Шукаю ту, з ким йтиму по життю

Шукаю ту, з ким йтиму по життю

Віталій Іванович по життю вважав себе успішною людиною. Робота інженера на одному з масштабних столичних підприємств та підприємливий характер забезпечили йому все, чого може бажати чоловік – трикімнатну квартиру в хорошому районі, «іномарку», взуту, одягнену й забезпечену всім необхідним сім’ю. І все в його житті йшло «так як треба» до одного переломного моменту. А далі… Далі все пішло шкереберть, як вважали всі домашні й більшість друзів. Але Віталій Іванович так не вважав. Він просто зробив так, як мав зробити і щиро не розумів, чому не розуміють його.
Їм з дружиною було всього по 50, коли тяжко захворіла його мати. Спочатку перестала виходити з дому, а потім – і вставати. Їй необхідний був постійний догляд. Варіантів сестра й дружина пропонували два – «доглядальниця» або будинок для літніх людей. Але Віталій Іванович вибрав третій. Не побоявшись кардинальних змін, він сказав сестрі й дружині все, що про них на той момент думав. І переїхав до матері. Сім’я лишилася в їхній трикімнатній квартирі. Наче у іншому житті.

Він і досі пам’ятає, той день переїзду – небо було насуплене і дощ все збирався, але ніяк не йшов. Натомість збирався Віталій Іванович. Покидавши у велику, шкіряну коричневу валізу найнеобхідніші речі він вийшов з під’їзду назустріч вітру. А от вітер у той день був шалений. Він видував із душі усі почуття. Крім синівського обов’язку.
Він усе життя відчував надзвичайно сильний зв’язок із матір ю. Дзвонив їй щоразу, коли вагався перед прийняттям важливого рішення. При несподіваних життєвих поворотах завжди знав, що мати, де б він не був, відчуває, що «вітер змінився» і неодмінно дасть йому хорошу пораду. Йому завжди було про що з нею поговорити.

А от з дружиною – ні. Особливо після її «зради» як собі кваліфікував її вибір Віталій Іванович раз і назавжди. Дружина потім намагалася повернутися, просила вибачення, але… все марно. Не вибачив. І не пустив.
А згодом мати померла. І йому стало ні з ким вести спокійні, неспішні бесіди про все на світі. І сьогодні, в свої 70, Віталій Іванович збирається до Свято-Покровського монастиря в Голосіївській пустині. Проситиме матушку Аліпію послати йому жінку, яка б далі йшла з ним по життю. Бо з однією був на днях познайомився в Інтернеті. Пішов у кафе, глянув на руки, а під нігтями – бруд. І не зміг. Не пересилив себе.
А самотність у старості набагато страшніша, ніж здається. Так хочеться з кимось поговорити про все на світі…

Анжеліка Войс

Шукаю ту, з ким йтиму по життю

Коментар психолога
Юлія Вовкодав:

− Так вже влаштоване життя, що рано чи пізно перед нами постає питання щодо нашого обов’язку перед літніми батьками. Цей період не з легких, адже старенькі вимагають часу, уваги і грошових витрат не менше ніж малі діти. І оптимально організувати життя родини, в якій є людина похилого віку – задача не з легких, тому що вимагає мудрості, терпіння і уміння йти на компроміс від усіх членів сім\’ї, включаючи неспроможних батьків.
На перший погляд здається, що Віталій Іванович зробив все правильно, адже чесно виконав свій синовній обов’язок перед матір’ю. Але тоді чому життя його з того часу пішло шкереберть? Давайте подивимося на цю історію з іншого ракурсу. Як мудра мама, що все життя була сину найкращим другом і порадником абсолютно в усіх справах, могла допустити те, аби він викинув із життя все, крім свого синовнього обов’язку? Варіантів відповіді небагато, аж один. Ми спостерігаємо батьківський егоїзм в чистому вигляді. Ну і звичайно жертву цього егоїзму – нещасного самотнього Віталія Івановича.

Взагалі про стосунки матерів і синів написано сотні томів наукових праць. Тут і фрейдівський Едипів комплекс з первинним лібідіозним потягом сина до мами, і бернівські ігри, в які грають незадоволені особистим життям матусі, катуючи своєю любов’ю синів, і юнгівська теорія архетипів, серед яких найдревніший і найнебезпечніший – шлюб матері і сина. Яка саме психологічна ситуація склалася у Віталія Івановича у відносинах з мамою, ми можемо лише здогадуватися (адже бракує інформації), але однозначно можемо зробити висновок, що чоловік все життя був пов\’язаний з мамою невидимою пуповиною. А коли прийшов час обирати між дружиною і матусею, обрав останню.

Зауважу, що догляд за лежачою бабцею, справа специфічна і в ідеалі потребує допомоги вправних жіночих рук. Тож оптимальним варіантом було б найняти доглядальницю, тим більше, що Віталій Іванович, судячи з розповіді, міг таку розкіш собі дозволити. Ну і звісно, аби старенька не почувалася покинутою, не завадило б якнайчастіше провідувати її всією родиною. Але ні, Віталій Іванович обрав шлях сина-мученика. Що ж стало безпосередньою причиною такого вибору? Найчастіше це загострене почуття «неоплатного боргу» перед своєю матусею, яке вона старанно плекає і підживлює. А тепер пригадайте будь ласка, вам доводилося чути від своїх батьків наступні фрази:
– Я дала тобі життя, освіту, роботу – що б ти без мене робив?
– Жінок може бути багато, а мама одна…
– Я тобі віддала все своє життя…
– Я тобою живу …
– Я роблю все, аби тобі було добре…
– Все своє життя я присвятила дітям, а ви…
– Мені вже нічого не треба, аби все добре було в тебе…

Це не просто фрази – це гачки, якими егоїстичні матусі чіпляються до свідомості своїх дітей і смокчуть з них життєву енергію. Чесно кажучи в нашому випадку дивно, що Віталій Іванович мав родину і кар’єрний зріст. Адже такі матусині синочки найчастіше настільки тримаються своєї мами, що не дозволяють собі жити краще ніж вона. До речі, можливо саме успішне життя, побудоване завдяки порадам матусі, і яке таки дозволила добра мама, стало приводом почуття синовньої провини і боргу перед нею. Ну і як результат – відмова від майбутнього, заради забезпечення комфортної старості мами. А мама і не проти. Що вона дарма ночі не досипала, поради давала, і взагалі робила все, аби йому рідненькому було добре. Ось так. Коло замкнулося.
Тож маленька порада: шановні матусі, не живіть виключно для своїх дітей, намагайтеся жити і бути щасливими власним життям. Відпускайте своїх дітей, вони будуть вам вдячні за це.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x