Заснували колгосп імені Ватутіна в далекому 1947 році. І, як казали в ті часи, за всіма показниками він був найпередовішим у районі. Про це якнайкраще пам’ятає 80-річний Степан Грогуленко, який практично все життя пропрацював у господарстві. Робить пан Степан тут і нині, бо, за словами керівника СТОВ, попри солідний вік, лишається просто незамінним.

– Старожил, працюю тут із 62-го року, тож знаю про господарство чимало, – говорить Степан Васильович. – Щороку в радянські часи колгосп отримував по п’ять-шість мільйонів прибутку. На ті часи це були просто шалені гроші. Та й зарплатня тоді була чималенька – 120 карбованців. Коли середня по Союзу – 70-80. Тож трудитися у СТОВ імені Ватутіна було неабияк почесно.
Тоді в колгоспі активно розвивалося тваринництво: тримали близько 2 тисяч голів ВРХ, 2,5 тисячі свиней, 30 тисяч курей, з півтисячі овець.

– Землі обробляли більше, ніж нині. Зараз обсяги значно скоротилися – вимоги часу, – зауважує Степан Васильович.
Та попри суттєві зміни, які довелося пережити господарству в тяжкі 90-ті роки, воно й нині лишається одним із найпотужніших у районі. І одним із небагатьох в області, де й досі розвивають тваринництво.
Усе життя пропрацювавши на господарстві, Степан Грогуленко й досі не уявляє свого життя без роботи, хоча 2 лютого чоловікові виповниться 81 рік.

– Прокидаюся щодня о пів на п’яту ранку. Це вже звичка така, та й по господарству треба встигнути скрізь. Разом із дружиною тримаємо чотирьох свиней, ще стільки ж поросяток. Звісно, є кури, кролі, город. Біля всього треба поспіть, – відзначає пенсіонер. – Попораюся, та й біжу на господарство. Тут уже й сам не пам’ятаю, скільки років працюю комірником: від зерна до запчастин – все на мені.
А ще Степан Васильович відзначає, що за стільки років був лише один раз у відпустці – далекого 1976-го року.
– Тоді отримав путівку до санаторію в Молдову, то вже відмовлятися не став. А так, нащо мені той відпочинок? – говорить чоловік. – Як природа так щедро вділила здоров’я, то чого ж маю вдома сидіти?..