Про затишок серед руїн

Із кожної мандрівки, навіть робочої, взяла за правило привозити собі враження чи відчуття. Із Буків – це був драйв, із Мокрої Калигірки – тривога, у Боровиці взяла собі сонця, а ще надибала затишок. Це – у Тальному.

Саме затишок я відчула, коли моя нога ступила за ворота замку Шувалових. Парк зі столітніми деревами, двір, залитий осінніми ароматами і маєток, що запрошує на гостини.

Просторі кімнати, європейське планування, міцні сходи. Продумана інфраструктура самого будинку – тепло, вентиляція, електрика, ванні кімнати на туалети. У деяких приміщеннях ще лишилися кахлі кінця 19 століття.

Вишукано, елегантно і затишно. Затишно, попри руйнацію, співи вітру крізь розбиті шиби і непривітну вологість на облуплених стінах. Затишно, як і має бути в сімейному маєтку, який будували для родини.

Дивно, та, вважаю, що жодна юридична тяганина, відсутність фінансування, власника чи елементарного бажання навести там лад, не здатні зруйнувати цю будівлю та затишок у ній.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x