У краєзнавчому музеї створюють унікальний каталог рушників

У краєзнавчому музеї створюють унікальний каталог рушників

Вишитий рушник у житті українця завжди відігравав значну роль і супроводжував його протягом усього життя. Будь-яка важлива подія – сватання, весілля, народження дитини – не обходилася без цього атрибуту, тому будь-який перелік використання рушників грішить бути неповним. Раніше дівчаток іще змалечку навчали вишивати, щоб ті до весілля обов’язково вишили не один рушник. А в наших бабусь у хаті рушники завжди висіли над образами, прикрашали картини чи сімейні світлини на стінах. Із часом традиції змінюються, сучасне життя вносить свої корективи, тож вишивками вже не прикрашають домівки, рідко хто вишиває, адже з цим неабияк справляються машини. Але черкащани, як і більшість українців, намагаються прибратися на свята у вишиванки ручної роботи. Актуальним на сьогодні є збереження пам’яті, історичних моментів, давніх традицій. Саме з цією метою у Черкаському обласному краєзнавчому музеї вирішили створити каталог рушників нашого регіону. Понад півтори тисячі рушників з усієї області зібрали працівники музею. Відрадно те, що до нового проекту, крім музейників, долучилися відомі черкаські майстри, а також пересічні черкащани. Про доповнення існуючої фондової колекції, небайдужих черкащан і цікаві експонати розповіли «Новій Добі» музейники.

У краєзнавчому музеї створюють унікальний каталог рушників

Усе почалося з 2013 року, відколи в області почали створювати рушник єдності до ювілею Черкащини.
– Ми вирішили власними силами підняти глибу вишивкового мистецтва й зробити її доступною. До нас останнім часом звертається дуже багато людей, які цікавляться вишивкою, зокрема рушниками, сорочками, а ця інформація повинна бути подана на загал, – розповідає завідувач відділу етнографії Вікторія Наумчук. – У 2013 році нас долучили до проекту «Рушник єдності», і ми зіткнулися з такою проблемою, що на сьогодні не лише не збереглися зразки вишивок у деяких районах, а й навіть немає майстрів, які б змогли вишити рушника на домотканому полотні. Також ми побачили, що майстри відходять, а молодого покоління, яке б вишивало, дуже мало. Тому ми й вирішили зібрати й систематизувати вишивки.
– Усі рушники, які були в нас у фондах, ми систематизували по районах. І виявилося, що, наприклад, по Чорнобаївському районі у нас близько 500 експонатів, у той час із Лисянського – тільки чотири, Смілянського – сім, мало й зразків із Монастирищини, – доповнює колегу Валентина Хілобок, старший науковий співробітник відділу етнографії. – Тому ми почали фотографувати всі рушники, вносили в каталог і маємо вже певну базу вишивок по районах. Саме ця база стане основою каталогу, над яким працюємо.

Збирати рушники почали відразу серед працівників музею, і однією з перших до акції долучилася директорка музею Алла Кушнір. Вона принесла рушники, які вишивала її мама. Алла Андріївна зазначає, що люди з різних районів передають матеріали разом із фотографіями й описами до них.
– Ця акція набула позитивного розголосу, й ми надіємося, що нам допоможуть видати цей каталог, який не просто буде ілюстрований гарними світлинами, а й доповнений науковими коментарями, – розповіла пані Алла.
Величезну кількість рушників зібрано саме завдяки музейним працівникам, які приносять вишивки своїх рідних, друзів, знайомих.
Тетяна Григоренко, старший науковий співробітник історії краю ХХ – поч. ХХІ століття, принесла рушник, який вишивала бабуся її чоловіка на весілля внука.
– Я виходила заміж 1991 року, реєстрація шлюбу була в Києві. Тоді значної популярності на вишиті рушники не було, тому під час реєстрації використовували фабричні фарбовані. А нам свекруха привезла рушник, який вишивала бабуся мого чоловіка – Ганна Федотівна Григоренко з Маньківщини, – розказує пані Тетяна.
– Дуже дякую за небайдужість кожного музейного працівника. Буквально щодня приносять нам різноманітні вишивки різних періодів, – бере слово Вікторія Наумчук. – Ось наша колега – Тамара Кургіна-­Коваленко, старший науковий співробітник відділу археології – щойно принесла цінну колекційну річ. Це весільний рушник, але на ньому є такі зображення, які не часто зустрічаються на вишитих рушниках – пара бджіл та два млини. Рушник цей 20-30 років ХХ століття, вишитий на домотканому конопляному полотні.

У краєзнавчому музеї створюють унікальний каталог рушників

А Тетяна Валах, старший науковий працівник відділу історії краю ХХ – поч. ХХІ століття, уже не вперше приносить рушники до музейної колекції. Сама вона з Чигиринщини, тому декілька разів передавала до музею монастирські рушники, які вишивали черниці.
– Дуже шкода, коли такі речі потрапляють у руки скупників, адже це музейні експонати, надбання, які потрібно показувати широкому загалу. Я принесла до колекції рушники сусідки моєї мами з Худоліївки Чигиринського району. Після того, як старенька поїхала до будинку престарілих, залишила мамі на пам’ять декілька рушників. А я вирішила забрати їх у музей, щоб інші люди могли бачити рушники цієї жінки, – додає Тетяна Петрівна.
Також пані Тетяна привезла рушники 60-70 років минулого століття, які вишивали місцеві доярки. Під час обідньої перерви жінки не могли піти додому, тому брали вишивання на роботу, переймали одна від одної узори й створювали рушники. Виконані вони гладдю.
Не так давно в музей передали весільний рушник, який жінка в роки Голодомору виміняла на хліб. Ціною свого життя людина купила рушник на обряд, бо без цього весільна церемонія не могла обійтися.

У краєзнавчому музеї створюють унікальний каталог рушників

Ліна Біла, старший науковий працівник відділу фондів, показала рушник зі Звенигородщини, а саме з села Ризине, який вишивала її бабуся десь на початку 50-х років. Цими вишивками прикрашали фотографії, картини, які висіли на стінах у будинку. Особливість цього рушника в тому, що на ньому вишиті ініціали бабусі – Б.М. – Букот Марія.
Цікавим фактом стало те, що частину рушників музейники знайшли в Центрі гостинності, куди черкащани приносять речі й продукти для переселенців. Саме звідти Марина Бугеря, старший науковий співробітник відділу історії краю ХХ – поч. ХХІ століття, принесла декілька експонатів. Але, на жаль, працівники не можуть дізнатися, кому належав цей рушник, адже до музею їх передали волонтери.

У краєзнавчому музеї створюють унікальний каталог рушників

– Мені як працівнику музею хочеться мати приналежність до збереження історії. Я корінна черкащанка у п’ятому поколінні, у мене немає родичів у селі й такі експонати мені знаходити важче. Тому я звернулася до волонтерів Громадської організації «Турбота про літніх в Україні», і вони відгукнулися й принесли деякі вишивки, – розповідає пані Марина і показує один із принесених рушників, а правильніше сказати, фрагмент його. Вишито на полотні собор. Працівники музею зазначають, що, можливо, цей рушник скорботний чи поминальний. Лише за написом «Соборь» вони зможуть датувати цю вишивку.
– Усі ці речі – рушники, різноманітні вишивки – несуть величезну інформацію про регіон, район, окремий населений пункт. Тому ми закликаємо не викидати їх. Якщо вони вже не потрібні, просто принесіть їх у музей, нехай це залишиться історією для нащадків. Щиро дякуємо всім, хто долучився та долучиться до проекту зі створення каталогу з електронним додатком «Рушники Шевченкового краю», – закликає на завершення спілкування Вікторія Наумчук.

Олеся Зінченко, фото Наталії Щепак

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x