Новина із категорії: Ірина Семенова, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Гіперопіка, або Батьківська «медвежа послуга»

Гіперопіка, або Батьківська «медвежа послуга»
Ірина Семенова, RSS
Дата: 26-10-2016, 13:23.
На ідею написання цього блогу наштовхнула реакція громадської діячки Алли Юрковської на мій попередній допис. Де йшлося про її 8-річну дитину, яку з школи не відпускають саму додому й Алла розмірковувала над тим, як же дитина буде вчитися самостійності, якщо її позбавляють можливості робити такі прості кроки – самій сісти у маршрутку, прийти до школи чи піти на гурток.
Скажу відразу, що мої батьки мене, на щастя, гіперопікою не душили. Я була дуже самостійною і відповідальною дитиною, до того ж – старшою сестрою. У школу мама поводила мене за руку рівно тиждень. Далі я ходила сама. Живуть мої батьки практично на окраїні нашого райцентру, а школа – у центрі. «Чесати» до неї було практично два кілометри – 25-30 хвилин у швидкому темпі. Половина дороги пролягала через «береги», як ми їх називали – луки-пасовиська довкола річки Шполки. Я майже завжди обирала цей шлях, оскільки «в кругову» по асфальту було набагато довше. Ранніми зимовими ранками йти доводилося практично в сутінках (в старших класах у нас було ще трудове «нульовим»). Дітей мого віку, щоб ходити разом, на вулиці якось не було – або старші, або менші. Ходити не на одинці я почала вже через 5 років, коли підросла сестра. І то, вона завжди «рвалася» вперед, переживаючи, що спізниться, а я її доганяла. Тоді мені ходити в школу вже трохи піднабридло, тож з першим дзвінком будильника я не схоплювалася.

Маршруток у черкаському понятті в Шполі немає і ніколи не було. Є один «кільцевий» автобус, який ходив у незручний мені час, незручним мені маршрутом, тож ним я майже ніколи не їздила.
І була ще одна пікантна подробиця – часто я «зрізала» дорогу через закинуте старе єврейське кладовище, все заросле бузком. Воно якраз у городах людей, що живуть на окраїні нашої вулиці. Ніякої дивини в цьому не було, тим кладовищем ходили й досі ходять усі. І тоді ходили мої однолітки, і старші, і менші. Це вже зараз я розумію, що то, мабуть, була не найкраща ідея, але в старших класах школи була у мене така забава – перевіряти на витримку хлопців, що проводили мене з дискотеки додому, пропонуючи піти вночі через те кладовище. Погоджувалися далеко не всі.

До чого я все це веду? Незважаючи на всі ці «жахливі» обставини, нічого поганого зі мною не сталося. А от двоє моїх однокласниць ще у менших класах якось попадали у копанку, розташовану у тих самих луках позаду нашої школи. Біля тої копанки у «жмурки» гралося півкласу, а от переходити на «острівок» посеред неї, через місток у вигляді кривої колоди, полізли тільки вони удвох. На щастя, обидві ухопилися руками за колоду і їх витягнув мій однокласник. А могло бути всяке, в тій копанці глибини – метра два. І їх, до речі, у школу водили батьки за руку. Знайти усіляких пригод собі на п’яту точку діти цілком можуть і на перерві.
Тож коли, нехай навіть у Києві, батьки, бабусі-дідусі чи няні зобов’язані водити за руку і забирати з гімназій і ліцеїв 10-річних дітей це мене трохи дивує. Але що я можу знати? У мене ж своїх нема.

Тим більше мене дивує, коли одна моя знайома пенсійного віку наводить приклад матері, «якій треба поставити пам’ятник». Жінка покинула улюблену, статусну і прибуткову роботу і чоловіка в Черкасах та поїхала в село, оскільки дві її повнолітні і цілком самостійні, заміжні дочки народили дітей. Забрала цих двох внучок (потім одна з дочок народила ще й третю дитину) в село і жила з ними біля старенької матері, яку доглядала. Потім мати померла, а чоловіка паралізувало, то вона забрала в село ще й чоловіка.
Не знаю як для кого, а для мене тут не приклад героїчної матері, а приклад егоїстичних дітей, які так і не подорослішали й так і не стали самостійними.

Теги: черкаси, черкаська область, діти, опіка, учні, самостійність

Черкаси наживо

Смугасті ягоди уже дедалі частіше з'являються на черкаських ринках, та чи є безпечним такий ранній урожай? Журналісти «ВІККА» вирушили на ринок із
У справжній трояндовий рай можна потрапити на Черкащині. Тут одночасно цвітуть 15 тисяч кущів різносортної троянди. Величезний розсадник облаштували
< >
Закордонні марки України ...
Лев Хмельковський, RSS
Повстання охопили Україну ...
Лев Хмельковський, RSS
Автоматика на коліщатах ...
Владислав Бедринець, RSS