Показ авторської колекції одягу в провінційному містечку – це подія. Тим більше, якщо це показ мисткині Олександри Теліженко, тим більше, якщо стиль колекції – етно-модерн, а унікальні моделі прикрашені шляхетною ручною вишивкою. І ще, напевно найголовніше: цей захід благодійний, і кошти від нього мають бути спрямовані на відбудову нашого багатостраждального Черкаського обласного академічного музично-драматичного театру імені Т.Г. Шевченка. Тож коли я про все те дізналася, не вагалася ні хвилини – треба йти.
Вже на заході виявилося, що родина Теліженків, як завжди уміє дивувати. По-перше, вийшло, що саме цього дня відбулося закриття виставки витинанок Миколи Теліженка. І з цієї нагоди художник запропонував Черкаському художньому музею обрати собі в подарунок найкращу витинанку. По-друге між показами був проведений розіграш гарненької кофтинки з ручною авторською вишивкою від Олександри Теліженко. Ну і по-третє – це музика. Неперевершена сопілочка перед показом, акапельний виступ Світлани Білокінь створили такий собі етно-настрій, а Сергій Бобров вразив щемливою піснею «Врятуйте театр», яку заспівав під гітару.

А тепер про сам показ – це було дуже-дуже красиво. Рушникові мотиви Олександри Теліженко заграли по-новому на витончених сукнях. Традиційні українські аплікації розквітли шовковими переливами вишивки, і сучасний одяг набув національного колориту і шляхетності. Найцікавіше, що вся ця краса була створена вручну. Сама Олександра Теліженко до ручної вишивки ставиться особливо. Колись в особистій розмові вона розповідала, що вишивка – це працюючі символи. Адже вишивальниця тримає голку в трьох пальчиках, і саме до них сходить енергія думки та електромагнітних полів людської долоні. Проходячи через тканину, голка залишає в ній цю невидиму силу. Мільйони стібків, покладених один до одного у спіралеподібному русі, наповнюють вишитий твір живою енергією. Усе це, помножене на правильні символи орнаменту, – підносить такий вишитий твір до рівня оберегу. Так що все дуже серйозно.

А ще цікавенько було побачити на подіумі не моделей, а звичайних черкащан різного віку і комплекції. Не було модельної рафінованості і помпезності, тільки теплі погляди і живі усмішки. Глядачі перешіптувалися між собою: «я теж таке хочу», «о, і я б таке придбала». Отже мені теж багато чого красивого забажалося. Але головне, що зразу після показу я надихнулася і взялася за вишивку. Льон і шерсть, червоним по білому, з любов’ю і вірою… Адже вишивка – це дуже серйозно. Так навчала Олександра Василівна.