Майстри Черкащини відроджують народне мистецтво нашого краю

Дата: 27-11-2015, 12:05

Майстри Черкащини відроджують народне мистецтво нашого краю
Народне мистецтво Черкащини – це не лише складова частина національної культури України, це коштовний спадок наших пращурів, душа рідного краю. З давніх-давен славилися майстри і майстрині Наддніпрянщини. Вони займалися гончарством і різьбою по дереву, ткали і вишивали, розмальовували посуд і стіни в оселях, розписували писанки і крутили з клаптиків тканини ляльки-мотанки. Весь цей скарб ретельно вивчають, примножують і несуть людям сучасні народні майстри.

Майстри Черкащини відроджують народне мистецтво нашого краю

Ольга Михайлівна МАРТИНОВА – заслужений майстер народної творчості України, голова Черкаського осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, неодноразовий лауреат міжнародних та національних конкурсів народного мистецтва, майстер народної вишивки та писанкарства. Про неї кажуть: унікальна людина, адже в її особі поєдналися непересічний талант організатора і творча іскра митця. ЇЇ писанки, рушники та вишиванки знані як в Україні, так і за її межами. Чимало робіт май­стрині зберігаються в Черкаському, Тернопільському та Коломийському краєзнавчому музеях, а також у численних приватних колекціях України, США, Австралії, Польщі, Італії, Франції.
Близько 30-ти років Ольга Мартинова присвятила викладацькій діяльності. Спочатку працювала в Черкаському вищому художньо-технічному коледжі №20, потім – на кафедрі дизайну Черкаського державного технологічного університету.
2009 року Ольга Мартинова очолила Черкаський обласний осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України. «Зроблено немало, – розповідає Ольга Михайлівна. – Влітку було відкрито галерею народного мистецтва. Ми хочемо, аби в цій галереї завжди були відкритті двері, щоб приходили люди спілкувалися з майстрами, радилися, приносили свої готові витвори». Зараз у Черкаській галереї народного мистецтва триває виставка народних майстрів Черкащини. «Тішить, що вона різноманітна, – посміхається Ольга Михайлівна. – Тут є все: і вишиті рушники, і кераміка, і витинанки, і ляльки-мотанки…» Аби відроджувати народні ремесла, в галереї розпочато серію майстер-класів від майстрів Черкащини. За словами Ольги Мартинової, навчання планується проводити згідно циклу народних свят. «Зараз готуємося до Різдва, – розповідає голова спілки, – будемо робити янголів, різдвяних павуків і новорічні листівки. Потім готуватимемося до Великодня: розписуватимемо писанки, вишиватимемо рушнички на великодні кошики». Творчі майстер-класи – це ще й спосіб залучення благодійників до справи розвитку народного мистецтва. «Ми не плануємо багатіти, – пояснює Ольга Мартинова, – гроші потрібні, щоб не зачинити двері галереї. Сьогодні жертвують більше ті, хто не мають, ніж ті, що мають. Це дуже прикро». Взагалі з обласного бюджету вже два роки поспіль кошти на розвиток народного мистецтва не виділяються. «Але минулого року склалося так, що я ще була депутатом обласної ради, – додає Ольга Михайлівна, – і кошти, які було виділено кожному депутату на підтримку виборців (68 000 грн), я використала для ремонту приміщення галереї. Щоправда, місто готове нам допомагати, але ж ми є обласною організацією».
Аби якось зрушити питання фінансування, голова спілки народного мистецтва мріє організувати школу майстрів. «Ці школи фінансуються державою для відродження ремесел, – пояснює вона. – На Черкащині є види мистецтва, яких ніде більше немає. Це «вишивка» довбанка, аплікативний ахматівський рушник, громівська іграшка. Нам би дуже хотілося це все відродити. Будемо пробувати. Хто стукає, тому відчиняють».

Майстри Черкащини відроджують народне мистецтво нашого краю

Катерина Валентинівна МИРОНЮК – учитель обслуговуючої праці та декоративно-прикладного мистецтва Черкаської спеціалізованої школи №20 і Черкаської загальноосвітньої школи №12, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Творчістю майстриня займається з дитинства. «Я ходила на гурток м’якої іграшки, потім – на гурток крою і шиття, – розповідає Катерина Миронюк. – А ще бабуся моя вишивала гладдю. У неї в хаті все вишите: рушники, подушки, підзори… Така краса! І казала ще: «Вишивати – це ж так просто». Від неї – любов до вишивки». З часом майстриня отримала педагогічну освіту, тож сьогодні з задоволенням ділилася своїм захопленням з дітками. Вона працює натхненно і завзято, даючи на уроках не тільки ази обслуговуючої праці, а й прививаючи любов до народного мистецтва. «В 12-ій школі є етнографічний музей, – розповідає Катерина Валентинівна. – Тож коли ми з дітьми беремося до роботи, надихаємося витворами, що є в музеї. Цікаво, що поряд із старовинними рушниками, яким понад сто років, зараз там виставлені й сучасні дитячі. І повірте, що вони зроблені на такому високому рівні, що я просто захоплююся».
Катерина Миронюк натхненно розповідає про досягнення своїх вихованців: «Коли в програмі з’явилося бісероплетіння, мої дівчатка-шостикласниці поплели собі справжнісінькі українські ґердани. Я насолоджуюся роботою з дітьми. Я вчу їх, вони вчать мене. Це класно, коли бачиш результат своєї роботи».
З радістю Катерина Валентинівна взялася і за проведення майстер-класів у галереї. За її словами, важливо, щоб робота була до душі: «Зробив – і відчув, як воно гарно, коли щось робиш власними руками. Я намагаюся проводити майстер-класи, використовуючи природні матеріали. Це невичерпне джерело натхнення. Наприклад, янгол з кукурудзиння – це ж шедевр народної скульптурної творчості. Все просто і досконало водночас. А для дітей така робота розвиває дрібну моторику рук, уяву і почуття прекрасного».
Як народний майстер Катерина Миронюк займається вишивкою, виготовленням традиційних і сучасних аксесуарів до одягу, захоплюється роботою з природними матеріалами. «Люблю створювати таке, – пояснює майстриня, – щоб носити щоденно, аби підкреслити свою індивідуальність».

Майстри Черкащини відроджують народне мистецтво нашого краю

Наталія Олексіївна КРАМНА-ТАРАН – художник з вишивки Черкаської швейної фаб­рики ім. Лесі Українки. Наталія Крамна-Таран вишивкою займається з дитинства. «Я рукодільниця в четвертому поколінні, – хвалиться майстриня. – До моєї прабабусі на шиття-вишивку люди займали чергу за місяць. І дідусь був знаним майстром. Немає такої роботи в хаті, яку він би не міг зробити. А мені любов до рукоділля привила мама. Ще коли я ходила в садочок, вона навчила мене плести гачком». Тож і не дивно, що майбутня майстриня освіту пішла здобувати в вище професійно-художнє училище №20. Саме там вона познайомилася з народною вишивкою і закохалася в неї. Натхненно вишивала і досліджувала історію старовинних орнаментів, опановувала народні техніки й вивчала їхнє походження та значення. Отже, пізніше отримала й вищу історичну освіту в Черкаському національному університеті. «Навчаючись, в усіх своїх роботах я досліджувала культуру України», – розповідає Наталія Олексіївна.
Сьогодні майстриня створює народне вбрання, рушники та предмети інтер’єру з народною вишивкою на Черкаській швейній фабриці імені Лесі Українки. Та для народний майстрів немає поняття «нормований робочий день». Наталія Крамна-Таран малює і вишиває завжди. «Буває серед ночі насниться цікавий орнамент, – розповідає вона. – Встану, замалюю. А вдень уже опрацьовую, аби втілити в життя». Дуже велике значення, на думку Наталії Олексіївни, має спілкування з однодумцями. Саме це вона знаходить у спілці народного мистецтва. «Тут завжди можна отримати пораду і підтримку, – розповідає майстриня. – Тут цінується справжнє народне мистецтво на відміну від дешевого ширпотребу, який заполонив сучасний ринок. А виживати майстрам зараз нелегко. У мене зарплата на фабриці 1 700 гривень. Звичайно, я ще вдома вишиваю. Дехто дивується, чому ручна вишивка дорого коштує. Дійсно, справжня вишита сорочка – задоволення не з дешевих. Рахуйте: льняна тканина – 280 гривень за метр, нитки – 9 гривень за моток. Близько 500 гривень тільки матеріали коштують, а ще роботи півмісяця, а то й місяць. От і виходить сорочка близько 3 000. Хустка, відповідно, коштуватиме 800 – 1 500 гривень. Але оплата роботи майстра виходить зовсім невелика».
У березні наступного року Наталія Крамна-Таран планує персональну виставку головних уборів, а зараз готується до різдвяного майстер-класу. «Будемо вишивати новорічну листівку, – розповідає майстриня. – Маю надію, що дітям і дорослим сподобається».

Майстри Черкащини відроджують народне мистецтво нашого краю

Галина Володимирівна ТИМОШЕНКО – керівник зразкової студії декоративно-прикладного мистецтва «Сходинки» Черкаського багатопрофільного молодіжного центру, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Майстриня займається, зокрема, керамікою близько 10-ти років. Та, за її словами, якби хтось сказав у дитинстві, що вона буде малювати, ліпити з глини, а потім ще й навчати цьому дітей, то ніколи б цьому не повірила. «Все відбулося випадково, – розповідає Галина Тимошенко. – Я тоді отримувала вищу юридичну освіту в Східноєвропейському університеті. Сталося так, що якось привела свою старшу доньку на гурток кераміки. І коли сама взяла до рук шматок глини, перевернувся світ. Я зрозуміла, що не зможу сидіти в офісі й вивчати закони. Я мушу місити глину. Більше нічого не хочу».
З того часу все в житті молодої жінки змінилося. Для того, аби займатися улюбленою справою, Галина отримала ще одну вищу освіту в Черкаському націо­нальному університеті. А потім влаштувалася на роботу в студію декоративно-прикладного мистецтва і почала навчати улюбленій справі дітей. «Я дуже вдячна своїй родині, яка мене підтримала, – згадує Галина Володимирівна. – Вдячна чоловікові, який тоді поїхав зі мною і накопав для мене глини. А ще завдяки чоловікові в мене з’явилася перша маленька пічка для випалювання. Вдячна й батькам, що не сказали тоді: «Галю, що ти собі думаєш?» На той час для мене це було дуже важливо».
Сьогодні Галина Тимошенко народним мистецтвом живе. Вона з задоволенням поглиблює свої знання в обраній галузі й усьому, що знає, навчає вихованців студії декоративно-прикладного мистецтва. «Для дітей дуже важливо, щоби вони розвивали свої здібності, – пояснює Галина Володимирівна. – Дуже здорово, коли дитина може виготовляти щось гарне власноруч. Це енергетика добра». До того ж майстриня проводить майстер-класи з виготовлення керамічних виробів, традиційної ляльки-мотанки, витинанок та розпису писанок. «Дуже багато робимо й дитячих виставок, де виставляють роботи мої учні, – розповідає Галина Тимошенко. – І в Черкаському художньому музеї, і в обласному краєзнавчому». Родина майстрині теж живе творчим життям. «Усі монтування експозицій, всі оформлення – це робота мого чоловіка, – розповідає Галина Володимирівна. – Старша донька любить витинати, зараз її роботи представлені на виставці в Черкаській галереї. До народної творчості вона прикипіла душею. Тож цього року вступила до Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша. Молодша донька співає і танцює, щодо прикладного мистецтва – ще визначається».

Майстри Черкащини відроджують народне мистецтво нашого краю

Наталія Миколаївна КУЗЬМЕНКО – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, майстер витинанки та автентичної народної ляльки. Твори майстрині є експонатами багатьох регіональних та всеукраїнських виставок декоративно-прикладного мистецтва, також чимала кількість зберігається у фондах Черкаського художнього та краєзнавчого музеїв, у зібраннях Міністерства Культури України та приватних колекціях. Цікаво, що Наталія Кузьменко не тільки майстер, а й бард, вона є переможницею кількох обласних фестивалів авторської пісні «Срібні струни». Та чи могло скластися інакше, розмірковує жінка, навряд. «Я з родини художників-письменників, – пояснює вона. – Мама шила, вишивала, малювала, писала. Я росла під мольбертом. І це було цікаво. Я бачила, як із нічого створюються картини і пишуться вірші. Тут мама біля плити, а тут – біля мольберту. Це контраст, чарівництво. Я жила в цьому всьому, тож, ясна річ, не могла цим не захворіти». Потім було навчання в Канівському культурно-освітньому технікумі.
Народною лялькою пані Наталія захопилася близько 20-ти років тому, коли мама дала їй прочитати статтю Олександра Найдина. «Лялька вразила мою душу, – розповідає майстриня. – Яка ж це складна штука. Існують певні правила її створення, канони. Якщо лялька робилася як оберіг, недопустимо додавання чогось свого, змішання з іншими культурами. У двох словах і не скажеш наскільки це все серйозно. Адже ляльку наші пращури робили переважно на щасливе життя, але й могли зробити й на хворобу, навіть на смерть». У своїх роботах Наталія Кузьменко використовує виключно натуральні матеріали, домоткані тканини, навіть намистинки виліплює з глини і випалює сама. «На замовлення роблю ляльки на свята, на дні народження, весілля, – посміхається майстриня. – Вкладаю радість, символи продовження життя, жіночі символи, адже в мене самої є двоє діток і двоє онуків».
Щодо відкриття галереї в Черкасах, майстриня тішиться: «У нас з’явилася своя хата, тут можна зустрітися і поспілкуватися. Будемо радувати черкащан». А щодо виживання митців у сучасному ринковому середовищі, зауважує: «Наші майстри працюють і для душі, і на хліб. Створюється багато сувенірної продукції. Але вишукану, високодуховну річ може зробити тільки той майстер, який не думає про гроші, натомість опікується відродженням нашого коріння, переймається духовної складовою і не може не творити. Я творю те, що мені цікаво. Купляється – це прекрасно, але якщо працювати лише на сувенірну продукцію, відбувається нівелювання майстра».
Для різдвяного майстер-класу Наталія Кузьменко обрала створення балерини з серветок. «Це буде таке поєднання Україна-Європа, – пояснює майстриня. – Взагалі на майстер-класи зазвичай приходять і діти, і студенти, і бабці з онуками. Це такий потрібний контакт поколінь, якого зараз немає. Люди радіють і цінують те, що роблять власними руками. Діти дослухаються до порад і створюють своє нове. Хай вони не стануть художниками, але будуть добрими, щирими людьми».

Майстри Черкащини відроджують народне мистецтво нашого краю

Сергій Андрійович РАДЬКО – член спілки народних майстрів України, заслужений майстер народної творчості, гончар-художник із с. Межиріч Канівського району. Він займається живописом і скульптурою, але найбільше захоплення майстра – робота з гончарним колом. Удома в Сергія Радька є власна майстерня та гончарне горно, де він сповна проявляє свою фантазію. Отже, мав у творчому доробку безліч власних витворів із кераміки, серед яких – навіть монументальні скульптури заввишки 3-5 метрів, які нині зберігаються в музеї гончарства в Опішному. Сергій Андрійович провів близько десяти персональних виставок у Каневі, Черкасах, Полтаві, Львові та Києві.
«Глина, гончарне коло та піч для мене – це поклик долі», – розповідає Сергій Радько. Майстра вабило до гончарства ще з дитинства, адже виріс він серед дніпровських круч, які, за його словами, мов суцільний «глиняний пиріг». Навчався в Республіканській художній середній школі ім. Т.Г. Шевченка у Києві та Львівській академії мистецтв. Працював викладачем гончарства в Канівському училищі культури та мистецтв. «Учився сам і учив дітей, – згадує Сергій Андрійович. – У Каневі переймав досвід місцевих гончарів. Сьогодні ж хочеться популяризувати свою справу, тож принагідно беру участь у навчаннях літньої академії гончарства, що проводяться в Опішній. Протягом місяця вчу бажаючих азам та філософії гончарства».
Нещодавно в селі Межиріч було організовано туристичний маршрут, пов'язаний із стоянкою первісних мисливців на мамонтів. Тож Сергій Радько тут працює в команді екскурсоводів, розповідає про ремесло, дає перші уроки ліпки. Пояснює: «Як працівник культури відчуваю, що мушу докладати зусиль до цієї справи. І самому цікаво».
Шкода, що поки немає змоги черкаським дітям отримати уроки Сергія Радька. «Можливо, колись, – посміхається майстер. – У нас активний осередок народних майстрів, тож із часом усе організується. Адже гончарство приваблює все більше шанувальників. Чому? Тому що це не просто ремесло, це філософія, поезія...»
Ось такі вони – майстри народного мистецтва Черкащини: натхненні та завзяті ентузіасти, котрі несуть сучасникам не тільки культуру української нації, а й часточку своєї душі. Наш край має знати їх і пишатися ними. Тож чекайте нових публікацій. А для цього, шановні народні майстри, надсилайте інформацію про себе та своїх однодумців на адресу редакції.

Юлія Вовкодав

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода