СУСПІЛЬСТВО


Новина із категорії: Новини » Суспільство

Роздрукувати        Друкована версія

Як одягалися черкащани в минулому столітті (ФОТО)

Дата: 7-12-2015, 16:24.

Як одягалися черкащани в минулому столітті (ФОТО) Уявити свій гардероб без джинсів, зручного светра чи маленької чорної сукні теперішнім модницям дуже важко. Усі сьогодні намагаються одягатися за останніми тенденціями моди, а ще відрізнятися чимось від інших. І навіть якщо ми й обираємо вишиті сорочки або сукні, то звертаємо увагу лише на гарний орнамент, але нічого не відаємо про значення тих чи інших символів. Гуня, керсетка, юпка – невідомі нам назви, які позначають елементи одягу, у який вбиралися наші прабабусі й прадідусі. «Нова Доба» вирішила дізнатися, в що ж одягалися черкащани в минулому столітті та якому одягу надавали перевагу.

Як одягалися черкащани в минулому столітті (ФОТО)
Як одягалися черкащани в минулому столітті (ФОТО)

Одяг шили з матеріалів домашнього виробництва

На початку ХХ століття селянський одяг на Черкащині був абсолютно однотипним і був натільним, поясним, нагрудним та верхнім. Взуття, головні убори, різноманітні пояси були його обов'язковою приналежністю, прикраси доповнювали і завершували комплекс народного одягу.
Наприкінці XIX – початку XX ст. для пошиття селянського одягу використовували матеріали лише домашнього виробництва: конопляного, почасти лляного полотна, неваляного і валяного сукна. Крім того, виготовлялися тканини ще й з валу (рядовина). Тканину для жіночого поясного одягу, зимових чоловічих штанів, а також сукна різних гатунків виготовляли в домашніх умовах з овечої вовни. З такого сукна шили весняно-осінній, а також зимовий одяг – свити, гуні, чемерки, бурноси і таке інше.
Одним із найдавніших видів чоловічого і жіночого одягу є сорочка. Її одягали безпосередньо на тіло. Сорочки, залежно від їх призначення (святкова чи буденна), а також добробуту сім'ї, шилися з домашнього полотна різної якості. Широко побутував дуже архаїчний тип сорочки так званого тунікоподібного крою. Майже на всій території сучасної Черкащини він затримався аж до 30-40-х років XX ст. Сорочки парубка й дорослого чоловіка різнилися тим, що для парубка манишка була цільною, а для жонатого чоловіка – вишивалася сорочка з розрізом посередині, складалася з двох частин і символізувала дві половинки. У цей період також широко побутували відкладні коміри. Буденна чоловіча сорочка шилася з грубого полотна, «з підоплічкою», без чохлів, скромніше орнаментувалася. Сорочки були полотняні, їх носили й узимку, й улітку, адже в теплу пору таке полотно холодило, а взимку – зігрівало. Залежно від крою пазуха чоловічої сорочки зав'язувалася шнурком або застібалася на ґудзики. Святкові чоловічі сорочки оздоблювали традиційними геометричними орнаментами у вигляді ромбів, скісних хрестів, розеток і зірок. Найчастіше вишивали вирізуванням, мережкою, гладдю, пізніше – хрестиком. На Черкащині існують численні повір'я, звичаї та обряди, пов’язані з виготовленням чоловічих сорочок та їх носінням. Часто сорочку парубкові вишивала мати або сестра. На Черкащині чоловічу сорочку заправляли в штани, і тільки на початку XX ст. почали носити навипуск.
Окрім сорочки, не менш важливішим компонентом селянського чоловічого поясного одягу є штани. Ще в кінці XIX та на початку XX ст. на Черкащині побутував давній тип штанів – широкі шаровари на очкурі. Шили їх із грубого, до певної міри вибіленого домотканого полотна. Зимові штани шили з неваляної вовняної тканини. Їх одягали поверх полотняних, які в холодну пору носили як спідні. Верхній край штанів закінчувався поясом, що застібався на один-два ґудзики або просто був підігнутий і прошитий у вигляді широкого рубця, в який протягувався ремінь або шнур – очкур.
Гуня або керея – основні види верхнього чоловічого одягу – мають прямий, розширений донизу крій. Прямоспинний крій верхнього одягу є найдавнішим. Так, на Уманщині побутувала гуня, яку шили з валяного сукна коричневого або чорного кольору. Це прямоспинний тунікоподібний одяг з довгими рукавами й широкими клинами між спинкою і полами. Для захисту голови від дощу й холоду гуня мала капюшон, застібалася лише на один ґудзик біля шиї або зав'язувалася поворозками. Традиційним верхнім чоловічим одягом типу гуні була керея. Цей архаїчний вид плащового одягу, як правило, одягали поверх іншого в дорогу. Кереї шили з фабричного чи домашнього сукна темних кольорів. Поряд із прямоспинним одягом значного розвитку набули кілька різновидів приталеного верхнього одягу (свита, бекеша), де верхня частина була прямоспинна, а нижня розширювалась за допомогою клинів. Носили свити десь до 20-30 рр. ХХ століття, потім у моду ввійшли піджаки.
На Чигиринщині чоловічі свити шили приталеними, з підрізними бочками, рясами. На Правобережній Черкащині свити шили зі стоячим коміром, рідше – з відкладним. На Лівобережжі свити були взагалі без комірів. Із середини XIX ст. і до початку 20-30-х років ХХ ст. на Звенигородщині шили приталені, відрізні, призбирані в талії свити «до брижів» – бекеші. Це більш пізня форма суконного одягу. Для дітей шили свити аналогічних кроїв, тільки менші за розміром.
На всій території Черкащини традиційно шили овечі кожухи. За кроєм вони були прямоспинні, розширені донизу – тулупи, і приталені – «до стану». Колір чоловічих кожухів був переважно білий, іноді коричневий або чорний. На Чигиринщині й лівому березі Черкащини побутували кожухи, покриті крамними тканинами.

Найпростішими у виготовленні серед взуття були личаки і постоли

Невід'ємною частиною комплексу чоловічого одягу кінця XIX – початку XX ст. були головні убори, взуття, пояси. Пояс виконував одночасно утилітарну і декоративну роль. Залежно від виду одягу існували різні способи зав'язування поясів. Чоловіки обмотували пояс два-три рази навколо стану, а кінці підтикали з боків так, щоб вони звисали донизу (це коли пояс з тороками). Якщо пояс без тороків, то кінці його підтикали, ховали під пояс. Чорні крамні пояси носили більше літні чоловіки, ясних барв, від зеленого до червоного носили парубки.
До чоловічих головних уборів належать хутряні шапки і солом'яні брилі. Влітку ходили у брилях. На всій території Черкащини поширені брилі, плетені з пшеничної соломи. Техніка цього ручного плетіння схожа на заплітання коси: з трьох стрілок соломи плели «в кіску», з чотирьох – восьми стрілок – «в зубчик». Різна кількість стрілок давала різні візерунки. Поряд із звичайними побутували святкові брилі, плетені сировою ниткою з стебел жита. Техніка дозволяла утворювати геометричні орнаменти у вигляді ламаної лінії і восьмикутної розетки в центрі. На Лівобережжі святкові брилі «до церкви» прикрашали смужкою чорного сукна. Виготовлення брилів було доступне всім, у тому числі й дітям. Зимові хутряні шапки шили зі шкурок молодих ягнят – так званого чорного і сивого смушку. На Правобережжі такі шапки шили, як правило, невисокими, з ввігнутим дном. Лівобережні – дещо вищі, з випуклим або плоским дном. Усередині шапку підшивали фабричним чи домашнім полотном, часом додавали тонкий шар вати. У с. Крутьки Чорнобаївського району шили смушеві й цегейкові шапки, підбиті хутром куниці чи яким іншим. Гарна смушева шапка була однією з головних ознак парубоцтва.
Найдоступнішими й найпростішими у виготовленні серед взуття були личаки і постоли. Личаки плели з липового лика, постоли «морщили» з коров'ячої, рідше свинячої шкіри. Це було повсякденне взуття, і носили його поверх полотняних чи сукняних онуч.
Для пошиття чобіт використовували юхту – добре вичинену кінську шкіру або шкіру молодих бичків. Цікавим видом чоловічих чобіт були чоботи-витяжки, які виготовлялися з одного шматка шкіри. Такі чоботи шилися «на один копил» і вважалися буденними. На підошви і підбори брали шкіру старих волів. Підошви підбивалися дерев'яними кілочками, а підкову робили в кузні з заліза. Зимою для утеплення в чоботи вкладали солом'яну устілку.

Як одягалися черкащани в минулому столітті (ФОТО)
Як одягалися черкащани в минулому столітті (ФОТО)
Як одягалися черкащани в минулому столітті (ФОТО)

До весілля дівка мала вишити щонайменше тридцять сорочок

Головною складовою частиною традиційного жіночого вбрання є сорочка. Жіночі сорочки були одночасно натільною білизною і верхнім одягом, їх виготовляли з домотканого конопляного полотна. Незалежно від ширини полотна сорочки на Черкащині шили переважно з трьох несиметрично складених полотнищ. За кроєм сорочки є додільні й до підточки. Додільні шиють з суцільних полотнищ кращого гатунку. Така сорочка зазвичай була святковою. Сорочка до підточки відрізна по талії і складається з двох частин – станка і підточки. Оформлення горловини співвідноситься з оформленням низу рукава, тому призібраний рукав також закінчувався вузенькою обшивкою. Правобережну сорочку завжди шили зі стоячим або відкладеним комірцем, відповідно, і низ рукава призбирувався і завершувався чохлами без ґудзиків, або манжетами, що застібалися на один два ґудзики. Особливо часто сорочки з відкладними комірами зустрічаються на Звенигородщині та Уманщині. Станок шили з тонкого полотна, нижню ж частину сорочки – з грубого, оскільки вона закривалася поясним одягом.
Ще на початку XX ст. на Черкащині побутували кілька десятків вишивальних технік і безліч найрізноманітніших узорів, які мали давні традиції, серед них – вишивка білим по білому, вирізування і багато іншого. Усі найдавніші геометричні і рослинно-гео­метризовані орнаменти виконували лічильними швами. У давніші часи орнамент мав не тільки естетичну функцію, але й обрядову, магічну, чим і можна пояснити розміщення візерунків на певних частинах сорочки – горловині, розрізі пазухи, полику й рукавах, по низу сорочки й на чохлах. Кольорова гама вишивки сорочок складалася з небагатьох кольорів. Вишивали в основному брокарівським стилем, який пішов із середини ХІХ століття. У цей період у Москві француз Брокар побудував фабрику, де випускали парфумерію й, зокрема, мило, на обгортках якого зображали троянди, які дуже легко переносилися на полотно.
Весільну сорочку дівчата вишивали вдома, щоб ніхто не бачив. У ній дівчина вінчалася, потім сорочка лежала в скрині й зберігали її на смерть. Саму нитку, якою вишивали сорочки, фарбували лише природними рослинними барвниками: корою дуба, лушпинням із цибулі та ін. На початку ХІХ століття було відомо понад 120 відтінків кольорів. Щоб надати нитці міцності, шовковистого полиску, її натирали воском, а сухими повняками – для того, щоб вона була кремового кольору.
Готуючи посаг, окрім іншого одягу, дівчина повинна була вишити і пошити щонайменше тридцять сорочок. Бо пізніше, потрапивши в чужий дім, до свекрухи, вона вже не мала часу вишивати для себе, а обшивала сім'ю, дбала про скриню для дочок. Тому дівчаток починали вчити вишивати дуже рано, з 6-7 років.
Маленьким діткам одяг не шили як такий. Із маминої старої сорочки робили льолю й так дитина ходила до трьох років. Такий одяг енергетично захищав дитину й оберігав її. А вже після трирічного віку шили першу сорочку, хоча й до 6 років між хлопчиками й дівчатками не було такої різниці в одязі, всі ходили в довгих сорочечках, лише хлопчики підперізувалися поясом.

Як одягалися черкащани в минулому столітті (ФОТО)
Як одягалися черкащани в минулому столітті (ФОТО)

Фартух у жіночому одязі виконував захисну функцію

Весь жіночий поясний одяг можна розділити на три типи: незшитий, що складається з одного або двох суцільних полотнищ, – запаска, напівзшитий – плахта, і зшитий – спідниця. Запаска була поширена на всій території Черкащини, і в деяких місцевостях проіснувала до 40-х років XX ст. На запаску йшло неваляне доморобне сукно природного чорного чи темно-коричневого кольору, виконане простим полотняним переплетенням. Іноді його фарбували в темно-синій колір. Поверх запаски спереду одягають другий шматок вовняної тканини синього кольору, який називається попередницею. Запаску і попередницю підперізують широким вовняним поясом так, щоб кінці його звисали ззаду. У будень чи до роботи жінки носили запаску без попередниці, підв'язуючи її вузькою вовняною крайкою. До напівзшитого поясного одягу належить плахта, яка була переважно святковим одягом. Якщо запаску міг виткати практично кожен, то виготовлення плахти вимагало більшої майстерності й значно дорожчих матеріалів: гарусу, різнокольорових шовкових і лляних ниток. Обов’язково жінка носила фартух, який виконував захисну функцію – оберігав нижню частину живота, по фартуху стікала негативна енергія. З ХІХ століття жінки починають носить спідниці, адже від того часу з’явилися фабричні тканини.
Одним із найпоширеніших видів верхнього жіночого одягу була юпка, різновид керсетки з рукавами, в основному їх носили в осінню-весняний період. До 30 років ХХ, а в деяких селах навіть до 50 років цього ж століття жінки одягали юпки.

Як одягалися черкащани в минулому столітті (ФОТО)
Як одягалися черкащани в минулому столітті (ФОТО)
Як одягалися черкащани в минулому столітті (ФОТО)

На Лівобережжі жінки носили двоколірні чоботи – чорнобривці

Заміжня жінка на голову одягала очіпок, а зверху – хустку, без неї на вулицю не виходили. Дівчатка ходили в стрічках, також могли додавати паперові квіти, а весною чи влітку – й живі. Віночок уже дів­чина одягала тоді, коли доросла до вечорниць, це означало, що вона вже дівчина на виданні. У коси також заплітали стрічки, кісники, виплітки.
Серед прикрас, які носили черкащанки, були коралі натуральні, які завозили з Середземномор’я, але вони коштували дуже дорого. Тому жінки одягали кам’яне, скляне намисто, яке було значно дешевшим. Особливе місце у комплексі нагрудних прикрас займали дукачі. Якщо намисто становило основу комплексу прикрас, то дукачі якісно доповнювали його. На Правобережжі це були срібні або золоті монети царського карбування, які за спеціально прироблене вушко нанизували на кольоровий вовняний шнурок.
Жіночі чоботи шили з кращої юхти, а святкові – з червоного, жовтого й зеленого сап'яну на високих підборах і з гарно вистроченими закаблуками. На Лівобережжі носили двоколірні чоботи – чорнобривці, коли передок і халяви червоні, а відкоти – зелені. Були чоботи «з закрасками». Передок у таких чобіт робили з чорної тисненої шкіри, халяви – з червоної. Шили руками, свинячою щетиною і дратвою з шилом. Підметки і підбори робили з шкіри старих корів. Підківки робили в кузні з заліза. Підметки прибивали дерев'яними цвяхами. Виготовляли їх із кленини.
На завершення хочеться додати, що одяг для черкащан минулого століття виконував, крім основної, ще й функцію так званого оберегу. Одяг ніколи не позичали, а сорочки не вишивали на замовлення.

Олеся Зінченко
За матеріалами, наданими Валентиною Хілобок, старшим науковим співробітником відділу етнографії Черкаського обласного краєзнавчого музею. На фото представлені експонати з фондів музею.






Теги: черкаси, черкаська область, одяг, минуле століття, виготовлення, тканини, жінки, чоловіки


Черкаси наживо

Місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців дитбудинків, будинків сімейного типу та інтернатів Черкас та області. Автор робіт
У День захисту дітей, черкасцям продемонструють унікальний фотопроект. Для нього місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців
Котяча дружба ...
Владислав Бедринець, RSS
16+ Про це… ...
Борис Юхно, RSS
Про хрущовки ...
Борис Юхно, RSS
Зачинені двері ...
Анна Сакун, RSS