Як на мене, то всіх чоловіків можна поділити на дві великі групи: справжніх і «показушників». У своєму житті кожна жінка зустрічала і тих, і тих. Але повз справжніх, часто так буває й пройшла… повз, бо вони не намагаються засліпити всіх і вся своїм шармом, почуттям гумору й ерудованістю, не дарують привселюдно здоровенних букетів і не кричать про свою любов на великих площах – де побільше народу, щоб всі чули. Жести їх не такі широкі, але ж дивитися треба в корінь, бо за зовнішньою мішурою часто ховається актор-невдаха, який таким чином намагається компенсувати власні комплекси й провали.
«Джентельменський набір» у показушинків зазвичай стандартний: букет якомога більше, ресторан якнайдорожче, кілька компліментів офіціантці (щоб і вона перейнялася заздрістю – з яким ти шикарним мужчиною), по квітці твоїм подругам, якщо ти з ними (щоб і вони зрозуміли, що ти зустрічаєшся з напівбогом. І пофіг навіть, якщо ці подруги з своїми хлопцями чи чоловіками, а ви зустрілися майже випадково, і чоловіками типу трохи невдобняк). Вони нарцистичні й змушують себе чекати, вимагають до себе максимум уваги завжди, навіть якщо тобі на роботу, маршрутку, поїзд чи літак – увесь світ має зачекати. Те, що в тебе будуть проблеми з начальством, «завали», нерви й хронічні недосипи нікого не цікавить – усе це компенсується потім черговим великим букетом чи полуницею в травні й опівночі. «Показушнику» важко зрозуміти, що троянди й полуниця – це добре, але не о третій ночі, коли на восьму на роботу, і, може, один раз в місяць, а не через день. До того ж, такий цукерково-букетний період швидко закінчується, а за ним настають невеселі будні, де ти не маєш прав, а маєш лише обов’язок замість друзів, захоплень і подорожей приділяти весь час «нарцису», бо хіба ж «хтось тебе любить так, як він». І коли тебе нема, «показушник» відчайдушно риється в твоїх особистих речах і соцмережах, вишукуючи чи придумуючи «конкурентів», бо інакше він не може, йому потрібно «шоу» – сварка-крики-сльози-соплі-секс, і от, він великодушно тебе прощає за ним же вигадану образу чи зраду. І тимчасово настає мир. До наступної сварки. Такі невдалі актори самоутверджуються за рахунок жінок і їм увесь час потрібні докази своєї «неперевершеності», за відсутності реальних звісно «надуті».
І тим, хто пару раз «обпікся» на такій «санті-барбарі» з часом починає доходити, що справжня любов не кричить про себе в рупор, не купує букетів подругам і не заграє з офіціантками, не намагається привертати до себе увагу нескінченними анекдотами й здаватися усім «пупом землі». Ні, справжні чоловіки діють не так. Замість дорогих ресторанів, вони вчаться для тебе самостійно запікати рибу, не гірше будь-якого шеф-кухаря, а за зекономлені гроші оплачують тобі курси чи спортзал, перед відрядженнями перевіряють не повідомлення у соцмережах, а сумку – чи не забула ти шапку, паспорт і «Цитрамон», коли ти хворієш – варять суп і бігають в аптеку і не тягнуть у ліжко, коли ти спізнюєшся на вокзал. Вони вірять у тебе тоді, коли ти сама не віриш, не дають тобі опускати руки й зажди говорять, що все буде добре. Але на відміну від «показушників», не лише говорять, а й роблять, проте… непомітно, і не нагадуючи, щомиті, «що ти ні в чому не знаєш відмови». Їм запросто випрати твої колготи чи попрасувати блузку, коли ти відчайдушно намагаєшся встигнути на три конференції, два форуми і прес-тур, а під час твоїх відряджень, вони не дзвонять щохвилини і не влаштовують допитів «де ти і з ким ти», а майструють тобі поличку, щоб були куди ставити шампуні. Вони не намагаються тебе «переробити під себе», бо люблять такою, як ти є. І саме це змушує тебе змінюватися на краще.
