Нещодавно свій 90-річний ювілей відзначив один із найшанованіших та найпривітніших старійшин Чорнобаївської громади Григорій Якович Труш.
Поздоровляли іменинника й бажали йому многая літ представники районної та селищної влади, колишні колеги, учні шкіл. А сам ювіляр у відповідь бажав усім миру в державі: «Можна прожити на хлібі й воді, лише б війни не було. Нехай ніхто не переживе того, що випало на долю нашого покоління. Нехай не рвуться снаряди і не ревуть гармати. Хай діти й онуки живуть в мирі, в своїй хаті зі своїми рідними».
Григорій Якович – один із небагатьох в Чорнобаї, хто ще пам’ятає страшне воєнне лихоліття. Він із тих, хто боровся за визволення рідної країни, хто кував Велику Перемогу.
18-річним у вересні 1943 року його призвали до армії. Через 6 місяців частину направили на І-ий Білоруський фронт, яким командував маршал Костянтин Рокосовський. Під селом Тимковичі (Білорусь) у березні 1944 року отримав перше поранення в праву руку. Довго лікувався. Потім – знову на передову, у 6-ту танкову армію І-ого Українського фронту. Воював під Будапештом, Віднем, форсував Дунай. За Будапештом на станції Варполота його поранили в шию. І до 9 травня 1945 р. перебував у віденському госпіталі. Після цього повернувся в свою частину, яку перевели у Маньчжурію воювати з Японією. Наступаючи через Великий Хінган, дійшли до м. Дайрен на Жовтому морі. Після капітуляції Японії, частину перевели в Читинську область. І там Григорій Якович служив іще 5 років.
У 1950 році демобілізувався у званні старшини, повернувся в Чорнобай. Рік навчався в Полтавській торгово-кооперативній школі на бухгалтера. Заочно закінчив Чернігівський кооперативний технікум та Київський інститут радянської торгівлі.
Майже 50 років, до своїх
74-ох, коли пішов на пенсію, працював головним бухгалтером у в Чорнобаївському РайСТ. Має почесне звання «Відмінник споживчої кооперації СРСР», неодноразово нагороджувався преміями, подяками.
Разом із коханою та люблячою дружиною Олександрою Максимівною (нині покійна) виховали доньку Ольгу і сина Олександра. Має вже дорослих онуків та маленьку правнучку, яким передає свій життєвий досвід, нанизуючи його на спогади пережитого за 90 літ.
Інна Чмихало
