Пісні драбівського бандуриста Михайла Коваля знають і в Києві, й у Львові

Пісні драбівського бандуриста Михайла Коваля знають і в Києві, й у Львові

Уперше звук бандури Михайло Коваль почув по радіо. У селі саме з’явилося дротове мовлення й десятирічний хлопчик, забігши знадвору до хати, завмер, вловивши неймовірні звуки.

– Диктор оголосила: «Ви слухали виступ співачки-бандуристки Антоніни Голуб». Із тих пір закохався в цей інструмент назавжди, – розповідає Михайло Дмитрович.
На жаль, здобути музичну освіту в чоловіка так і не вийшло. Самотужки вчився грати на баяні, гітарі. А ще хотів вступити до театрального училища в Києві. Та не судилося…
– Пішов працювати на цегельний завод у Черкасах, заочно здобував технічну освіту. Та все це було не моїм, навчання давалося важко, бо душа не лежала, – пригадує молоді роки пан Михайло.

Робота роботою, а захоплення полишати не хотілося. Тому займався художньою самодіяльністю, долучався до всього, на що вистачало часу: гуртки, художні колективи, хорова капела, а згодом – капела бандуристів.
– З навчанням так і не склалося: рік намагався-пробував, а тоді закинув і пішов до армії. Повернувшись, вступив до Київського інституту іноземних мов. А ще доєднався до невеличкого гурту бандуристів при інституті й грав із ними, – розповідає чоловік. – Тоді повернувся в рідне село – Великий Хутір, де викладав іспанську, англійську, трохи німецьку і, звісно, музику.
Через 9 років у Великому Хуторі відкрилася нова школа. І відразу ж із новими меблями в навчальному закладі з’явилися музичні інструменти для майбутнього фольклорного ансамблю. Придбали й бандуру. Щоправда, звичайну, ще й з іржавими струнами й тріснуту. Просто, не користуючись попитом, інструмент довго лежав нікому не потрібним на полиці універмагу. З цією бандурою Михайло Коваль і став знаменитим.

Спочатку була перемога в обласному конкурсі бандуристів-аматорів, а в 1991 році драбівчанин стає лауреатом фестивалю козацької пісні «Хортиця-91», який відбувся в Запоріжжі. Того ж року Михайло став учасником фестивалю «Берегиня», але вже разом зі своїми вихованцями – дитячим фольклорним колективом «Дударик».
А потім до рук Михайла Дмитровича потрапив унікальний інструмент, виготовлений відомим майстром Валентином Нагнибідою. Передали бандуру працівники Черкаського краєзнавчого музею Галина та Микола Корнієнки, які придбали її у вдови майстра.
– Ось уже скільки років ми нерозлучні, – веде розмову далі пан Михайло. – Знімалися у фільмі «Поводир» – два дні перебували на розвалинах старої волинської фортеці. Щоправда, у самій стрічці ці епізоди показали стиснуто. От якби розширити фільм до серіалу, тоді б змогли більш яскраво передати життя кобзарів, тонке звучання інструменту.

Прихильники таланту Михайла Коваля полюбляють усі пісні в його виконанні: і стародавні, й козацькі, і думи, псалми, та власні твори, які вже давно стало відомими («Моя Україно», «Яничари», «До тебе, Україно», «Шевченків Кавказ»). Сьогоднішній репертуар бандуриста – 70 різних за змістом і жанром творів. Його пісні співають у Львові й Києві.
Із 1996 року Михайло Коваль – член Всеукраїнської спілки кобзарів, а з 1998 року – член Спілки народних майстрів України. А ще пан Михайло майстерно виготовляє із соломи брилі, сувеніри, робить традиційні жіночі пояси-крайки. Та все ж найціннішою в житті Михайла Дмитровича лишається бандура.

– От лишень учнів власних не маю. Нині так складаються життєві обставини, що не можу навчати. Та все ж знаю чимало талановитих молодих бандуристів з інших міст, – відзначає чоловік. – Тож переконаний, цей інструмент житиме, буде популярним і не відійде безслідно у минуле.

Світлана Лазоренко

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x