Усе своє життя займається художньою вишивкою Віра Іванівна Остапенко з Петропавлівки Городищенського району. Народилася ця душевна й талановита жінка 22 травня 1951 року. Переконана, що її село найгарніше в світі. Красу довколишньої природи намагається передати у своїх вишитих роботах.
– Почала вишивати з шести років, – розповідає майстриня. – Навчила мене мама Тетяна Корніївна, яка дуже гарно вишивала й плела мереживо. Любили вишивати і мої сестри. У ті часи українське село жило небагато, тож вишивали на домотканому полотні, уважно рахували кожну ниточку, щоб хрестики виходили акуратні, один в один. Вишивали заполоччю – кольоровими бавовняними нитками. Канва і нитки-муліне були дорогими й дефіцитними. Багато допомогла мені у вишиванні сусідська бабуся, яка мала справжній художній талант. Коли я навчалася у 2-ому класі, вишила хлопчика-морячка у безкозирці. Я дуже пишалася своєю першою великою роботою. Її взяли на районну виставку і не повернули. У 12 років вишила свій перший рушник. Вишиваю різною технікою, але найбільше мені подобається простий хрестик.
Зростала Віра Іванівна в сім’ї колгоспників. У школі вона добре навчалася, займалася спортом, була активісткою. Закінчила Черкаський кооперативний технікум і заочно – Київський торгово-економічний інститут. Працювала в Городищенській заготконторі нормувальником, статистиком, старшим економістом. Обиралася депутатом сільської ради, упродовж 13 років була секретарем сільської ради. Віра Іванівна завжди бере активну участь у громадському житті села. Була обрядовим старостою урочистої реєстрації шлюбу, головою опікунської ради, головою батьківського комітету школи. Постійно брала участь у художній самодіяльності. На громадських засадах була бухгалтером і головою сільського газового кооперативу. Тож чимала її заслуга, що в серпні 2007 року до Петропавлівки прийшов природній газ. Нині вона – член виконкому, голова ветеранської організації села. І ніколи Віра Іванівна не залишала улюблене вишивання! Це для неї не просто захоплення, а спосіб самовираження, це її життя. Вона організатор клубу майстринь-вишивальниць «Берегиня».
– Наш клуб об’єднує десятьох учасниць, які зберігають і примножують народні традиції, – розповідає Віра Остапенко. – Час від часу збираємося на посиденьки, щоб разом поспівати і повишивати, поспілкуватися, поділитися радістю і журбою. Наші майстрині в’яжуть гачком і спицями, вишивають, роблять макраме. Звичайно, використовуємо й новітні матеріали й технології вишивання. Але зберігаємо і ті технічні прийоми, які перейняли від своїх матерів та бабусь.
Віра Іванівна не тільки вишиває, а й прекрасно в’яже, плете мереживо, вміє набивати килими. За всі роки створила безліч робіт, які мають навіть художню цінність. Це рушники, серветки, картини, ікони, портрети… Раніше створювала гарні сорочки-вишиванки для своїх дітей, а тепер – і для онуків. У неї справді золоті руки і щире серце. Ця трудолюбива жінки всім допомагає, є хорошим порадником для земляків.
Володимир Чос, м. Городище, фото автора