Роздрукувати        Друкована версія
«Просимо, вмовляємо, запевняємо, а мали б просто навчати…»
– Ось сьогодні принесли листа від «Черкасиобл­енерго» про те, що відключать нас від електропостачання за борги – винні близько двадцяти п’яти тисяч, – розповідає директор Черкаського професійного автодорожнього ліцею Ольга Філіпова.
Хоча 19 січня було проведено нараду на чолі з віце-прем’єр-міністром України міністром культури України В’ячеславом Кириленком щодо фінансування профтехосвіти, де постановили: «Мінрегіону, міненерговугілля разом з обласними та Київською міською держадміністрацією вжити заходів щодо недопущення відключення професійно-технічних навчальних закладів від електро-, тепло-, водо-, газопостачання та не нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну оплату комунальних послуг».
– Мабуть, у нашому місцевому обленерго про таке рішення ніхто не чув, адже 5 січня вже відключили нам електропостачання. Насилу владнали тоді цю проблему. Тепер ось знову попередження, – говорить Ольга Олексіївна. – Пишемо гарантійні листи, звернулися до міського голови, аби підтримав нас… Словом, робимо все, аби не закрили: просимо, вмовляємо, запевняємо, а мали б просто навчати…
Директор розповідає, що зміни у фінансуванні було прийнято неочікувано, в ніч проти 24 грудня.
– Для нас це стало справжньою несподіванкою, адже коли починався 2015-2016 навчальний рік, про таке навіть і подумати не могли. Набирали дітей і на держ­замовлення, і на контракт, – відзначає директор ліцею. – Нині й гадки не маємо, що буде завтра.

«Знищити можна легко й швидко, а от відродити буде дуже важко»
Заклад майже з сорокарічною історією, в якому нині навчається 452 учні, може перестати функціонувати, як і решта ПТНЗ області.
– Загалом ми готуємо робітників, які вкрай потрібні для машинобудівної галузі, автодорожньої сфери: це і слюсарі, і механіки, і водії. Наших випускників охоче брали на завод «Богдан», потім зі спадом виробництва активність дещо знизилася, – відзначає Ольга Олексіївна. – Але так буде не завжди, економіка рано чи пізно почне розвиватися і знову з’явиться потреба в кваліфікованих робітниках.
Автодорожній ліцей – єдиний заклад в області, який готує за такими спеціальностями.
– Шкода втрачати базу, досвід, багаторічні напрацювання. Знищити можна легко й швидко, а от відродити буде дуже важко, – говорить Ольга Філіпова. – Ми вже переживали подібну ситуацію з дитячими садочками, коли через спад народжуваності їх масово закривали. Тепер маємо переповнені групи, а записуватися до дитсадка доводиться за кілька років наперед. Історія повторюється, тільки вже із ПТНЗ – спершу винищується галузь, а коли з’явиться потреба в кваліфікованих кадрах, що будемо робити?
Важливо й те, що лише 173 учні автодорожнього ліцею – з Черкас. Решта ж приїхали з районів, а дехто – навіть із сусідніх Кіровоградської та Полтавської областей.
– І як бути з цими дітьми? Адже неправильно, щоб їхню освіту оплачували з міського бюджету Черкас, – говорить пані Ольга. – Але з ними укладено угоди, й, вони вступаючи до ПТНЗ, розраховували, що отримають спеціальність.
Потрібні субвенції з Держбюджету чи якийсь інший механізм фінансування, проте цього немає.
– Так само невизначена ситуація зі статусом закладу: виходить, що фінансувати нас має місто, проте ми й досі вважаємося державним ліцеєм. Потрібно змінювати документацію, а на це піде чимало часу, – додає пані Ольга.

На ПТНЗ місто має витратити 54 мільйони
Та й це ще далеко не найголовніша проб­лема. Ні для кого не секрет, що навчатися до ліцеїв ідуть здебільшого діти з незаможних сімей, які не мають наразі змоги здобути вищу освіту.
– Є у нас сироти, інваліди, практично щодня хтось приносить довідки про малозабезпеченість. Таким учням особливо потрібна підтримка держави. Раніше вони могли безкоштовно харчуватися в закладі, отримували хоч невеличку стипендію
(311 грн. – Авт.). Тепер і цього не мають, – скаржиться Ольга Олексіївна.
З харчуванням ще більш-менш вдається вирішити питання: в закладі лишилися деякі запаси овочів, дещо в борг дають постачальники.
– Але ж так постійно не буде. За стипендію взагалі мовчу – навіть цих кількох сотень гривень діти не мають, – переймається директор ліцею. – Але ще є один специфічний і не дуже приємний момент. Навчатися до ПТНЗ часто йдуть діти, які непотрібні школі, які у своєму юному віці вже встигли ступити на слизьку стежку, мають кримінальне минуле. Нам вдається, співпрацюючи з батьками, службою у справах дітей, допомогти їм змінити своє життя на краще. Де опиняться ці діти, коли не буде ПТНЗ?
На утримання Черкаського автодорожнього ліцею потрібно близько 12 мільйонів гривень на рік. На решту ПТНЗ міста необхідно ще 42 мільйони гривень.
– Великі міста, як-то Київ чи Харків, можуть узяти на себе таке зобов’язання. Проте для менших, як наші Черкаси, це непросто. Адже 54 мільйони – немаленька сума. Ці гроші мали б піти на дитячі садочки чи лікарні, а тепер як бути?.. – бідкається Ольга Філіпова.
Про скруту, яку нині переживає заклад, Ольга Філіпова писала скрізь: і до Президента України, і до Кабміну, і до народних депутатів.
– Та проблема лишається відкритою. Дуже шкода, що ось так профтехосвітою нехтують, – говорить Ольга Олексіївна.
З подібною ситуацією зіткнулися всі ПТНЗ області. Керівники закладів в один голос стверджують: таке різке й непродумане рішення щодо фінансування поставило існування закладів під питання.
– У розвинутих країнах, Європі ­зокрема, підготовка кваліфікованих робітників проходить за рахунок місцевих бюджетів. І за великим рахунком усе так і має бути, – переконаний директор Черкаського професійного будівельного училища Юрій Куліш. – Звісно, потрібно переймати досвід успішних країн, але робити це продумано, зважено. Натомість спонтанно вночі приймається бюджет, і ніхто не думає про можливі наслідки. Це просто верх непрофесіоналізму.
Директор закладу зазначає, що половину, якщо не 60%, кадрів готують для регіонів.
– Тож з одного боку постає питання, як можна витрачати кошти з міського бюджету на освіту для дітей із районів. А з іншого – заборонити навчатися в нас теж не маємо права, адже це порушення конституційних прав, – запевняє Юрій Володимирович.
Згідно зі статистикою, половина школярів у Європі продовжують навчання в закладах профтехосвіти. В Україні ця цифра не перевищує 20-25%.
– Зважаючи на той факт, що ринок праці потребує близько 80 відсотків кваліфікованих робітників, нам потрібно розвивати, удосконалювати й модернізувати ПТНЗ, а не ось так бездумно знищувати галузь, – відзначає Юрій Володимирович.
Скаржиться на необдуманість змін і директор Уманського професійного аграрного ліцею Володимир Гергун.
– Ситуація просто катастрофічна. Звертався до міської влади, проводилися сесії, де слухалося питання нашого закладу, проте ситуація з фінансуванням не вирішилася, – відзначає Володимир Афанасійович. – А все тому, що в бюджеті немає грошей.
Заклад готує робітників для аграрного (трактористи, плодоовочівники, слюсарі) та харчового секторів (кухарі, офіціанти, бармени), легкої промисловості (кравці), побутової сфери (перукар, манікюрниця). Нині тут фах здобувають 653 учні. Більше 120 із них – із Вінницької, Кіровоградської, Миколаївської областей.
– Загалом же з-поміж учнів: 17 – це сироти, 18 – під опікою, 92 – напівсироти, 123 – із багатодітних сімей, 44 – із малозабезпечених, 19 – із неблагополучних, 22 – мають власних дітей, 7 – інвалідів, у 14-ти – батьки перебувають у зоні АТО. Нині всі ці діти лишилися без стипендій, безкоштовного харчування і не знають, що з ними буде завтра, – обурюється Володимир Гергун. – Спілкуюся з колегами, така ситуація скрізь по області. Зверталися зі своїми проблемами не лише до місцевої, а й обласної влади. Приходять лише відписки, якихось конкретних дій немає.
Віталій Коваль, перший заступник голови Черкаської облдержадміністрації:

- Переконаний, що зміни в фінансуванні жодним чином не призведуть до занепаду галузі й підготовки робітничих кадрів зокрема. На сьогодні в місцевих бюджетах є кошти для утримання закладів. Нині невирішеним лишається питання щодо Канева, Умані й Черкас. Адже ще не проводилися сесії місцевих рад, де було б винесено це питання і внесено зміни до бюджету.
Стосовно навчання дітей з інших регіонів, то була пропозиція щодо субвенції з місцевих бюджетів.
Такі зміни є позитивними, адже сприятимуть тому, що наші заклади профтехосвіти готуватимуть спеціалістів за замовленням, а не випускатимуть робітників з дипломами.
Галина Гаврилюк, експерт у галузі освіти, колишній очільник освіти області:

- Є кілька принципових питань, які ми маємо усвідомлювати, коли говоримо про систему профтехосвіти.
Перше – система профтехосвіти застаріла, радянська. Сьогодні вже нема тих заводів, фабрик і колгоспів, для яких готували робітників у ПТУ. З’явилася низка нових робітничих спеціальностей, яких потребує ринок праці і яких неможливо готувати на обладнанні зразка 1960 року.
Друге: система профтехосвіти існує в державі відокремлено від потреб та взаємозв’язку з ринком праці, існує сама по собі і значною мірою сама для себе: сама визначає потребу, сама формує собі держзамовлення, формально несе відповідальність за працевлаштування випускників, насправді не зацікавлена ні в якості підготовки професійних робітників, ні в їхньому працевлаштуванні.
Третє: матеріальна база переважної більшості закладів профтехосвіти не оновлювавалася впродовж останніх 30-ти років. 96 відсотків обладнання та навчальної техніки фізично й морально застаріли, 60 відсотків сільськогосподарської техніки вже відпрацювали свій ресурс.
Четверте: за роки незалежності вже ліквідований кожен четвертий заклад профтехосвіти, а контингент учнів скоротився в рази. Сьогодні в області маємо близько 9 тисяч учнів ПТНЗ і понад 40 тисяч студентів ВНЗ. Тоді як потреба в кваліфікованих робітниках вдвічі перевищує потребу в фахівцях із вищою освітою.
П’яте: роботодавці не тільки не вкладають кошти в розвиток проф­техосвіти, а й не допомагають їй вижити. Середня вартість підготовки одного учня в закладах профтехосвіти сягає 15 тисяч гривень, роботодавці ж на підготовку робітничих кадрів витрачають від сили 200 гривень на одного учня. Усе інше фінансує держава.
Шосте: профтехосвіта – це своєрідний соціальний щит для дітей із малозабезпечених сімей, з особливими потребами, врешті з початковим рівнем навчання, але «золотими руками».
Висновок: профтехосвіта потребує системних змін. Але ці зміни треба починати не з того, що пропонує бюджетний закон – передачі з 1 січня 2016 року видатків на підготовку робітничих кадрів у професійно-технічних навчальних закладах державної форми власності на фінансування з місцевих бюджетів. Це рішення поставило під загрозу існування системи профтехосвіти і призведе до закриття низки потужних навчальних закладів, а також позбавляє державної гарантії учнів щодо виплат стипендій та інших соціальних гарантій.
Уже з перших рішень місцевих рад (Черкаси, Умань, Канів) стало зрозуміло, що місцеві бюджети не витримають додаткового фінансового навантаження і не хочуть приймати ПТНЗ у комунальну власність. Наприклад, у Черкасах функціонує 5 ПТНЗ, де навчається 2 700 учнів, і лише близько 900 із них – містяни. Можливо, Черкасам сьогодні (не можу сказати напевне, бо ніхто ніколи не вивчав достеменно потребу) і не потрібно 2 700 кваліфікованих робітників, але вони потрібні Чигирину, Драбову й іншим районам, де немає закладів профтехосвіти. Тому Черкаси і відмовляються фінансувати за рахунок свого бюджету підготовку робітників умовно для Драбова чи Чигирина. Виникає багато питань до галузевого міністерства: чому не було проведено широкого громадського обговорення функціонування ПТНЗ у нових фінансових умовах? Чому до цього часу немає нормативних документів, роз’яснень тощо? Хіба про можливий такий варіант бюджету галузі міністерство не знало раніше? Чому з 1 вересня не було відпрацьовано пілотний проект на прикладі однієї-двох областей? Узагалі складається враження, що для профтехосвіти Міністерство освіти було, а зараз утвердилося в статусі не матері, а мачухи. Але недалекоглядність місцевої влади й роботодавців узагалі може привести систему підготовки робітничих кадрів до колапсу. Чого чекаємо?
Теги: черкаси, черкаська область,


Черкаси наживо

День пухнастих та вусатих. 17 лютого частина Європи відзначаэ День котів. Журналісти познайомили глядачів із колоритними черкаськими чотирилапими.
Після танення снігу деякі черкаські вулиці перетворюються на ставки. На незаасфальтованих ділянках утворюються глибокі ями. Така ситуація виникла й
Поет із Ковалівки ...
Володимир Даник, RSS
Про свято Стрітення ...
Сергій Мошенський, RSS
Пісні чужої війни ...
Владислав Бедринець, RSS
Про кохання від мами ...
Юлія Фомічова, RSS