Система профтехосвіти застаріла

Галина Гаврилюк, RSS,
Дата: 28-01-2016, 13:44

Є кілька принципових питань, які ми маємо усвідомлювати, коли говоримо про систему профтехосвіти.
Перше – система профтехосвіти застаріла, радянська. Сьогодні вже нема тих заводів, фабрик і колгоспів, для яких готували робітників у ПТУ. З’явилася низка нових робітничих спеціальностей, яких потребує ринок праці і яких неможливо готувати на обладнанні зразка 1960 року.

Друге: система профтехосвіти існує в державі відокремлено від потреб та взаємозв’язку з ринком праці, існує сама по собі і значною мірою сама для себе: сама визначає потребу, сама формує собі держзамовлення, формально несе відповідальність за працевлаштування випускників, насправді не зацікавлена ні в якості підготовки професійних робітників, ні в їхньому працевлаштуванні.
Третє: матеріальна база переважної більшості закладів профтехосвіти не оновлювавалася впродовж останніх 30-ти років. 96 відсотків обладнання та навчальної техніки фізично й морально застаріли, 60 відсотків сільськогосподарської техніки вже відпрацювали свій ресурс.

Четверте: за роки незалежності вже ліквідований кожен четвертий заклад профтехосвіти, а контингент учнів скоротився в рази. Сьогодні в області маємо близько 9 тисяч учнів ПТНЗ і понад 40 тисяч студентів ВНЗ. Тоді як потреба в кваліфікованих робітниках вдвічі перевищує потребу в фахівцях із вищою освітою.
П’яте: роботодавці не тільки не вкладають кошти в розвиток проф­техосвіти, а й не допомагають їй вижити. Середня вартість підготовки одного учня в закладах профтехосвіти сягає 15 тисяч гривень, роботодавці ж на підготовку робітничих кадрів витрачають від сили 200 гривень на одного учня. Усе інше фінансує держава.
Шосте: профтехосвіта – це своєрідний соціальний щит для дітей із малозабезпечених сімей, з особливими потребами, врешті з початковим рівнем навчання, але «золотими руками».

Висновок: профтехосвіта потребує системних змін. Але ці зміни треба починати не з того, що пропонує бюджетний закон – передачі з 1 січня 2016 року видатків на підготовку робітничих кадрів у професійно-технічних навчальних закладах державної форми власності на фінансування з місцевих бюджетів. Це рішення поставило під загрозу існування системи профтехосвіти і призведе до закриття низки потужних навчальних закладів, а також позбавляє державної гарантії учнів щодо виплат стипендій та інших соціальних гарантій.
Уже з перших рішень місцевих рад (Черкаси, Умань, Канів) стало зрозуміло, що місцеві бюджети не витримають додаткового фінансового навантаження і не хочуть приймати ПТНЗ у комунальну власність. Наприклад, у Черкасах функціонує 5 ПТНЗ, де навчається 2 700 учнів, і лише близько 900 із них – містяни. Можливо, Черкасам сьогодні (не можу сказати напевне, бо ніхто ніколи не вивчав достеменно потребу) і не потрібно 2 700 кваліфікованих робітників, але вони потрібні Чигирину, Драбову й іншим районам, де немає закладів профтехосвіти. Тому Черкаси і відмовляються фінансувати за рахунок свого бюджету підготовку робітників умовно для Драбова чи Чигирина. Виникає багато питань до галузевого міністерства: чому не було проведено широкого громадського обговорення функціонування ПТНЗ у нових фінансових умовах? Чому до цього часу немає нормативних документів, роз’яснень тощо? Хіба про можливий такий варіант бюджету галузі міністерство не знало раніше? Чому з 1 вересня не було відпрацьовано пілотний проект на прикладі однієї-двох областей? Узагалі складається враження, що для профтехосвіти Міністерство освіти було, а зараз утвердилося в статусі не матері, а мачухи. Але недалекоглядність місцевої влади й роботодавців узагалі може привести систему підготовки робітничих кадрів до колапсу. Чого чекаємо?

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода