Ніна любила його все життя. Скільки себе пам’ятала, ще школяркою-старшокласницею. І сама б не сказала за що. Її однокласник Толя був цілком собі середньої зовнішності – середнього зросту й статури, русявий, світлі очі. Але було в ньому щось таке… магнетичне. Жінки летіли, як метелики. Уперше Толя одружився ще до армії. Коли справа дійшла до шлюбу в них з Ніною, він встиг стати уже тричі розлученим.
У Ніни до того час був уже власний життєвий багаж. Короткий піврічний шлюб по якому лишився синочок. Про те, що носить кровинку під серцем, Ніна дізналася вже після фатальної сварки з чоловіком. Сварки… після якої не повертаються. Опісля вона багато разів запитувала себе: «Чому так сталося?» Можливо, якби вони відразу стали жити самостійною сім’єю, з їхавши від свекрухи, все було б інакше? А може, справді не варто було продавати весільну сукню? (Сусіди подейкували, що її сукню придбали батьки дівчини, що дуже рано пішла на той світ, щоб похоронити у весільному. Звідти і «вінок безшлюбності»). Але щоразу, коли вона дивилася в світло-сині Толині очі, розуміла – вона просто мала повернутися до нього. А до нього вона поверталася все життя…
Їхньому шлюбу передувала власна історія, не позбавлена магії та чар. Толя в черговий раз був одружений. І з цим треба було щось робити. Ніна звернулася до ворожки.

– Навіщо тобі чужий чоловік? – запитала ворожка, пронизуючи Ніну чорними очима.
– Я його люблю, – тихо, але впевнено. І далі – так, як навчили – сполоснула тіло чистою водою, а при найближчій зустрічі дала йому напитися.
Звісно, вони не пішли до РАГСУ наступного ж дня. Цьому передували ще зустрічі на квартирі у друзів, візити його чинної на той час дружини з погрозами та намірами перебити друзям вікна. Але все ж вони стали на весільний рушник. Син-підліток, хоч спочатку й через зуби, але з часом почав називати Толю батьком. От тільки сімейного щастя не було…
Анатолій навідріз відмовився переїжджати із батьківського дворища. Два будинки, величезний двір. Місце є усім. Здавалося історія повторилася – спочатку суперечки, а потім сварки й прокльони. 4 роки вони йшли до розірвання шлюбу з гучним скандалом. Із поділом майна через суд, хоч спільних дітей і не мали. Вона відсудила половину автомобіля і в душі сподівалася, що помстилася за все – за матюки від свекрухи й свекра і за свої безкінечні хвороби на «нервовому ґрунті».

Далі були інші чоловіки. Але з жодним не було так. Так як тоді в друзів чи машині, яку пізніше ділити – жадано, пристрасно, наче в останнє. Недарма в Анатолія опісля того шлюбу було ще багато дружин – і офіційних і «цивільних». Секс із ним був річчю просто фантастичною.
А потім вона дізналася, що він зірвався з даху новобудови, під час «шабашки». Складні переломи, півроку на лікарняному ліжку. Наслідки – на все життя. А ще за рік – овдовів. Поховав дружину в Ізраїлі – країні її батьків і зателефонував Ніні.
Вона дивилася у дзеркало, стискаючи в руці мобільний, а в голові й досі відлунював його голос. Із дзеркала на неї дивилася 50-річна жінка, яка мала дорослого сина, невістку й внука і… непереборне бажання знову наступити на ті ж самі граблі.
Ніна згадала, як якось намагалася посварити сина за те, що він кинув одну дівчину заради іншої – своєї нинішньої дружини. У відповідь син несподівано запитав:
– Мама, а ти знаєш що таке любов?
Що вона могла відповісти?

Анжеліка Войс

Коментар психолога

Антоніна Агілова, практичний психолог, гештальт-терапевт
agilova12@gmail.com

Аби Ніна, героїня оповіді, прийшла до мене на консультацію чи психотерапію, то, напевно, був би запит. Який би запит вона сформулювала, тобто з якою б проблемою прийшла, можна лише здогадуватися, гадати.
Цього робити наразі не буду. Займуся тим, що може принести користь читачеві. Візьму рівно три цитати з тексту й дам свій коментар: про що слід знати, чим користуватися.

Перша цитата: «Можливо, якби вони відразу стали жити самостійною сім’єю, з’їхавши від свекрухи, все було б інакше? А може, справді не варто було продавати весільну сукню? (Сусіди подейкували, що її сукню придбали батьки дівчини, що дуже рано пішла на той світ, щоб похоронити у весільному. Звідти і «вінок безшлюбності»)».

Часто люди, котрі не здатні брати на себе відповідальність за власні вчинки, перекладають її на плечі інших. У них ви можете угледіти забобонність. До ворожок бігають, як худоба до водопою у засушливе літо. Такі жінки (частіше) і чоловіки або займаються самопрограмуванням, або таку порцію отримують у ворожок.
Таємничість (не на все ж горло говорять про те, що ходила до «бабки», «дєдки», екстрасенса, відьми) такого ритуального походу додає їм псевдозагадковості. А ще якщо й потрібно робити певні ритуали, то це цементує їхню прив’язку до того, у що вірують. Марновірством це ще зветься. Отож, не беруть відповідальність за свої вчинки, їм легше повірити комусь, аніж собі, відтак собі не вірять і не довіряють. Десь такі риси заховані й у Ніні, героїні оповіді. Їй би повірити в себе!

Друга лаконічна цитата: «безкінечні хвороби на «нервовому ґрунті».

Про хвороби на «нервовому ґрунті» багато знають знавці психосоматики. Проблеми, котрі не вирішує їх власник у себе в душі, у психологічному стані – соматизуються. Сома – тіло. Тобто з площини психологічної вони переходять, як на світлофор із «зеленим світлом», у площину тілесну. Якщо їм, проблемам, не дають раду, люди роблять вигляд, що не помічають їх чи вважають, що вони самоліквідуються, розчиняться, то, звісно, ці проблеми знаходять місце дислокації, де їх точно побачать – на тілі або в ньому.

Наведу приклад зі своєї приватної психологічної практики. Моя клієнтка/пацієнтка після 7 сеансів помітила, що в неї зникає висип із тіла (фізіологічної проблеми не було). Бо ми з нею «пропрацювали» проблему контакту із навколишніми людьми, невміння висловлювати здорову агресію (енергію), недовіру, страх тощо.

Може помічали, що в озлоблених, мстивих, заздрісних людей, як правило, найуразливішим місцем є жовчний міхур, печінка. Не закон, звісно, бо є і спадкові хвороби, хвороби, що є наслідком недбалості, нещасного випадку тощо.
Ні сіло, ні впало починає боліти спина – моє передбачення, що в житті з’являється страх.

Багато з невирішених психологічних проблем, проблем емоційних – соматизуються.

Третя, не менш лаконічна, цитата: «Знову наступити на ті ж самі граблі».
Одразу розпочну з рекомендації: не йдіть із стосунків (будь-яких: робочих, інтимних, родинних тощо), не вирішивши проблему, не помирившись. Коли «замирили», з’ясували стосунки, знайшли консенсус – можна іти геть із них. Адже покинувши з конфліктом, чоловіка, робочий колектив, друга та інших, Ви забираєте цей конфлікт у наступні стосунки.

Конфлікт перебуває з вами і всередині вас, Ви про нього думаєте, про нього говорите іншим, усім, окрім його адресата. Тому ті самі граблі будуть вашим робочим реманентом.
Воно вам треба? Атож – ні.

Важливо в діалозі, при вирішенні конфлікту, вживати «я-повідомлення». Бо збурюють конфлікт саме «ти-повідомлення». Вони ж як хмиз для багаття. Часто-густо «ти-повідомлення» є способом провокації конфлікту, перевірити співрозмовника на стійкість до подібного втручання.

«Я-повідомлення» – форма висловлювання, коли людина говорить про свої наміри, своє бачення, свій стан і свої почуття, намагаючись не зачіпати і не звинувачувати оточуючих.

У конфлікті здебільшого ми звинувачуємо одне одного «тикаємо», висловлюємося оцінно, та ще й з негативною конотацією: ти бовдур, ти ніхто, і звати тебе ніяк, ти не вмієш…., ти не знаєш… тощо. Це – «ти-повідомлення». Опоненту нічого не лишається, як виправдовуватися або звинувачувати Вас навзаєм.

Протилежне, антонімічне – «я-повідомлення». Його можна почути у фразах, на кшталт: «Мені здається», «Я відчуваю, що…», «Коли я бачу, як ти…», «Мені б хотілося, щоб …».

Вийдуть приблизно такі вислови: «Мені здається, що ти ображений, тобі погано», «Коли ти кричиш, у мене закладає вуха і я тебе перестаю чути», «Я почуваю себе ніяково в такій ситуації», «Мене засмучує, коли ти запізнюєшся».

Такі висловлювання позбуті негативних оцінок опонента, звинувачень. Вони демонструють власні почуття. Це спосіб бути почутим, і зрозумілим, дає можливість вирішити конфлікт.

Ви можете попрактикуватися у розмовах говорити з позиції «я-повідомлень».
Знаю, що напрацюєте це вміння і якість спілкування з іншими людьми буде кращою. Будете з гарним настроєм, дружніми стосунками і без тих самих грабель.