Епоха сліпих банкірів, або Чим пахнуть гроші

У дитинстві мене завжди дивувало, чому в мультфільмах герої, які пов’язані з грошима, завжди носять окуляри. Здавалося б, робота їхня потребує великої уваги і гострого зору, а перераховувати дрібні монети у великих окулярах не надто. Якось я звернувся із таким запитанням до своєї бабусі Насті, яку вважав наймудрішою в світі. Жіночка, яка все життя прополола буряки на колгоспних ланах і вміла рахувати лише ті гроші, що були зав’язані у носовій хусточці і зберігались у нижній шухляді гардеробу, глибокодумно замислилась. «Мабуть, коли вони починають працювати з грошима, то мають гарний зір. А потім вони сліпнуть від блиску отого золота, з яким постійно мають справу», – висловила здогад старенька. З того часу минуло більше тридцяти років, але мені й зараз здається, що нічого мудрішого у відповідь на те дитяче запитання сказати просто не можна було. Я думаю так і зараз, коли життя вклало в нього свою дорослу і жорстоку сутність…

Стою сьогодні зранку в маршрутці. Все як треба. Одна нога підігнута, на іншій – огрядна тьотя з двома клунками. В лице хекає вчорашнім перегаром якийсь трудяга, а знизу витирає ранкові сльози моєю штаниною чиєсь зарюмсане дитя, якому в переповненій «дев’ятці», зрозуміло ж, на сидінні місця не знайшлося. Втім, відчуваю себе мужчиною, героєм, завойовником: Богданом Хмельницьким і Олександром Македонським в одному лиці. Аякже! По-перше, догнав, а по-друге вліз.
Дзвонить мобілка. Приємний дівочий голос з гарно поставленою українською мовою злегка пом’якшує моє ставлення до всіх тих, хм, осіб, які мають особливе вміння телефонувати в найбільш непідходящий час.
«Доброго дня, чи є у вас кілька хвилин поспілкуватися з представником банку?» Я людина культурна. Освічена. Вихована. Але чесне слово, від словесного холодного душу з самого ранку ту дівчинину врятувало лише дитя, яке так замріяно витирало слинки об мою штанину. Щоправда, за мить дівчина промовила ще одну фразу, і від бойового духу залишилося не багато. Як з’ясувалося, в мене є не лише хвилина, а й чудова можливість поспілкуватися з представником банку «Візьміть-наші-гроші» (Звісно, назва його звучить не зовсім так, а точніше зовсім не так, але не будемо її вживанням позбавляти інші подібні установи, заслуженої слави.).

– До нас звернувся чоловік, який дав ваш телефон. Він хоче взяти кредит. Чи знаєте ви цю людину й чи можете підтвердити її платоспроможність?
Так. Я знав цю людину. Я дуже добре знав цю людину. Настільки добре знав, що якби не знав, то почувався б значно краще.
– Зачекайте одну хвилинку, – попросив я і ввімкнув на телефоні «запис». – Я вас попереджаю, що з цієї хвилини нашу розмову буде записано. А роблю це навіть не із властивої мені журналістської вредності, а просто для того, щоб потім, під час судового засідання, я мав незаперечні докази того, що ви були попереджені. Час телефонного дзвінка й номери абонентів апарат зафіксує сам. За моїми відомостями, людина, яка зараз, як ви кажете, сидить перед вами, має дуже довгу і «красиву» кредитну історію в найрізноманітніших банках, на загальну суму понад 13 тисяч гривень. Це при тому, що її єдиним прибутком є півтори тисячі пенсії, з яких щомісяця потрібно сплатити за компослуги. Та найсумніше в цій історії те, що ще учора ввечері ця людина була настільки п’яна, що додому її принесли і не вельми акуратно поклали біля порогу. Я дуже сумніваюся, що зараз по ній цього не видно. Більше ніж упевнений, що нині, говорячи зі мною, ви з усіх сил намагаєтеся триматися від цієї людини якнайдалі, щоб просто не вчадіти від приємного амбре недоперевареної напіврозкладеною печінкою конячої дози дешевої самогонки. І я й досі не можу визначити, чи то ваша установа має настільки велику повагу до клієнта, чи просто в ній працюють настільки підсліпуваті банкіри, які не можуть відрізнити геть п’яної людини від тверезої».

Розмову нашу було вичерпано, але не її тему. Хочеться вірити, що слова мої на якусь мить врятували сім’ю любителя кредитів від втрати того невеличкого майна, яке з незрозумілих причин ще залишається у власності цієї залежної людини. Та чи надовго? Навряд чи він припуститься подібної помилки й знову дасть саме мій номер телефону в наступному. А може, там і не потрібен буде ніякий номер?..
Проблема ця, на жаль, близька не лише людям, які волею випадку стали героями щойно розказаної історії. За той час, як я працюю журналістом, пороги редакції не один раз оббивали матері, дружини, сестри і доньки людей, яких зелений змій заганяє в лабети кредитних джунглів. Ми спілкуємося з банками, різноманітними структурами, пишемо сумні і гнівні статті, але відповідь на всі ці звертання зазвичай невтішна. Залежна, похмільна чи навіть геть п’яна людина для кредитного законодавства нічим не відрізняється від абсолютно тверезої. Більше того, виникає враження, що в такому стані вона навіть стає для різноманітних неперебірливих ділків надзвичайно ласим шматочком. Адже навіть якщо вона сама й не зможе потім виплатити з шаленими відсотками те, що взяла, це зроблять рідні й близькі.

Як відомо, ще в давнину один відомий любитель обкладати податками громадські туалети чітко сформулював головний принцип комерції: «Гроші не пахнуть». Сформував в принципі правильно. Не пахнуть. Навіть не смердять. Але чорним незмивним тягарем осідають на душі того, хто здатний кинути палицю сліпому під ноги, облаяти глухого, чи видурити обшарпану кімнату в гуртожитку в дітей п’яниці.
Знаю, в нинішню епоху успішних людей стало не модно лізти межи очі із старосвітською мораллю чи лякати Страшними судами. Але роздаючи «лайки», давайте спробуємо не забути, що крім «плюсиків у карму» ставляться й «мінусики». І хто знає, може, якщо сьогодні я вчиню так, як підказує совість, то завтра хтось, навіть не усвідомлюючи до кінця, чому він це робить, утримається від того, щоб заробити жменьку срібників на моїй помилці чи невдачі когось із моїх близьких.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x