Вона переконана, що з дітьми треба спілкуватися, як із дорослими. Любить і поважає кожного учня не тому, що так треба, а тому, що впевнена: вони того заслуговують. Малята їй відповідають взаємністю, а батьки намагаються зробити так, щоб їхнє чадо втрапило в клас до Наталії Петрівни Онищенко, яка працює зараз у Першій міській гімназії Черкас.
У родині пані Наталії був не один учитель. Здібну до роботи з дітьми дівчину часто просили підмінити педагога на уроці або «підтягнути» учня у певному предметі. Юній Наталії подобалося працювати у цьому напрямі, тому згодом вона вступила до педагогічного інституту. Хоч і здобула фах учителя старших класів, але так склалося, що з першого дня своєї вчительської роботи працює з молодшими класами. Вчителювала у Черкаській школі №29, а зараз – у Першій міській гімназії.
– Коли їхні очі світяться, коли робиш разом із ними відкриття – це дуже приємно. Радісно спостерігати результати своєї роботи, – розповідає про улюблену роботу Наталія Петрівна.
Непорозуміння, конфлікти з батьками учнів Наталії Онищенко вдається вирішувати легко. Особливо це легко вдається, коли батьки зацікавлені у розвитку своєї дитини і охоче підтримують пропозиції та ініціативи.
Наталія Петрівна зазначає, що на уроках проблем із поведінкою дітей немає – вони сидять і уважно її слухають. Нестримну дитячу енергію їй доводиться стримувати на перервах. «Зараз у мене клас футболістів – їм якби м’яча схопити і побігти грати. В такій ситуації важливо зацікавити дітлахів якоюсь грою, тоді проблем із ними немає», – розповідає вчителька.
У роботі багатьох вчителів часто є клас або учень, який особливо запам’ятався. Наталія Петрівна розповіла про свій другий набір. «Я дещо запізно до нього вийшла, це була середина вересня. Сформували клас. І подзвонили мені саме після декретної відпустки: «Вийдеш на клас?» – «Вийду». Це був 21 учень, із них 7 другорічників. Але ми настільки з ними добре спрацювалися, що я стала вчителем року. Настільки вони всі були доброзичливі, хоч і дехто був із незабезпечених або неповних сімей. На випуск вони запросили мене і класного керівника. Мабуть, це була подяка за ту роботу, яку я з ними провела», – ділиться теплими спогадами Наталія Онищенко.
Педагог переконана, що для того, щоб бути хорошим учителем, треба любити свою роботу, любити й поважати кожного учня:
– Вчу їх не бути підлими – це головне, що намагаюся вкласти в їхні душі. Намагаюся з ними бути щирою. Будь-яку фальш вони зразу відчувають. Вони маленькі, але вже такі розвинуті, що помилок не можна допускати. Їм зараз по сім років, і вони навіть не вимагають поваги, а вони заслуговують поваги, на яку заслуговує кожна людина.
Наталія Петрівна зізнається, що не вміє сваритися, хоча іноді ситуація вимагає від неї певної строгості. «Я вмію грати голосом, і діти відчувають, коли зробили щось не так», – розповідає вона.
Робота вчителя молодших класів – не з легких. Та навіть улюблена робота може іноді втомлювати. Але Наталія Онищенко успішно долає втому і встигає присвятити час своїм домочадцям. «Найкращий відпочинок для мене – бути з рідними людьми і почитати цікаву книжку», – зізнається вчителька.
Олеся Безпалова
