Життєві шляхи професора філософії

Життєві шляхи професора філософії
«Сенс має лише життя, прожите заради інших».
Альберт Ейнштейн

Не так уже й багато працівників вищої школи Шевченкового краю поціновано почесним званням «Заслужений працівник освіти України»: з нині сущих це всього 41 особа. До цієї славної когорти належить і відомий науковець, професор Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Микола Павлович Іщенко. Днями освітянський достойник відзначив перше 70-річчя від дня свого народження, отож є підстава бодай декількома штрихами окреслити його вкрай насичений вагомими справами життєвий шлях. Він є хрестоматійним прикладом для підростаючого покоління в сенсі, яких життєвих висот може досягти проста за походженням людина завдяки ненастанній праці та безмежній відданості справі, якій служить…

Сходження
А прийшов майбутній професор у цей збурунений світ під завісу травня непростого першого повоєнного року, коли ще кровоточили рани страшної війни, панували голод і нестатки, а за іграшки для дітей правили стріляні гільзи від патронів і снарядів чи то фронтові медалі. Його маленькою батьківщиною стало с. Верхня Згар, що на Драбівщині, тут до кінця 1940-х буяв розкішний сад, де велася серйозна селекційно-дослідницька робота під орудою діда ювіляра Омеляна Йосиповича Ждана (до речі, він підтримував зв’язки із самим І. В. Мічуріним!).
Зростав Коля разом із братиком і сестричкою в родині службовців, де панував культ праці, освіченості й селянських чеснот. Його батько Павло Михайлович – кадровий офіцер-орденоносець, комбат-артилерист, пройшов усіма пекельними колами фронтів Другої світової, усім смертям назло вцілів навіть у штрафбаті. «Учись, синку, працюй не покладаючи рук, – то й виб’єшся в люди», – частенько напучував батько. Рідні Миколи щиро раділи його успіхам у шкільному навчанні. А здобувати загальну освіту йому довелося в місцевій восьмирічці, Золотоніській школі №4 та Драбівській №2, останню закінчив у 1965 році. У Золотоніському сільгосптехнікумі, де навчався разом із майбутнім Героєм України М. Васильченком, отримав диплом ветфельдшера й певний час працював за фахом у селі Шевченковому, куди його направили як кращого випускника.
Як і належиться, три роки перебував у лавах Збройних сил, служив у ракетних військах стратегічного призначення. Після звільнення в запас цілком очікувано для рідних і близьких подався на філософський факультет Київського національного університету ім. Т. Шевченка. У столиці зустрів Микола й свою долю: закохався в донеччанку Тамару, котра тоді проходила стажування в Інституті кібернетики ім. Глушкова. Згодом побралися, й главі молодої родини довелося поєднати навчання з вечірніми підробітками тяжкою працею вантажника.

Життєві шляхи професора філософії

Розкрилля
Як кращого випускника провідного вишу України Миколу Іщенка направили на викладацьку роботу до Донецького політехнічного інституту. Не забарився й захист ним дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук: ця подія сталася в січні 1977 року.
Той рік був пов’язаний іще з одним знаковим поворотом у долі молодого вченого: він був запрошений викладачем до Черкаського педагогічного інституту й відтак повернувся на рідну Черкащину. Відтоді жодного іншого запису в трудовій книжці Миколи Павловича вже не було, самовідданій праці в цьому провідному ВНЗ Шевченкового краю він віддав майже 40 років!
Не зупинятися на досягнутому – таким було й залишається життєве кредо нашого іменитого земляка. У 1990 р. він у тодішній столиці Москві впродовж майже 5-годинної процедури і творчих дискусій успішно захистив докторську дисертацію з маловивченого й перспективного тематичного напряму – соціально-філософського аспекту ювенології, обґрунтувавши оригінальну концепцію соціального становлення молоді та особистості. Фахівців з означеної проблематики в Україні та й за її межами можна на пальцях перерахувати, і саме за результатами досліджень М. Іщенка було прийнято відповідний Закон України. Не забарилося й вчене звання професора: його Микола Павлович отримав через 2 роки після захисту дисертації. До речі, на той час він був одним із 5-ти інститутських докторів-професорів міста Черкаси.
Талант педагога органічно доповнюється неабияким організаторським хистом. Він знадобився М. П. Іщенку, аби упродовж понад 20 років очолювати роботу провідних кафедр університету. Серед цих структур є й найдорожча професорові – це кафедра держуправління та соціально-політичних наук, що народилася завдяки його ініціативі та кількарічній організаторській праці в 2008 році. На базі цього професорового дітища в Черкасах (чи не вперше серед обласних центрів України!) готували магістрів державної служби, й за останні 8 років щонайменше 300 осіб (переважно чинних держслужбовців) отримали відповідні дипломи. Тоді в чиновницькому середовищі навіть з’явилася промовиста сентенція «Іщенкові діти», яку вживали стосовно випускників кафедри держуправління. А ще під його науковим керівництвом захищено 8 кандидатських дисертацій.
Професору Іщенку притаманне означення «Лідер», і воно особливо виразно виявляється в його науковій діяльності. Вражає багатоманіття його дослідницьких інтересів, серед яких поряд із уже згаданою ювентологією поважне місце належить філософії науки, філософсько-політичним проблемам глобалістики, розвитку інститутів держави, державному управлінню і громадянському суспільству, соціально-філософським аспектам культури тощо. Гідний наслідування й вагомий творчий доробок ученого, що наразі становить понад 260 опублікованих праць. Принагідно підкреслимо, що серед них близько 90 окремих видань: солідних монографій, підручників, посібників, енциклопедій, довідників тощо.
Робочий день професора-гуманіста ущент заповнений різноманітними справами, бо він іще й входить до редколегій солідних періодичних видань, зокрема: «Вісник Черкаського університету. Філософські на­уки» та «Щорічний збірник матеріалів науково-практичного семінару з державного управління». Він систематично друкувався на сторінках республіканської та обласної періодики, виступав у теле- і радіоефірі й завдяки цьому в 2010 році здобув членство в Національній спілці журналістів України.
М. Іщенко завжди у вирі громадського життя. Так, у роки «Горбачовської перебудови» він активно працював у робочих групах при Верховній Раді УРСР із питань помилування дисидентів та при Раді міністрів з проблем соціально-економічних реформ.

Визнання
Самовідданість Миколи Павловича Іщенка на освітньо-науковій ниві дістала загальноукраїнське визнання. Переконливим свідченням цього стало його обрання академіком відразу двох престижних українських академій: політичних наук та національного прогресу України. Поцінований професор і високою державною нагородою: у 2008 р. йому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України». А вже ж відзнак відомчого та регіонального рівня – то й не злічити!
Микола Іщенко – глава дружньої родини, і годі й шукати більшого щастя, як жити з коханою й вірною дружиною та повторити себе справами земними у своїх дітях. Поруч із ювіляром на тій же кафедрі працює його син Олег – кандидат наук, доцент. А старша донька Аліна закінчила філософський факультет Московського держуніверситету ім. М. Ломоносова і нині є відомим музеєзнавцем. «На філософа вчиться в одному з провідних вишів і мій двадцятирічний онук Михайло, – з гордістю додає Микола Павлович. – Отож перебуваю ще й у статусі фундатора та очільника філософської династії. Маю ще двох онуків шкільного віку. Може, й вони стануть філософами…»
Попри немолоді вже літа, професор вражає неабиякою бадьорістю й справді військовою виправкою. Мабуть, це тому, що практично все своє життя дружив з фізичною культурою і спортом. Свого часу досяг непоганих результатів у спринтерському та стаєрському бігу, плаванні, здобув перший спортивний розряд. До речі, в студентські роки зустрічався на змаганнях із легендою легкої атлетики – Валерієм Борзовим. Захоплюється відомий достойник й інтелектуальним видом спорту – шахами, тут він має кваліфікацію кандидата в майстри спорту. А нині більшість свого вільного часу професор, як істинний і послідовний бібліофіл по життю, віддає читанню книг.
Отаким багатогранним і змістовним є життя нашого відомого сучасника, подвижника Духу Миколи Павловича Іщенка. Тож з роси Вам і води, шановний ювіляре. Многії й благії літа служіння Україні й рідному краю!

Григорій Голиш

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x