Село Майданецьке Тальнівського району – сучасний населений пункт, на території якого функціонують загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дитячий садок «Веселка», амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, аптека, відділення зв’язку, сільський Будинок культури та бібліотека. Ніби нічого особливого, все, як у звичайному селі. Але, завітавши до Майданецького, дивуєшся: тут усе до ладу – і в школі, і в садочку, і в бібліотеці. Адже працюють майданчани злагоджено й натхненно, спільно будуючи село своєї мрії.
А взагалі Майданецьке – селище старовинне. Перші згадки про нього датуються 1767 роком – тоді, коли правобережну Україну охопило велике козацьке повстання. На той час у селі було 124 двори, проживали 794 особи, діяла церква, а пізніше – й приходська школа. У ХІХ ст. землі Майданецького належали панові Журавському Є. М. Саме він у 1859 році збудував у центрі села (біля річки Тальянки) гуральню – винокурний завод. А в 1899 році акціонерним товариством було збудовано потужний цукровий завод, який навіть у 1990-их роках переробляв по 16,5 тисячі центнерів буряка за добу. З цукровим заводом у Майданецькому пов\’язане й будівництво каскаду ставків. У центрі села до сьогодні збереглася споруда старовинного водяного млина. Але до 1999 року від Майданецького цукрового заводу не залишилося й сліду. Це сталося рівно через 100 років від дати його заснування…
Проте, незважаючи ні на що, село розвивається. У 1975 році головою колгоспу Майданецького став Валентин Євгенійович Кутовий. Саме він заклав у селі фундамент благополуччя. Саме за його головування було побудовано школу, контору, дитячий садок, реконструйовано Будинок культури, сільську бібліотеку, прокладено дороги, водогони та газопровід. Коли він пішов із життя, справу підхопила його дружина Людмила Денисівна Кутова. Їй удалося не тільки зберегти все для громади, а й примножити надбане чоловіком. Сьогодні вона директор СТОВ «Колос», продовжує працювати на благо людей, допомагає Майданецькій школі, дитячому садку, сприяє ремонту доріг, займається волонтерською діяльністю. Крім «Колосу», в Майданецькому успішно працюють фермерські господарства «Зоря», «Обрій», «Перлина», «Північне», «Марцеліна-2005», «Майданецьке», «Горизонт», «Арні», «Добре». Тож зеленіють сільські лани й зростає в стайнях худоба, радуючи дбайливих господарів.
Гордістю Майданецького є й історико-краєзнавчий музей, який у 1990 році створила Серафима Никифорівна Яремчук. Захоплююча історія села, його звичаї і традиції розмістилися у вигляді цікавих експозицій в 11 музейних залах. Кожна зала – окрема епоха. Усі разом – ґрунтовний розлогий часопис Майданецького, починаючи з першої згадки і до сьогодення. Пам’ятки стародавніх поселень, архівні джерела, літописи, легенди, експонати періоду феодалізму й капіталізму, експозиції Жовтневої революції, Другої світової війни і радянських часів – у Майданецькому музеї можна ходити годинами. Але особливою цікавинкою для відвідувачів музею і подією глобального масштабу для науковців стали археологічні розкопки на території села. На південній околиці Майданецького, в урочищі Гребенюків Яр у 1981 році було виявлено поселення раннього етапу трипільської культури (початку V тис. до н. е.). А на північній околиці села науковці розкопали велике трипільське поселення загальною площею близько 200 га, що датується ІV тисячоліттям до н. е. та складається з 2000 жителів. На сьогодні це неолітичне поселення вважається одним з найбільших у Європі. Тож історію давніх часів учні Майданецької школи мають змогу вивчати, спостерігаючи за справжніми розкопками й спілкуючись із справжніми вченими. До речі, у школі теж є два зареєстрованих музеї –краєзнавчий і шкільний. Їхні експозиції – то кропітка праця учнів і вчителів. Серед унікальних експонатів: колекція старовинних рушників, стародавні знаряддя праці, сільська кімната з справжніми старовинними меблями, килимками й господарським начинням, підручники початку ХХ ст., стародавня печатна машинка, рахівниці, перший комп’ютер тощо.
Мальовниче село Майданецьке… Розкинулося воно на узбережжях річки, мов два крила велетенського птаха. Чепурні хати стоять, уквітчані бузком і калиною, а серед тужливих верб тече прудка Тальянка – краса неймовірна. Плекають цю красу жителі села, оспівують її в поезіях та відтворюють на полотнах майданецькі метці. Вірші поетеси, члена Спілки письменників України Кугай Олени Гордіївни друкувалися на сторінках районної газети «Колос», у журналах «Дніпро», «Ранок» та «Київ», видавалися як поетичні збірки «Притулок для душі», «Підхоплена над прірвою» та ін. Директор Майданецької школи Таміла Володимирівна Зелінська – заслужений педагог, але захоплення поезією стало життєвою необхідністю жінки. Тож у 2012 році побачила світ її перша збірка поезій «Цікавий світ», і жодна подія в Майданецькому не минає без її віршованих рядків, присвячених рідному селу та його жителям. Гордістю Тальнівщини є й художниця Інна Станіславівна Войцехівська. Її картини прикрашають краєзнавчий музей і художню галерею школи, вони спонукають подивитися навколо й побачити в оточуючому світі красу і гармонію.
Ось таке воно село Майданецьке. Сьогодні в ньому проживає 2 150 жителів, працьовитих, підприємливих і творчих. Вони сіють пшеницю, керують фермерськими господарствами, навчають дітей і пишуть вірші. А коли на шляху стають проблеми, працюють із подвоєною силою, долають перешкоди і йдуть далі. Напевно, тому й живе Майданецьке з прадавніх трипільських часів і процвітає, не зважаючи ні на що, й сьогодні.
Юлія Вовкодав
