Новина із категорії: Володимир Чос, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Усе життя пов’язане з автопарком

Усе життя пов’язане з автопарком
Володимир Чос, RSS
Дата: 30-10-2016, 10:08.
У житті Городища завжди величезну роль відігравало автотранспортне підприємство. З ним пов’язані долі тисяч жителів району. Робочі руки там завжди були потрібні. Часто хлопці відразу після закінчення школи йшли працювати в автопарк. «Крутити гайки» – жартома говорили тоді. А насправді – на практиці здобували фах слюсарів та ремонтників. Після служби в армії йшли працювати водіями вантажівок чи автобусів. Відтак для багатьох родин головним святом є День автомобіліста і дорожника, яке щорічно відзначається в останню неділю жовтня.
В автопарку працювали цілі сімейні династії. Молоді люди пов’язували своє професійне життя з автопідприємством, тому що раніше там працював батько, або навіть дід. Так була пов’язана з місцевим автопідприємством і трудова біографія городищанина Віктора Миколайовича Заболотнього (1936-2016). Ще до війни тут працював водієм його батько – Микола Денисович, який і на фронті був водієм, а після війни знову повернувся на рідне підприємство – працював за кермом вантажівки, а потім автобуса. Коли Віктор Миколайович пішов на курси водіїв, то ще не встиг і права отримати, як вже у квітні 1955 року був направлений в автопарк на стажування. Відтоді весь час був з підприємством. Працював у відділі експлуатації, механіком, завгаражем по ремонту. Він жив поряд з автопарком, тож на роботу ходив практично до останнього. Його поважали в колективі, називали своїм аксакалом. Цікаво було слухати його розповіді про історію підприємства. Наприклад, що у післявоєнні роки правильна назва була – автотранспортна рота, командиром якої був Іван Петрович Лебедєв. Тоді отримали 25 вантажівок ЗІС-150. Правда невдовзі водіїв з ними відправили у відрядження аж на Алтай, тож там машини і залишилися. Потім з Києва прислали ГАЗ-АА – «полуторки». Але це вже була морально застаріла техніка, тож їх швидко списали. Натомість отримали вантажівки ГАЗ-51. Спочатку такі що відкривався тільки задній борт, а потім модифікації, де вже відкривалися усі три борти.

Усе життя пов’язане з автопарком

Як державне пiдприємство для обслуговування Городищенського цукрорафінадного заводу та інших цукрозаводів області, Городищенське АТП було створене в серединi 1950-х рокiв. Наприкінці п’ятдесятих була організована пасажирська колона, у Городищі з’явилися перші автобуси, створили регулярні міські маршрути. Із Києва прислали два автобуси ГАЗ-651. Потім додалися ЗІС-155, ЛАЗ, ЗІЛ… По місту їздили і розвозили пасажирів аж до дванадцятої ночі. Автопарк поділявся на автотранспортну і автобусну колони.
Підприємство розширювалося, збільшувалася кількість транспорту, зростала клієнтська база, відкривалися нові автобусні маршрути. Автопідприємство пережило декілька реорганізацій. У 1986 роцi пасажирська колона № 2 Корсунь-Шевченківського АТП-23532 була приєднана до вантажного Городищенського АТП-23664 i присвоєний номер 17147. У 1990 році Городищенське АТП мало 130 вантажних автомобілів, 60 причепів та напівпричепів, 50 автобусів, 5 легкових автомобілів-таксомоторів. Усього на підприємстві працювали і мали стабільну зарплату 450 чоловік.
У різні роки керівниками автопідприємства були: Володимир Петрович Кононов, Борис Семенович Білий, Іван Петрович Петруха, Іван Іванович Бондаренко, Олександр Петрович Шаповалов, Олександр Федорович Кошелєв, Олександр Никифорович Галич. Нині в.о. директора Світлана Вікторівна Тушинська.

Як тільки створилося підприємство, техніка літом і зимою стояла під відкритим небом. При Борисові Білому збудували перший гараж. Білий був наймолодшим керівником. Коли його прислали сюди зі Звенигородки, йому було 36 років. Пропрацював у Городищі 3 роки і потім його забрали у Корсунь в райком.
– Головне завдання автопідприємства полягало у перевезенні вантажів, – розповідав Віктор Заболотній. – Потрібно було виконувати план, тож працювали з вогником. Багато возили щебінь з Хлистунівки у Звенигородку на будівництво доріг. Навесні, лиш тільки пройшли техогляд, відправляли машини з водіями у відрядження на Херсонщину та Миколаївщину. Водії автопарку працювали на перевезенні зерна, силосу, возили цукрові корені з полів на цукрозаводи – це називалося буряковивозка. Щоб виконати план, доводилося робити багато ходок. Тому на вивезення буряків ЗІЛи випускали тільки з причіпами. Перевозили так і зерно. Дехто брався перевозити вантажі відразу двома причіпами. На підприємстві було багато передовиків, були водії нагороджені медалями, зокрема Віктор Семенович Артеменко, Борис Петрович Тичко та інші. Роботи вистачало до пізньої осені. Потім машини ставили на ремонт. Налічувалося 32 ремонтні робітники – токарі, слюсарі… Начальник експлуатації Михайло Степанович Ронський багато зробив, щоб підприємство мало різноманітну техніку.
Існували у ті часи так звані «декади безпеки руху». На кабінах через трафарет малювали вимпел із русифікованою абревіатурою ДБД. Працювали дуже старанно – і щоб мати хорошу зарплату, і з трудової відповідальності. О сьомій ранку машини вже були завантажені і вирушали в рейс. Тоді вантажівки ще не об’їздили Черкаси, а їхали прямо через центр. Тому обласне начальство дивувалося, чиї це машини так рано їздять. «Та тож моя дика дивізія!», – жартома сказав тодішній начальник Борис Білий. Ця назва надовго приклеїлася.
Наприкінці 1970-х років, з ініціативи обласної Державтоінспекції, на кузовах вантажівок зображувалися певні графічні символи – чайка, кінь, тепловоз… Для кожного району своя емблема. Це допомагало ловити порушників, здійснювати контроль за транспортом, щоб не їхали порожняком. За кожним символом своя історія й місцева особливість. Вантажівки з Городищини позначалися трафаретним зображенням яблука – символу Симиренківського краю.

Усе життя пов’язане з автопарком

Під час жнив вантажні машини автопарку командирували у південні області перевозити урожай. Так само в курортний сезон городищенські автобуси працювали у Криму. Були популярні міжміські маршрути на Київ, Черкаси, Полтаву. А ще автопарк обслуговував різноманітні екскурсії, возили людей до моря. Як би не пафосно звучали ці слова, але автопарк був великою трудовою сім’єю.
Та з розвалом Радянського Союзу почався занепад і АТП. Різко знизилися потреби у перевезенні вантажів, що було пов’язано із закриттям підприємств та зменшенням обсягів роботи ще існуючих. Зменшилася кількість автобусних маршрутів.
У вереснi 1995 року державне підприємство Городищенське автопідприємство в процесi приватизацiї було перетворено на ВАТ «Городищенське АТП-17147», акціонерами якого стали 252 працівники та пенсіонери підприємства. За державою був залишений блокуючий пакет акцій в розмірі 25,18%. У 2004 році державний пакет був через аукціон проданий фізичним та юридичним особам. У 2007 році фізичною особою була проведена скупка акцій, здобуто контрольний пакет акцій товариства – 88%.

Рішенням загальних зборів АТ, на виконання вимог законодавства, у 2012 році було змінено тип товариства з відкритого на приватний – створене ПрАТ «Городищенське АТП-17147». Станом на 1 квітня 2013 року в АТП налічувалося 18 автобусів, 8 вантажних автомобілів та 1 причіп. Кількість працівників – 48, з них водіїв 29, ремонтні та допоміжні працівники – 8 осіб, інженерно-технічні працівники і службовці – 11. Вантажні автомобілі працювали несистематично, виконуючи разові замовлення організацій та населення. Основним напрямком діяльності стали автобусні перевезення. Для жителів багатьох населених пунктів автобуси автопідприємства стали єдиним засобом сполучення з «великою землею».
В Україні з кожним роком збільшується кількість автотранспорту. Нині ним перевозиться 22% вантажів і 88% пасажирів.

Теги: черкаси, черкаська область, автопарк, День автомобіліста, Городище

Черкаси наживо

Цілющі козацькі води. Вилікувати хвороби шлунка, укріпити імунітет – можна і на Черкащині. Водні процедури – безкоштовні і без черг. А ще – невідомі
Смугасті ягоди уже дедалі частіше з'являються на черкаських ринках, та чи є безпечним такий ранній урожай? Журналісти «ВІККА» вирушили на ринок із
< >
Закордонні марки України ...
Лев Хмельковський, RSS
Повстання охопили Україну ...
Лев Хмельковський, RSS
Автоматика на коліщатах ...
Владислав Бедринець, RSS