Сім’я, в якій діти знайшли маму, тата і їхню любов

Сім’я, в якій діти знайшли маму, тата і їхню любов

Історія цієї сім’ї з Корсуня-Шевченківського настільки незвична, що інакше, як долею чи навіть Божим провидінням, її не назвеш. Ольга Василівна та Юрій Володимирович прожили в шлюбі 20 років, проте не мали дітей. І ось три роки тому на мобільний телефон Ольги прийшло дивне повідомлення: «Хочу з Вами зустрітися, треба поговорити». Номер був незнайомий, а коли вона подзвонила на нього, обізвався дитячий голос. Це був Максим. При зустрічі він розповів, що її телефон хлопчикові дала якась жінка, сказавши, що Ольга не має дітей, що вона добра серцем і буде хорошою мамою. У попередній прийомній сім’ї у хлопчика важко складалися стосунки з іншими дітьми, тому він хотів би, щоб його забрала Ольга Василівна.

Вона тільки могла уявити, що коїлося в душі хлопчика, які непрості й недитячі рішення йому доводиться приймати. Юрій, побачивши стресовий стан дружини, підтримав рішення взяти дитину в сім’ю. Так Максим Пушкін став першим сином у прийомній сім’ї. За ним узяли з інтернату Ярослава Телятникова, на рік молодшого за Максима. Ярослав теж пережив немало, осиротів та ще й мав деякі проб­леми зі здоров’ям. Але татова впевненість і мамина ласка, дружба з новим братом зовсім змінили хлопця. Зараз Ярослав навчається в аграрному коледжі, обрав професію кухаря, а Максим закінчує школу й планує вступати до залізничного коледжу – за прикладом тата, який працює начальником колієвимірювального вагона на залізниці.

Хлопці зовсім змінили життя Настоящих. Ольга Василівна випромінює добро, щохвилини проявляє до дітей ласку, за кожен гарний вчинок чи оцінку заохочує похвалою, а то й якимись ласощами. Юрій Володимирович старається виростити з них справж­ніх чоловіків, тому навчає домашнім справам, став порадником при виборі професії.
Тішачись двома синами, Ольга захотіла ще й донечки – і рік тому чорноока Олечка поповнила сім’ю, та не сама, а з братиком Дімою. Прізвище в обох Аштема, а по-батькові – різні. Рідна мама позбавлена батьківських прав, тому можна тільки уявити, яким було раннє дитинство малят. Трирічна Оля зовсім не вміла говорити, а зараз не вмовкає ні на хвилину. З татом вони долають труднощі з буквою «р», і вже непогано виходить.

Ольга Василівна безперестану хвалить дітей:
– Усі діти в нас дуже хороші. Ярик слухняний і відповідальний. Максим – серйозний, Діма і Оля – веселі. Старші опікують менших, допомагають мені в усьому, ростуть самостійними. Прибирають у кімнатах, миють посуд, самі варять їсти, допомагають з уроками Дімі й глядять Олю. У Валяві в нас дача й 2 гектари землі, завели чимале господарство, щоб усього було вдосталь.
Дітям подобається і наше з татом захоплення вирощувати різні сорти троянд та саджанці плодових дерев, з цим також охоче допомагають. Думаю, коли виростуть, усе вмітимуть і до життя пристосованими будуть.
Сім’я виїхала на прогулянку в бузковий парк, старші хлопчики вже пішли до машини, а менші затримались біля фонтана. Оля тільки-но злізла з татових рук і, мов кошеня, ласкаво пригортається до мами.

– Оце ти так любиш маму? – питаю трохи жартівливим тоном.
– Від землі аж до сонця люблю! – відповідає малеча. Братик Діма в цей момент про щось розпитує тата, але, почувши Олині слова, додає:
– І я маму люблю, і татка – аж до місяця, аж до зірок!
Я знаю, що в усіх дітей різні прізвища, вони знають про своє походження, мають рідних. Але сім’ю, в якій є мама і тато, котрі їх щиро люблять, є брати і сестра, а ще дві бабусі, вони знайшли саме з Ольгою та Юрієм Настоящими.
Коли запитую, чи не важко з чотирма дітьми, Юрій Володимирович визнає: важко. Та, виявляється, лише тому, що вимушений постійно їздити у відрядження, інколи й на 2 тижні. І йому важка розлука з дітьми! Дай Боже, щоб усі вони виросли такими, як хочуть названі батьки, і щоб уміли цінувати поклик маминого серця і благородство татової душі, які відкрили їм дорогу в цю сім’ю.

Людмила Моренко

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x