Новина із категорії: Юлія Вовкодав, RSS

Роздрукувати        Друкована версія
Про погіршення криміногенної ситуації в Україні не говорить зараз лише ледачий. Але одна справа говорити й зовсім інша коли ця сама криміногенна ситуація стосується тебе безпосередньо. Отже, у ніч з суботи на неділю в нашому під’їзді сталася надзвичайна подія. Щоправда за словами хлопців-поліцейських, які приїхали на виклик, сьогодні такі події в місті відбуваються, на жаль, чи не щодня. Але про все по порядку.

Тієї ночі я прокинулася від голосного лаю моєї собаки на прізвисько Міла – дворняжки за породою і завзятої охоронниці за покликанням. Але, зважаючи на те, що вона подає голос при будь якому русі за дверима, я вирішила, що то напевно сусіди щось святкували й пізно розходяться. Сходами дійсно хтось ходив, на площадці дійсно хтось вовтузився. А Міла розходилася не на жарт і абсолютно не реагувала на мої вмовляння припинити. Тож довелося вставати. Хотіла вмикнути світло, але світла не було. Я подумала, що вибило запобіжники, і вирішила вийти на площадку до електричного щитка. Підійшла до вхідних дверей, автоматично глянула в вічко, а вічко – заклеєне газетним папірцем. Літерки просвітлювалися через тонкий папір, але видно нічого не було. Враховуючи те, що на дворі третя ночі, відчуття, скажу вам, не з приємних. Враження таке, ніби ти відрізаний від світу і хтось зараз буде вломлюватися в твою оселю. По ідеї треба миттю набирати 102, але я вагалася. А що, як підніму поліцію глупої ночі і виявиться, що дарма. Адже ж у двері ніхто поки що не вломлювався. І що ви думаєте я зробила? Не повірите – спитала поради в Гугла. Кілька секунд перегляду стрічки відповідей, які рясніли жахачками про квартирних злодіїв. Основне пояснення наліпки на вічку – пограбування сусідньої квартири. Ще мить – і я розмовляю з черговим поліцейським. П’ять хвилин – дзвінок на мій мобільний: «Відкривайте двері, поліція». Відкриваю. Помічаю, що на площадці всі дверні вічка заклеєні газетними папірцями, а електричний щиток навстіж відкритий. Заглядаю всередину – а там живі лише лічильники, все інше – місиво з голих дротів. Хлопці поліцейські констатували, що вкрадені автоматичні пакетники, запобіжники. Пробіглися сходами. Внизу – та ж картина, вгорі – все ціле. Висновок – напевно злодії верхні поверхи обчистити не встигли. Пощастило.
Потім було складання протоколу й слідчі дії. Якщо чесно, я зітхнула з полегшенням, адже пакетники-запобіжники – то дрібниця. Хоча звичайно неприємно.

Уранці в під’їзді почався рух. Сонні люди виходили на площадки, дивувалися, що зникло світло, заглядали в свої електричні щитки і жахалися тому, що там бачили. Лунало: «Що робити?! Як же ми без світла? Сьогодні ж неділя, хто нам його зробить? Холодильники ж потечуть!» Потім, коли емоції трохи вщухли, несподівано вияснилося, що всі, на чиєму поверсі сталася крадіжка, чули, що зовні щось відбувається. І ніхто, абсолютно ніхто, не спромігся глянути у вічко і викликати поліцію, коли злодії робили свою справу ще на першому поверсі. Дехто навіть підходив до вічка вже після того, як поліцейські зняли з них газетні папірці, і бачили хлопців у формі. І ніхто не вийшов аби дати свідчення. Що це – наше горезвісне «моя хата з краю»? Чи надія, що «може пронесе»? Чи просто звичайна байдужість? Адже у власні двері ніхто не ломиться – і добре.

Знаєте, прикро, що найсвідомішою в цій ситуації виявилася моя собака на прізвисько Міла – дворняжка за породою і охоронниця за покликанням. Завдяки їй не обікрали верхні поверхи. Пощастило.
Отже, висновок з цього всього такий: шановні, будьмо пильними. Як виявилося «моя хата з краю» і «може пронесе» іноді не спрацьовує.

P.S.: І ще. Знаєте, ця ситуація викликала в мене асоціацію з тим, що зараз відбувається в Україні. Не дай Боже злодіям з триколорами дістатися наступних поверхів. Звичайно там усе набагато складніше, політичні домовленості й усе таке. Але не надіймося на «моя хата з краю» і «може пронесе». Адже в цьому випадку ціна питання вже зовсім інша.

Теги: черкаси, черкаська область,

Черкаси наживо

Чотири роки тому у цей день загинув полковник Ігор Момот. Тоді вперше з російського боку стріляли по Україні з «Градів». Посмертно йому присвоїли
Місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців дитбудинків, будинків сімейного типу та інтернатів Черкас та області. Автор робіт
Нестандартна бабуся ...
Валерія Тімергаліна, RSS
На безкраїй ниві афоризму… ...
Володимир Даник, RSS
Нічний гість ...
Анна Сакун, RSS
Одна з пісень Висоцького ...
Володимир Даник, RSS
І це теж мине ...
Сніжана Калюжна, RSS