Сьогодні тато буде мамою, або Як вижити чоловікові 8 березня

Ранок почався тривожно і якось навіть трохи символічно. За вікном скажено верещав один з двох десятків сусідських котів. «Напевно це Пусик», подумалося крізь сон, після того, як щось прогуркотіло повз вікно. «Він завжди зривається з балкона і падає на кущики отого зеленого, яке моя дружина любовно підстригає щовесни моїми ножицями по металу». Про те, скільки років ми вже збираємося купити секатора, не хотілося й думати.

Сон не повертався, хоча надворі було темнувато. Лише після того, як одноглазий Пусик удруге зпланував з балкона, мозок нарешті зміг обробити інформацію. «Сьогодні ж 8 Березня» – заблимало на інформаційному табло свідомості.
Обережно долаючи збудований моїм юним нащадком танкодром, намагаюся непомітно пробратися на кухню. Не вийшло. Зайчик, любовно вкладений маленькою донечкою на стільчик, що стоїть прямо в дверях, зачіпається за ногу і гепається на підлогу. В останню мить у голові проносяться слова Світланки: «Тату, як будеш виходити, обережно не звали Сеньку. Він хоче спати в двох кімнатах одразу».

В останню мить ловлю Сеньку за ногу, не дозволяючи пластмасоголовому загуркотіти на всю кімнату. У голові мелькає кумедна асоціація, але відмітаю її зусиллям волі. Сьогодні я дома, а отже, ніякої політики.
Після проведення нехитрих операцій з надання собі людської подоби («Донька повинна знати, як має виглядати справжній чоловік в такий день!»), іду на кухню. «Так! Я чоловік! Я маю це зробити! Хай не часто. Але хоча б раз на рік подати коханій каву в ліжко мужчина таки повинен!»
– Та чоловік, чоловік, тільки не треба про це так голосно кричати! Діти ще сплять! – з кухні визирає дружина. Позаду неї щось булькає, шкварчить і неймовірно смачно пахне.

«Чому не спить! Вона забула! Весь мій план Пусику під хвіст! Мене не поважають як особистість! Це всесвітній заколот!» – в голові шаленою чергою пролітають думки! На пам’ять чомусь приходять поради породіллям на випадок непередбачуваних пологів і я автоматично починаю глибоко дихати. Дивно, але допомагає.
– Кохана, чому ти так рано прокинулась? Сьогодні ж у тебе таке свято! Я хотів зробити тобі сюрприз…
– Ой ти знаєш! Я дуже тобі вдячна за цей задум і намагання взяти на себе мою щоденну роботу. Це дуже приємно і я відчуваю себе найщасливішою жінкою на світі. Але одне невеличке прохання. Давай, не будемо проводити експерименти на дітях. У Богдана завтра відповідальна контрольна і його потрібно підготувати, а до Світланки сьогодні прийдуть подружки… Чомусь мені здається, що в мене це вийде трохи краще. Якщо ж ти хочеш справді зробити мені подарунок, то відремонтуй хлібопічку і повісь нарешті карниз, який Богдан обірвав тиждень тому, відпрацьовуючи на шторі прийом теквондо.

Перші хвилини в голові приблизно таке відчуття, як у комп’ютера після переустановки операційної системи. Мозок хаотично намагається обробити нову інформацію і зрештою… справляється. Хе! Десять років у журналістиці – це вам не баран чхнув. До оперативної діяльності в умовах постійної і радикальної зміни концепцій, установок, правил і поглядів, як казали в моєму піонерському дитинстві завжди готовий!
Але каву я таки роблю сам, і яєчню теж смажу сам (ну, майже). Я ж таки чоловік! І хоча б раз на рік повинен… Щоправда, снідаємо ми лише вдвох, бо не годиться ж проводити експерименти на дітях.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x