Новина із категорії: Блоги » Володимир Чос

Роздрукувати        Друкована версія
Людина обирає собі професію, щоб задовольнити власні приховані інстинкти. Для когось це прагнення домінувати, керувати. Для інших – можливість скеровувати фінансові потоки – доторкнутися хоч і до чужих, але великих грошей. Журналістика – для тих, хто любить досліджувати, дізнаватися новини, а потім розтрубити їх на весь світ.

Журналістика – це необмежений простір, політ. Як на мене, то це найкраща професія у світі! Адже з ким спілкується лікар? З хворими людьми! Здорові до них просто не звертаються. День у день, з року в рік перед очима тільки хворі люди! Здуріти можна! Або візьміть благородну професію правоохоронця. Весь час доводиться мати справу з хуліганами, наркоманами та іншими антисоціальними елементами. Не позаздриш людям у погонах! А ось робота журналіста наповнена цікавими зустрічами і спілкуванням. Щодня нам трапляються нові люди – з унікальними долями, багатим професійним досвідом. Спілкування з ними розширює світогляд, збагачує духовно. Крім того, дозволяє завести корисні і вигідні знайомства.

Власне, моїм головним захопленням є газетярська робота, яка мені, що називається, в «кайф». Які головні принципи роботи? Вислухати, зрозуміти думку і відтворити її. Не підлещувати чи дорікати, а доносити інформацію об’єктивно і цікаво. Розглянути те чи інше проблемне питання, щоб воно не обростало чутками. Журналіст – посередник між подією і читачем, між політиком і виборцем, між державою і громадянином. Якщо кореспондент нав’язує читачеві власну позицію, це вважається використанням службового становища. Потрібно знаходити причетних до даної теми професіоналів і користуватися їхніми коментарями. Тоді ніхто не дорікне автору в упередженості – він лише відтворив судження задіяних сторін.
В якій би глибокій провінції ми не жили, завжди знайдуться події, варті великих газет. Багатьох цікавить сільська екзотика. Якось я написав про сім’ю, яка вилікувала пораненого лелеку. То цей матеріал передрукували навіть столичні газети, розтиражував Інтернет, приїздило телебачення… Можна сказати, що популярні видання тому й стали популярними, що друкують якнайширших спектр новин. Треба тільки протоптати туди стежку, щоб ваші послання оперативно друкували і належно оплачували.

Звичайно, наша провінція – це не Ріо-де-Жанейро. Цікавих новин не густо. Як вижити на гонорар? Якщо сталася цікава подія сільського життя – можна написати кілька варіантів інформаційного повідомлення і під різними заголовками віддати в різні газети. Так за одну інформацію отримаєте кілька гонорарів.

Цікавий історичний факт. Давати свої вірші в газети, які згодні були за них заплатити, першим додумався Пушкін. Про це сказав: «Не продаётся вдохновенье, но можно рукопись продать!»

Головна складність – знайти цікаві новини. Ніхто новини просто так не дає. Не чекайте, що вам несподівано хтось подарує сенсацію. Завдання журналіста – самому роздобути необхідну інформацію. Це складна і марудна робота. Необхідно просіяти «тонни словесної руди», щоб знайти крупинку інформаційного золота. Новини потрібні вам – ви й повинні їх шукати. Як вовка ноги годують – так і кореспондент повинен постійно перебувати у русі, в пошуку.

Необхідно сформувати свою агентурну мережу, павутину інформаторів. Визначіть перелік постійних контактів: людей з органів влади, міліції, прокуратури, суду, пожежників, лікарні, керівників підприємств, фермерів. бізнесменів, громадських, політичних та релігійних організацій... Хоча б раз на тиждень телефонуйте або заходьте до них. Поступово їх так надрисеруєте, що вони самі готуватимуть для вас інформацію. Начальник відділку ДАІ завжди ніяковів, що не може розповісти мені чогось цікавого. І треба було бачити його радість, коли якась машина врізалася в дерево – і він нарешті зміг поділитися подробицями пригоди!

Завжди говоріть, яке видання представляєте. Добре якщо це обласна або всеукраїнська газета. На чиновників-провінціалів авторитетна назва часто справляє магічний вплив. Розумітимуть, що ви не просто так зайшли з вулиці, а виконуєте службове завдання. Варто випросити в редакції якусь посвідку, що засвідчуватиме, яку газету представляєте. У мене вже назбиралася ціла коробка з колекцією таких посвідчень.

Найкраще спілкуватися з першими особами, адже без відома начальства підлеглі неохоче йдуть на контакт. Якщо домовитеся з начальством – підлеглі розкажуть усе. Якщо опираються – кажу, що начальство дозволило.

Не опускайте руки, якщо з вами спілкуються неохоче. Можливо, просто натрапили на людину неговірку від природи. Знайдіть в тій організації іншу відповідальну особу, у якої язик краще підвішений. Коли до одного сільського голови заходили кореспонденти газети, він починав швиденько пригадувати, хто сьогодні ріже порося, або у кого є свіжина. Вів туди журналістів, щоб написали про «працьовиту і порядну родину». Там були раді гостям, накривали щедрий стіл, клали гостинця в торбу сільському голові та кореспондентові.

Багатьом організаціям (МНС, міліція, прокуратура…) необхідні газетні публікації про їхню діяльність для звітності перед вищими інстанціями. Тому можете домовитися про взаємовигідну співпрацю. Підкреслюйте, що публікація в газеті потрібна саме їм: працюватиме на імідж організації, району, стане безкоштовною рекламою. Переконайте їх, що подія справді відбулася, коли про неї написала газета.

Легше отримати інформацію, коли чітко знаєте, що шукаєте. Якщо запитаєте про «щось цікаве» – почуєте відмовку, що нічого особливого не сталося. А якщо попросите коментар з конкретного випадку (урожайність зернових, ремонт сільських доріг) – матимете всебічну картину.

Часте спілкування створить між вами відверту, довірливу, навіть дружню атмосферу. Більш охоче ділитимуться новинами, коли переконаються, що ви професійно опрацьовуєте інформацію й об’єктивно її подаєте.

Тримайте руку на пульсі місцевого життя! Спілкуйтеся з людьми різних верств. Читайте місцеву пресу. Проглядайте інтерет-ресурси. Слухайте радіо. Підпишіться на розсилку прес-релізів. Відвідуйте спортивні та культурно-масові заходи. Так завжди знайдете поштовх для власної роботи.

Сформуйте свою власну базу даних! Для цього придбайте місцевий телефонний довідник. Попросіть у відділі внутрішньої політики райдержадміністрації створений ними довідник для внутрішнього користування. Там вказані службові, домашні та мобільні телефони керівників органів влади, промислових та сільськогосподарських підприємств. Попросіть у Райтелекомі електронний телефонний довідник. Отримуючи інформацію завжди записуйте до блокнота не тільки телефон, а також повністю посаду, прізвище, ім’я та по-батькові. Вносьте в алфавітному порядку, що полегшить пошуки. Ніколи не викидайте номера телефонів, особливо мобільних! Не біда, якщо довго доводиться висіти на телефоні. Бувало, що у мене на вухові з’являвся мозоль від телефонної трубки.

Новини є завжди і скрізь, де живуть і працюють люди. (А де населення немає, там можна написати про вимираючі села і забур’янені ґрунти). Уміти знайти цікаву подію й узяти кваліфікований коментар експерта – справа честі кожного журналіста. Уміння знаходити інформацію незалежно від часу і дня тижня, свідчить про рівень професійності журналіста, його авторитет. Якщо вам новин не дають – значить ви там нікому непотрібні! Тому кожне інтерв’ю – екзамен на професійність.

Частину життя журналіст працює на своє ім’я. А потім це ім’я працюватиме на нас. Сьогодні ми шукаємо новини, а завтра новини шукатимуть нас!

Наше життя наповнене цікавими випадками і неймовірними історіями. Так що можна зайти до будь-якої хати – і написати з господарів захоплюючий роман. Тому вся інформація, яка йде до рук, є цінною! Багато років спілкуючись з людьми, я записував спогади старожилів – очевидців багатьох історичних подій. Коли тих матеріалів набиралася критична маса – почав видавати краєзнавчі книжки. А на основі реальних історій життя видав збірки гуморесок та ліричних оповідань. І якими б дивовижними не здавалися ці оповідки, – всі вони написані з натури.

Треба поважати своїх читачів – писати цікаво і доступно, не переобтяжувати тексти складними словами і спеціальною термінологією. Будьте простішими – і люди до вас потягнуться. Свої творчі здібності я оцінюю вельми скромно. Але здавна усвідомив просту істину: щоб досягти успіху – потрібно 1 відсоток таланту і 99 відсотків наполегливої праці. Тому працюйте, колеги! І буде вам достаток і визнання. Скажіть собі: «Я журналіст, який не захотів бути бідним!» Тривалий час я жив за американським правилом: «Ні дня без долара!» Щодня давав новини в різні газети та інформаційні агенції. Це дисциплінує.

Теги: черкаси, черкаська область,

Черкаси наживо

Черкаський «Плюшкін». 76-річний черкасець понад 10 років складає на своєму подвір’ї непотріб. Речі збирає по смітниках і все несе додому. Сусіди
Росія повертає ракети на рейки ...
Лев Хмельковський, RSS
Донька Шевченківського краю ...
Сергій Мошенський, RSS
Є у Городищі – ...гуморист! ...
Володимир Даник, RSS