Продовжуємо говорити про землеробський реманент у віруваннях та обрядово-магічних діях українців. Сьогодні поглянемо на особливості жнив в українців у плані магічно-обрядових дійств. Про серпи, граблі…
Досить цікавим у плані магічно-обрядових дійств, ритуалів в наших пращурів було свято жнив. Жнива – це збирання урожаю, початок великого свята на честь бога Спаса.
Жниво – це те, що зібрано у жнива. Жнива складаються з трьох етапів: зажинки, саме жнива та обжинки. До жнив люди готувалися ретельно.
Велику роль в цьому відігравав сільськогосподарський реманент. Наші пращури, готуючись до жнив, ладнали господарський реманент, гострили серпи, коси, ладнали граблі. На свято жнив вирушали всім селом, вдома залишалися лише немічні старі та маленькі діти. Женці зі сходом сонця вставали до роботи, а при зустрічі говорили один до одного: “Боже помагай!” чи “Помагай Біг”, а на ниві господар казав: “Боже, допоможи щасливо день спровадити – святий хлібець зібрати! Пошли всім нам здоров’я в ці жнива, а померлим царство небесне! Збережи хліб наш на ниві від граду, грому, тучі, вітру буйного!”. А потім усі, перехрестившись, починали серпами жати жито. Коли на ниву приходили діти, то хлоп’я чи дівча зверталося до батьків із поклоном: “Благословіть, татуню, і ви, мамуню, жито жати!”. Батько чи мати брали тоді дитячий серп і відповідали: “Бог благословить! Іди, дитино, жито жати! Встань навколішки перед хлібом святим!”.
Український народ здавна усі свої справи зажди супроводжував пісням. Ото ж про жнива співали:
Золоті серпики бряжчали,
Поки сього жита дожали;
Тепер вже не будуть бряжчати,
А будуть в коморі лежати.
Як не дивно, але граблі в українській міфології згадуються і в іншій непритаманній суті їх безпосереднього призначення. Ось, наприклад, читаючи книгу “Українська міфологія” В. Войтовича знаходимо статтю – “Коров’яча смерть”. Коров’яча смерть або як ще говорять в народі, “Чорна Неміч” – це міфічна потвора у вигляді старезної кістлявої баби, в якої “руки з граблями”. За повір’ями, вона з’являється до худоби п’ятого лютого або ж на початку чи наприкінці осені. Прогнати її можна тільки оборюванням села та іншими обрядовими дійствами.
Ще одне сільськогосподарське знаряддя, яке в народі асоціюється з так званим переходом людини із “цього” світу на “той” світ, тобто з смертю, – є коса. В багатьох народних переказах смерть персоніфікується, найчастіше вона виступає в жіночій іпостасі: це страшна кістлява баба з косою, вдягнута у біле.
Міфічним плугатарем українців є Микула Селянинович. У билинах про Микулу і Вольгу селянин Микула соромить князя і його дружину, які на конях не можуть встигнути за його плугом, не можуть витягнути залишене ним рало. Інші богатирі не можуть перемогти Микулу Селяниновича, тому що його любить сама Мати – Сира Земля.
Образ Микули Селяниновича часто ототожнюється з образом св. Миколи-землеробця, який ходить по межах для посилання родючості. Саме цей міфічний плугатар виступає як селянський святий, покровитель народу.
