У боротьбі потрібна українська книжка російською мовою

Ідеологічна війна Росії проти України у розпалі. 6 липня оглядач Алекс Зоркий оприлюднив на сторінці інтернет-порталу „Преса України“ свою статтю „Російська книга, як отруйний продукт у привабливій упаковці“. Він пише: „Багато хто з патріотів України за те, щоб антиукраїнська література взагалі не потрапляла на територію нашої держави. Але не всі підприємці є свідомими громадянами, тому принципи торговельної вигоди поки що перемагають патріотичні гасла про те, що під час війни треба обмежити будь-яки торговельні стосунки з Росією. Причому саме література аґресора може мати пагубний, отруйний зміст. На відміну від України в російській сучасній літературі кристалізувався стиль‚ в якому, як і в радянські часи, оспівується імперська і часом шовіністська сутність сучасного російського суспільства. Усю російську літературу, як в часи СРСР, вичитує і затверджує сучасний відділ пропаґанди Федеральної служби безпеки. На український книжковий ринок потрапляють книжки, що під виглядом науково-історичних досліджень, або в контексті розважального жанру несуть ідеї „величі Російської імперії“ та „сутності російського миру“. Минулого року навіть був оприлюднений список із такими книгами, який налічував 40 найменувань. Із „ватниками“ на сході нам і так ще боротися дуже довго, не варто давати живлення для їхнього фундаменту“.

Така позиція не викликає жодного сумніву. З початку 2016 року вступила в силу угода про Асоціяцію України з Евросоюзом. Україна і Росія обмінялися заборонами на перетин кордону для низки товарів, переважно продуктових. 16 січня директор видавництва „Фоліо“ Олександер Красовицький оприлюднив ініціятиву депутата Остапа Семерака про заборону ввезення книг з Росії. Останній пропонує заборонити ввезення книг та іншої друкованої продукції, виробленої в Росії, а О. Красовицький пропонує доповнити це тим, щоб зробити Україну офіційно двомовною країною для видавництва книг.
Директор харківського видавництва „Наш Формат“ Антон Мартинов докладно розглядає цю проблему: „Незважаючи на те, що 99 відс. книг „Наш Формат“ принципово видає українською мовою, я проти тотальної заборони завезення російських книг. Ми до цього не готові. На мою думку, ми можемо обговорювати питання квотування російської книги у продажу в торгових точках, щоб українська книга могла потрапити на схід України, де закупники у книжкових крамницях просто не бачать сенсу ставити українську книжку на полиці, вважаючи, що попиту на неї не буде. Але це все має відбуватися за умови прозорого і комплексного підходу. Потрібні дієві і прості інструменти, які б, в першу чергу, не переобтяжували зайвою роботою книготорговців, а допомагали познайомити кінцевого споживача з українською книгою там, де вона не представлена. За деякими оцінками, розмір українського книжкового ринку нині складає 2-4 відс. від усього російського (колись цифри були на рівні 8-15 відс.). Наразі, офіційно російська книжка представлена в Україні набагато слабше, ніж це було два роки тому. Попит на російську книгу впав майже в половину, хоча продовжує залишатися на високому рівні. Якісні видання українською починають заміщувати російські аналоги. У кінцевого споживача швидко зникає мовний бар’єр, особливо, коли книга українського виробництва коштує в два рази дешевше за російську, або коли український видавець краще представлений у торгових мережах. З огляду на конкуренцію у отриманні прав на україномовні перекладні видання, що значно загострилась, я можу зробити висновок, що ринок рухається у правильному напрямку і протягом наступних років ми побачимо якісно оновлений асортимент українських видавців. Проґрес у цьому напрямку насправді є. Ми бачимо збільшення попиту на українську книгу з боку населення, що видно з рівня відвідування книжкових виставок. Українські книгарні, магазини та інтернет-магазини також повертаються до активних українських видавців обличчям, хоча часто, тут проґрес найповільніший.

На мою думку, визнати російську мову в Україні, фактично, офіційною, отже, мати можливість купувати права на переклад російською і видавати ці книги в Україні – програшна стратегія для України. За останні 20 років ми дійсно не створили ринку праці у видавничій галузі. Нам бракує кваліфікованих виконавців: перекладачів, редакторів, коректорів. На відміну від росіян, які потужно працювали весь цей час над питаннями підготування кадрів. Але ще не все втрачено – ми поступово збираємо кваліфіковані кадри по всій Україні“.
Учасники цих дискусій, на мою думку, не зауважили важливої реальности: попри зростання числа видань і накладів українською мовою, добра половина населення України усе ще читає книги російською мовою і надія на перехід цих читачів на державну мову усе ще слабка. Тобто ці люди усе ще отримують „отруйний продукт у привабливій упаковці“.

Коли Росія атакує Україну своїми книжками, Україні варто вдатися до контратаки і протиставити цій літературі українські видання російською мовою. Це можуть бути переклади історичних досліджень, публіцистика, ориґінальні художні твори на сучасні теми. Цей шлях я випробував‚ коли український видавець Олександр Третяков випустив російською мовою щоденник мого покійного сина Фелікса Хмельковського за 1986-1987 роки, коли він був інженером-механіком Тихоокеанської фльоти СРСР і щодня записував усі події тодішнього військово-морського життя. 200 примірників книги були подаровані у Києві учасникам конференції Спілки офіцерів України, які високо оцінили видання, як дуже потрібне для тих, хто тужить за радянським минулим.
Відомий знавець української літератури д-р Володимир Поліщук, письменник, завідувач катедри української літератури і порівняльного літературознавства Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького зауважив, що автор щоденника – „людина з багатим внутрішнім світом у протистоянні не тільки з затхлістю військової служби, а й із дегуманізуючою ортодоксією політсистеми“. Але за кордоном було висловлене незавдоволення появою цієї книжки російською мовою (на кораблях української мови тоді не було).

Тепер Україні і Росії потрібна книжка російською мовою про події національно-визвольної боротьби, що донести до читача правду про Симона Петлюру і Степана Бандеру, про Крути і УПА, про Майдан і війну на Донбасі. Треба боротися, а не сидіти ображеними на хуторах в чеканні, що росіяни колись почнуть читати українською мовою. Варто пригадати, що Тарас Шевченко писав усю прозу російською мовою і цим наблизив Україну до тодішнього розумного читача.
Революційним був би крок видавництва, яке узялося б за такі видання саме для російськомовних читачів в Україні і для росіян в Росії. Супротив пропаґанді вимагає таких же рішучих кроків, до яких вдається ворог.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x