Новина із категорії: Юлія Вовкодав, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Обличчя з натовпу

Обличчя з натовпу
Юлія Вовкодав, RSS
Дата: 25-07-2016, 11:06.
«… Історія? Вона – на вулиці. В натовпі…
в кожному з нас – частинка історії»
Світлана Алєксієвич


Я не бачила війну в обличчя. Я бачила обличчя, в яких війна. Зазвичай їх не хочеться помічати. Так простіше і легше. Але, не зважаючи на це, вони є. Тому що є війна.
Війна, вона хоч і має жіночий рід, але сутність її зовсім не жіноча. Тому що війна – це смерть, а жінка – життя. Але не зважаючи на це, коли приходить війна, є жінки, які не можуть бути осторонь. Тоді життя і смерть переплутуються в щемливому сюрреалізмі. Згадуються образи. Жінок. З різними обличчями, з різного часу, з різних міст...
…Місто Дніпро. Площа біля помпезної будівлі залізничного вокзалу. Ранок, близько шостої. Хоч і літо – холодно, вітер. Серед строкатого натовпу, що рухається мов водорості за течією, люди в камуфляжі. Вони засмаглі, з великими вицвілими наплічниками за спинами. Вони ніби окрема каста серед натовпу, тримаються купками. Роздивляються навколо якось зверхньо-втомлено, ніби знають щось особливе. Це знання в поглядах і рухах, e вигорілому волоссі й жовтих від сигаретного диму пальцях, в стоптаних берцях і брудних жовто-синіх браслетиках на зап’ястках. Серед однієї камуфляжної компанії жінка років сорока. Її важко відрізнити від чоловіків. Теж у камуфляжі, теж коротка стрижка. Але волосся свіжопофарбоване в темно-каштановий колір і темні окуляри. Не військові тактичні, а – великі жіночі, із стразами. Разом із камуфляжем виглядають якось дивно. Жінка поводиться з чоловіками по-чоловічому, щось голосно розповідає, активно жестикулює однією рукою. А в іншій – малесеньке руде кошеня, притулилося, пригрілося. Потім жінка однією рукою витягла з кишені пачку цигарок. Чоловіки допомогли підкурити. Кошеняті це не сподобалося і воно почало відчайдушно пручатися, намагатися втекти. Але жінка міцно обхопила його пухнасте тільце, притисла до грудей, і воно знову заспокоїлося. Через кілька хвилин жінка кинула недопалок, звичним рухом розтоптала його брудним берцем і ніжно погладила тваринку. Потім один з хлопців пішов в АТБ, що височіло праворуч від вокзалу, і повернувся з пляшкою кока-коли та пакетом молока. Дамі – кола, кошеняті – молоко. Рудий пив з обрізаного пластикового стаканчика. Старався так, що кінчик хвостика смішно трусився. Хлопці засміялися. Але тихенько, аби не налякати малого. Через кілька хвилин до військових підійшов таксист, і вся камуфляжна компанія всілася до сріблястої випещеної іномарки. Спереду вмостилася пані з кошеням, яке знову солодко притулилося до її грудей. Дверцята зачинилися. А жінка знову щось голосно розповідала й активно жестикулювала однією рукою. І знову почала витягати з кишені пачку цигарок. Таксі рушило…

…А ось іще… Це був потяг Маріуполь-Київ. Він завжди повний військових. У вагоні стоїть міцний чоловічий запах перемішаний з ароматами копченої риби, пива, свіжого хліба й ковбаси. У купе біля туалету грають на гітарі й співають про Україну і війну. На російській мові. Хрипкий чоловічий голос, розстроєна гітара, проникливі слова… Несподівано посеред вагону на прохід визирнула велетенська собача голова. Чоловічий голос зашикав – а ну сховайся, дурило! Собача голова похапцем сховалася. Але як ти його сховаєш, якщо воно, як теля? Через кілька годин практично всі в вагоні знали, що пса звати Сєпар і він має поважний статус – пес полка. Тож Сєпар розлігся на проході й абсолютно спокійно реагував, коли його переступали. Навпроти Сєпара, на боковушці, сиділа дівчина в однострої, гарна-прегарна. Довге пшеничне волосся, затягнуте ззаду в тугий хвіст, величезні блакитні очі й губки бантиком. Дівчина щось клацала в телефоні, періодично поглядаючи у вікно. Потім замовила чай. Я теж замовила. Покликала її до себе, розкрила пачку печива, запропонувала. Вона пила чай, повільно жувала печиво. Розмова не клеїлася, їй не хотілося говорити. Вона розповіла лише, що їде у відпустку, сама – медик у танковому батальйоні, контрактниця. Служить майже рік.
– Чому пішла в АТО?
– Так сталося.
– Ну так, то й так.

…Усе.
За вікнами темніло. Біля туалету ще тихенько співали, атошники пили й розмовляли про війну, з жартами і матом, з ненавистю і скупими сльозами. Кілька молодиків у цивільному намагалися заговорити до дівчини в камуфляжі, але абсолютно незнайомий солдат років п’ятдесяти дуже дохідливо пояснив їм, що цього робити не варто. А дівчина ще трішки поклацала в телефоні, а потім дістала з гігантського наплічника спальник, пірнула в нього і швидко заснула. Без матраца, без ковдри. Упаковка білизни з синім написом «Укрзалізниця» так і лишилася лежати на верхній полиці…

…І знову вокзал. Львів. Сонце і вітер. Люди, багато-багато. Він йшов тяжко накульгуючи. Молодий, але сивий. Ховав очі. Ніби чогось соромився. Несподівано його обличчя просяяло посмішкою. Він закульгав швидше. Люди розступалися, а йому назустріч бігла жінка. Довга квітчаста сукня розвивалася на вітру, волосся розхристав вітер. Вона впала йому на груди, замружила очі й плакала. Беззвучно. Він ледве тримався на ногах, було видно, що йому боляче. Але він терпів, а вона не могла відірватися. А поряд бігли люди, своєю дорогою. Хтось дивився і посміхався, у когось в очах стояли сльози, інші – просто бігли, не звертаючи уваги. Потім вони взялися за руки й пішли. Він, сивий та втомлений, і вона, розхристана вітром, у квітчастій сукні. Він напевно ще не знав, що вже через кілька тижнів буде мріяти повернутися назад, на передову, і вона навіть не здогадувалася, що скоро знову буде збирати його в дорогу.
А навколо вирувало мирне життя. Таксисти гостинно пропонували свої послуги, тягли валізи на коліщатах відпочивальники, що їхали на моря, запаморочливо пахло свіжими булочками і дешевою кавою.

Теги: черкаси, черкаська область,

Черкаси наживо

Чотири роки тому у цей день загинув полковник Ігор Момот. Тоді вперше з російського боку стріляли по Україні з «Градів». Посмертно йому присвоїли
Місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців дитбудинків, будинків сімейного типу та інтернатів Черкас та області. Автор робіт
Нестандартна бабуся ...
Валерія Тімергаліна, RSS
На безкраїй ниві афоризму… ...
Володимир Даник, RSS
Нічний гість ...
Анна Сакун, RSS
Одна з пісень Висоцького ...
Володимир Даник, RSS
І це теж мине ...
Сніжана Калюжна, RSS