбук» зауважив, що «частина столичних експертів, які набагато частіше бувають протягом року у закордонних відрядженнях, ніж у поїздках по Україні(і то до райцентрів взагалі невідомо, чи вони доїжджають) вирішили влаштувати акцію публічного приниження колег з місцевих газет. Тим більше, що абсолютна більшість редакторів районних газет підтримує реформування».

Нагадаємо, що законопроект № 1123 «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», поданий народними депутатами Миколою Томенком та Олександром Абдулліним. Суть проекту полягає у передачі майна редакцій – трудовим колективам, які лишають без «дотацій» органів державної влади на місцях та органів місцевого самоврядування і відправляють «у вільне плавання». Укладати договори щодо висвітлення своєї діяльності, місцева влада зможе, як і раніше, проте уже не матиме жодного впливу на редакційну політику. У чому ж суть реформи та як бачать своє майбутнє керівники комунальних газет – у цьому намагався розібратись кореспондент «Нової Доби».

Чотири причини для «роздержавлення»

Медіареформа назріла уже давно. Хоча б з тієї причини, що ми уже 23 роки як не живемо у Радянському Союзу, тож «виховна» функція у ЗМІ «атрофувалася» природним чином. Та крім ідеологічних існує ще ряд більш прагматичних чинників. Один з найочевидніших – відсутність коштів на «підтримання штанів», а точніше – на фінансування роботи редакцій комунальних ЗМІ.
За даними Держкомтелерадіо, під реформування підпадають 518 регіональних і місцевих газет комунальної форми власності із загальним разовим накладом 2 млн 349 тис. примірників і загальним річним доходом 286,7 млн грн. На них припадає близько третини ринку місцевої преси та майже дві третини ринку передплати, а в їхніх редакціях працюють 4 631 фахівців, у тому числі половина — журналісти.
– За нашими даними, 33,9 % видань працюють із прибутком, 21 % — без жодних дотацій із місцевих бюджетів. Саме ці видання, на моє переконання, приєднаються до пілотного проекту (першого етапу реформи тривалістю один рік, протягом якого роздержавленню підлягатимуть лише ті ЗМІ, які добровільно згодяться на це, – зазначає голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко.
Водночас, слід зауважити, що державні дотації розподіляються вельми нерівномірно. Кілька офіційних вісників Верховної Ради «з’їдають» майже третину загального пирога. Так, із Держбюджету на висвітлення діяльності Верховної Ради України через засоби телебачення і радіомовлення (телеканал «Рада», Українське радіо) та фінансову підтримку газети «Голос України» і журналу «Віче» у 2015 році було виділено 26 млн 342,1 тисяч гривень (для порівняння: дотації на підтримку всіх комунальних ЗМІ разом узятих — близько 80 млн грн.).
Другий чинник, який підганяє реформу державних та комунальних ЗМІ – майбутня адміністративно-територіальна реформа, що призведе до утворення громад, а в деяких випадках – і змін меж районів. Таким чином засновники деяких комунальних ЗМІ просто припинять існувати.
Причини номер три та чотири, які не лишають часу на — це зобов’язання провести реформу, вказані в Угоді про асоціацію з ЄС та Коаліційній угоді.

В чому суть і хто виграє від роздержавлення?

Виграти у цьому процесі, звісно, має читач, який отримає більш конкурентноспроможний, а отже – якісний медіапродукт. Без державної підтримки комунальним ЗМІ доведеться «на рівних» змагатися з приватними виданнями у якості контенту. А далі діють закони джунглів: слабші або закриваються або «поглинаються» більш сильними конкурентами. Що може у цьому процесі допомогти комунальним мас-медіа? Преференції для вдалого старту, запропоновані у законопроекті. Серед них:
• пріоритетне право на укладання договорів на висвітлення діяльності місцевих органів влади. Навряд чи можна сказати, що в такому разі реформа зробить рівними всіх учасників ринку, про що давно мріють приватні видання;
• адресні субсидії. Наразі критерії та процедура надання адресної підтримки в законопроекті не прописані;
• пільгові умови оренди приміщень державної або комунальної власності, в яких на момент реформування перебувають редакції — строком не менше 15 років із розміром орендної плати, встановленим для бюджетних організацій.
«Квартирне питання»

Якщо ж приміщення перебуває у власності редакційного колективу, то це додаткова можливість заробити. Адже найбільш «ласим» шматком майна досі «нероздержавлених» редакцій, звісно, є уже згадані приміщення, які часто розташовані в центрі міст. Зважаючи на дороговизну оренди, особливо для обласних центрів, редакції відразу ж зможуть виграти, якщо здійснять «оптимізацію» та здаватимуть частину приміщень. Проте щодо самих орендодавців теж виникає низка запитань. Оскільки, законопроект містить норму про те, що в разі виходу людини зі складу засновників реформованого ЗМІ її частка майна їй не відшкодовується й розподіляється між рештою засновників. Враховуючи те, що не рідкістю є редакції, весь колектив яких складають три-чотири особи передпенсійного віку, ця норма може призвести до того, що такі ЗМІ швидко змінять своїх власників.

Про переваги і ризики реформи ми запитали у тих, на кого вона безпосередньо вплине. Як виявилось, роздержавлення прагнуть всі, оскільки вважають це єдиним шляхом збереження нині існуючих ЗМІ, проте редактори не впевнені, що до реформи готові органи ОМС, які втратять безкоштовну площу для висвітлення власної діяльності.

Тетяна Калиновська, головний редактор обласної газети «Черкаський край»:

– За два десятки років епопеї з реформуванням державних і комунальних друкованих засобів масової інформації працівники офіційних видань обговорили вже не один законопроект, і, відверто кажучи, морально готові до змін.
Прикро, але в суспільстві існує викривлений погляд, нібито комунальні ЗМІ бояться роздержавлення, бо цілковито залежать від коштів платників податків. Між тим фінансовими засобами, які у першу чергу забезпечують їх функціонування, є власні прибутки, які редакції отримують від здійснення інформаційної діяльності. У комунальних газетах Черкаської області внески співзасновників різні, але це в кращому випадку від 10 до 20 відсотків загальних виробничих витрат. Коли ж ці 10 відсотків дотації планувалися до бюджету при курсу долара 8 гривень, то нинішні реалії дозволяють розтягнути бюджетний пиріг при всій жорсткій економії хіба що на місяць. Разом з тим, редакції повертають ці внески в бюджет сторицею. Приміром, торік у нашій газеті «Черкаський край», у «Шполянських вістях» на кожну 1 гривню виділеної дотації редакція перерахувала до бюджету 2 гривні податків. Деякі районні газети торік взагалі не допросилися дотації місцевого бюджету!

Державна підтримка українських ЗМІ виявляється хіба у пільговому оподаткуванні передплати на видання усіх форм власності, однак цю пільгу одразу ж з’їдають постійне підвищення вартості паперу, друку, поштової доставки і т.д. Для газет збільшити вартість передплати хоча б на десятку означає втратити й того читача, який десятиліттями був з нами: у більшості це люди з невисоким достатком.

Нині комунальні ЗМІ вже зовсім інші, ніж, приміром ще кілька років тому. Централізованої державної цензури не існує у тому вигляді, у якому вона була за радянських часів, видання друкують різнобічну інформацію, провадять сміливу редакційну політику. Проте ми досі спостерігаємо низьку інформаційну культуру з боку деяких чиновників різних рівнів, які, користуючись службовим становищем, не дочитавшись букви законодавства, вимагають від комунальних газет безкоштовних публікацій. Проте правовою

основою висвітлення діяльності органів влади є Закон України «Про порядок
висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації».

Сергій Томіленко, керівник Національної спілки журналістів України:

– Офіційна позиція Спілки – це, звісно, підтримка процесу роздержавлення. І, слід зауважити, що ми нині не відчуваємо спротиву, навпаки – є уже черга ЗМІ, які готові добровільно «роздержавитись» у числі перших під час пілотного проекту. Адже основна ідея реформи – не позакривати районні газети чи телебачення, а унеможливити вплив органів місцевої влади на редакційну політику видання. А отже – унеможливити цензуру. Визначати редакційну політику має виключно колектив, а цензура може бути виключно внутрішня. Це убезпечить ЗМІ від таких випадків, який був у Тальному. У 2004-5 – му роках там заснували нову комунальну газету. Так от, коли ми з тодішнім головою НСЖУ Ігорем Лубченком поїхали знайомитися з колективом та роботою видання, то лише в одному випуску «районки» нарахували від 15 до 20 фотографій голови РДА! Кому потрібен такий продукт? Звісно, що органи місцевої влади не залишаться «безголосими». Пропонується лишити їм один офіційний вісник (у кожному районі), який друкуватиме різноманітні плани, постанови, рішення сесій і т.д. Але робота там буде чисто технічна і жодної журналістики. Матимуть органи влади і можливість провести конкурс серед ЗМІ на висвітлення діяльності і заключити договір (на це відповідно передбачатимуться кошти). Але наше головне завдання – усунути явище, коли читачеві під виглядом об’єктивного журналістського матеріалу подають джинсу.
Реформа, звісно, застаріла, її треба було проводити ще 5-10 років тому. Але, якщо не провести її зараз, то ще років через 10 може виявитися, що вже просто нічого роздержавлювати.
У деяких противників реформи є побоювання, що зміни підуть за східноєвропейським сценарієм, коли більшість реформованих ЗМІ були поглинені транснаціональними компаніями або припинили своє існування. Звісно. Частина закриється, це неминуче, але, на мою думку, закордонних інвесторів слід зустрічати з «хлібом-сіллю», оскільки, якщо вони дотримуються українського законодавства та професійних стандартів журналістики та ще й вкладають гроші у розвиток нашого медіа-ринку, то це лише позитив. Слід зауважити, що іноземців на нашому ринку зараз обмаль. Корпорації Польщі та Норвегії кілька років зацікавилися цим бізнесом (зокрема це проекти «Високий Замок» та «Донбас»), проте нині транснаціональні корпорації йдуть з України, адже нинішній ринок – дикий і не викликає довіри та бажання вкладати гроші.

Головний редактор шполянської районної газети «Шполянські вісті» Анатолій Вікторук:

– Редакція «Шполянських вістей» була однією з перших, хто став у чергу на роздержавлення ще 18 років тому. Тоді у пілотному проекті брали участь 45 редакцій (3 з них – із Черкащини, в т.ч. і «Нова Доба» -авт.). Усі документи були уже готові проте… то вибори, то уряд змінився, то депутати голосування «завалили», тому віз і нині там. Вважаю, що якби ми провели цю реформу 18 років тому, то мали б можливість зберегти усі редакції комунальних ЗМІ. Тепер же близько 90% кане у Лету. Ще 10 років зволікання – і не залишиться нікого. Звісно, що аудиторія потребує свого друкованого органу, особливо сільська. Адже телебачення (особливо в літній період) у селах дивляться мало. На дротове радіо теж надії нема, бо воно відмирає (наприклад, на Монастирищині лишилося всього 300-400 точок). А свій «рупор» об’єднана громада (що утвориться після децентралізаційної реформи) повинна мати. Інше питання, чи трансформуються у ці органи «районки», чи пристосуються до нових умов? Але я б не сказав, що районні газети цілком дотаційні. Скажімо, «Шполянські вісті» дотують лише на 14%, інші кошти газета заробляє самостійно. Причому справно платить податки у місцевий бюджет, на кожну дотовану гривню – дві в податок. Тому питання полягає навіть не в тому, чи виживуть газети без дотацій, а в тому, чи знайдеться в органах місцевої влади достатня кількість коштів, щоб висвітлювати свою діяльність за ринковими цінами.

Ольга Дяглюк, головний редактор газети «Вісник Городищини»:

– В очікуванні розгляду та прийняття Верховною Радою України законопроекту «Про роздержавлення комунальних та державних друкованих ЗМІ» усе більше усвідомлюю, що вижити мають шанс лише найсильніші. Нині редакції комунальних газет переживають не найкращі часи: низька купівельна спроможність населення, вибір між передплатою і придбанням продуктів, дамоклів меч у вигляді квитанцій за газ та електроенергію, які надійдуть в опалювальний сезон, не додають оптимізму ні нашим передплатникам, ні нам.

До цього додайте нещодавні стрибки валюти й, відповідно, вартості паперу – і маємо невтішну картину.У газети «Вісник Городищини», як не прикро, є нюанси, які дають менше шансів на існування після роздержавлення. У 2010 році колектив редакції було виведено зі складу співзасновників, аргумент – зміна організаційно-правової форми господарювання на комунальне підприємство. Нині ж, на порозі змін, передчуваємо наслідки того рішення.

Що буде з редакцією, коли закон вступить у силу? Райдержадміністрація, районна та міська ради розводитимуть руками, юристи ламатимуть голови, а колектив залишиться при бубнових інтересах. Правонаступником бренду та майна він бути не зможе. Хоча маленька шпарина, в яку ми можемо проскочити, залишається: роздержавлення планують проводити у три етапи. Тож, сподіваюся, поки деякі редакції будуть піонерами в реформуванні, такі як ми матимуть фору для залагоджування всіх справ.

Але це в ідеалі. Ще до прийняття згаданого вище закону ми можемо піти на дно. Територіальна реформа може раніше розставити всі крапки над «і». Узагалі роздержавлення − річ позитивна, оскільки працівники матимуть можливість самостійно визначати редакційну політику, провадити господарську діяльність, ЗМІ вийдуть з-під впливу органів влади. Як показує досвід, усі плюси і мінуси реформ стають помітними тоді, коли зміни котяться лавиною і вставити «п’ять копійок» не видається можливим. Проте здивувати нас труднощами – важко, ми до них звикли. Тож наберемося терпіння, щоб потім акумулювати всі ресурси на здобуття бажаного.

Юлія Фомічова, керівник черкаського осередку незалежної медіапрофспілки України:

– Вважаю, що роздержавлення потрібне, воно назріло давно і особисто мені не зрозуміло, чому ця реформа не була проведена раніше. Адже досить дивно, коли у країні, яка давно уже живе за законами ринку, держава і досі утримує окремі ЗМІ. Роздержавлення, на мою думку, дасть три основні плюси: по-перше, поставить усі ЗМІ в рівні умови. По-друге, сприятиме конкуренції, а отже – розвитку комунальних ЗМІ, які на державних дотаціях втрачають стимул для розвитку. По-третє, покращить ситуацію у сфері свободи слова, адже ЗМІ, засновані органами державної влади та місцевого самоврядування, відповідно, дії чинної влади критикувати не в змозі.
Особисто я вважаю, що якщо газета чи телеканал дійсно потрібен читачу і глядачу, то вони виживуть завдяки своїй аудиторії, якщо ж ні – то постає питання про доцільність існування такого ЗМІ. Принагідно хочу зауважити, що Рада Європи рекомендувала Україні здійснити роздержавлення ще у 2005-му році. І усі медіаорганізації України чекають, коли ж почнеться цей процес, старт якого затягнувся на ціле десятиліття.