На Черкащині резонансне самогубство – на гранаті підірвав себе батько чотирьох дітей, який тиждень тому повернувся із АТО. Чому чоловік ліг до ліжка з гранатою в руці – у сюжеті «Надзвичайних новин».
– Ми просто відпочивали і почули глухий вибух, – розповідає дружина покійного Світлана Меретукова. – Ми підскочили, бо воно трусонуло. Я вийшла і дивлюся, що двері пробиті. Далі побачила, що чоловік лежить з відірваною рукою.
Олегу було 48 років. Він рік відслужив в АТО, повернувся лише тиждень тому. Зі слів дружини, вже зовсім іншим чоловіком – пригніченим, а часом дуже різким. Увесь час скаржився на несправедливу війну, а найбільше – на відношення чиновників до таких, як він.
– Думок про самогубство не було, а просто був депресивний стан через те, що додому їх (бійців – ред.) відпустили невчасно, – каже дружина.
Та попри це чоловік ні разу не обмовився про наміри покінчити життя самогубством. Він будував плани на майбутнє, збирався далі працювати задля своєї великої сім’ї – Олег зі Світланою виховували чотирьох дітей.
– Я б не сказав, що після повернення з війни він був якимось «задьорганим», – говорить сусід та друг Юрій. – Ми спілкувалися з ним і в нього були далекоглядні плани побудувати гараж, зробити щось для родини.
Юрій також нещодавно повернувся з війни. Про те, що у товариша була граната, не знав. Однак, каже, цього б не трапилося якби демобілізованих бійців перевіряли ретельніше.
Напередодні, за словами дружини, Олег поводився, як завжди. Щоправда, спати пішов в окрему кімнату. Це і врятувало рідних від ще більшої трагедії, адже осколки від гранати розлетілися по всій кімнаті.
У поліції відкрили кримінальне провадження.
– Інформація внесена до єдиного реєстру досудових розслідувань, – зазначаєначальник Звенигородського ВП ГУНП в Черкаській області Олег Калюжний.
Учасникам бойових дій дуже важко знову адаптуватися на мирній території. На більшість з них, окрім домашніх клопотів, чекає безробіття, а ще – байдужість чиновників та невиконання ними своїх обіцянок.
– Бійці, які приходять з війни, ніякої реабілітації не проходять, – додає Юрій.
Та й рідні часто не знають, як поводитися із бійцями. Матерям, дружинам також не завадила б консультація спеціалістів. Світлана, яка втратила коханого, звертається до всіх жінок, які дочекалися своїх рідних, бути терплячими та уважними до своїх чоловіків.
