Із кожної мандрівки, навіть робочої, взяла за правило привозити собі враження чи відчуття. Із Буків – це був драйв, із Мокрої Калигірки – тривога, у Боровиці взяла собі сонця, а ще надибала затишок. Це – у Тальному.
Саме затишок я відчула, коли моя нога ступила за ворота замку Шувалових. Парк зі столітніми деревами, двір, залитий осінніми ароматами і маєток, що запрошує на гостини.
Просторі кімнати, європейське планування, міцні сходи. Продумана інфраструктура самого будинку – тепло, вентиляція, електрика, ванні кімнати на туалети. У деяких приміщеннях ще лишилися кахлі кінця 19 століття.
Вишукано, елегантно і затишно. Затишно, попри руйнацію, співи вітру крізь розбиті шиби і непривітну вологість на облуплених стінах. Затишно, як і має бути в сімейному маєтку, який будували для родини.
Дивно, та, вважаю, що жодна юридична тяганина, відсутність фінансування, власника чи елементарного бажання навести там лад, не здатні зруйнувати цю будівлю та затишок у ній.