Інколи я подумую про те, щоб коли в черговий раз мене запитають, ким я працюю, представитися спеціалістом зовсім іншої професії. Бо за восьмирічний досвід журналістської роботи твердо упевнилася – ні до лікаря, ні до вчителя, будівельника, кухаря, слюсаря, перукаря, монтажера чи фінансиста точно не буде стільки запитань і стільки порад, які завше адресовані журналісту. І щодо питань, то вже Бог з ними. Хіба ж ми не маємо знати все на світі від актуальної нині точки перебування Яценюка до курсу валют у найближчі три роки? Ми ж-бо в центрі подій, чи не так?
Більше мене завжди дивують поради. Адже тільки представляєшся журналістом, як відразу розумієш, що зіштовхнувся обличчям до обличчя із визначним медіакритиком. Безглуздим і безпощадним. І нехай ти здобував собі диплом цілих 5 років і вивчав величезну кількість різних дисциплін (а що, хіба на таке вчать? Ні-ні, воно само приходить. Це вроджене!), та все одно «зламаєш зуби» об медіакритика. Його ж бо вчило, саме життя, а пізнати таку науку, як відомо, не поле перейти. Тож тим, хто й досі не розповідає зустрічним журналістам, як їм слід жити й працювати – кілька професійних порад від мене.
Перше, що Ви маєте зобразити на обличчі, почувши, що спілкуєтеся з журналістом – це зневага, розчарування, і надзвичайний жаль до людини, що опустилася на таке дно, а не вибрала собі якусь «людську» професію. Менеджера, наприклад (деякі бабусі вимовляють це як «менжера»).
По-друге, треба, звісно, поцікавитися щодо форми власності видання. Формулювання «та ви всі продажні», звісно, ніхто не відміняв, але залежно від того, хто ходить у журналіста в «босах» подальша поведінка може бути або «державний канал, то це ви владу хвалите. Корупціонерам оди складаєте» або «приватний сайт! Ну ясна річ, пишете тільки те, що вам скажуть, захищаєте інтереси власника. Бо ти ж працюєш на такого-то, такого-то». Про громадське телебачення можна просто коротко – «грантоїди».
Якщо якимось дивовижним чином виявиться, що журналіст любить свою «ненормальну» роботу й пише (знімає) про те, про що вважає за потрібне, саме час «погріти» біля цього руки таємниче заявивши: «Я маю для тебе дуже важливу й цікаву інформацію». При цьому Ви можете бути хоч консультантом косметичної фірми, хоч страховим агентом, хоч скромним власником автомайстерні. Будьте упевнені, що Ваша інформація точно зацікавить журналіста й він проведе з Вами обідню перерву (вечір, вихідні, свою відпустку), аби лише якнайбільше про Вас дізнатися і розповісти про це всьому світові. Ясна річ, абсолютно «безвоздмєздно». Якщо Ви часом працівник силових структур чи спецслужб, то немає для Вас друга кращого, ніж журналіст. Повірте, із самого дня свого народження він тільки й мріє бути «завербованим» і ділитися з Вами своїми джерелами інформації. У цьому він вбачає свою долю і власне призначення на Землі.
Щоправда, можна, не мудрствуючи лукаво, просто сказати: «Напиши про мене!» І справа в капелюсі. Пам’ятаю, французька журналістка Гаранс Лекен, котра приїжджала до нас в університет викладати портретну журналістику, розповідала, що портрет звичайної людини (у розумінні журналістського жанру) писати куди цікавіше, ніж портрет якоїсь знаменитості. Але й куди важче. Пані дуже недооцінювала наших українських респондентів. Через одного в особистому й професійному житті мають стільки родзинок, що то практично кекс. І цей кекс так і проситься під твою камеру, диктофон чи клавіатуру, з надією потрапити у «смажені факти».
Спілкуючись із журналістом, завжди пам’ятайте, що ці хитрі й підступні «перевертні» на роботі 24 години на добу. І записують, фотографують та знімають усі розмови. Навіть коли розмова обмежується фразою: «Ви крайній?» у черзі за хлібом.
У процесі спілкування виявляйте усіляку зневагу до того, що журналіст має професійну освіту, сиплячи перед ними прикладами тих, хто з математика, історика, філософа, лікаря, і т. ін. перекваліфікувалися в успішних журналістів. Постійно наголошуйте на тому, що Ваш співрозмовник змарнував 5 років свого життя. Обов’язково згадайте висловлювання Андрія Куликова про те, що філологи куди кращі журналісти, бо перечитали цілий вагон різної художньої літератури, а отже – прожили сотні життів. Наприкінці розмови авторитетно заявіть, що Ви б упоралися із роботою журналіста значно краще за нього самого.
І, найголовніше, якщо перед Вами не журналіст, а журналістка, неодмінно пошукайте в неї в бюстгальтері диктофон! Це єдине місце, де він може зберігатися!
