Хранителькою українського має бути кожна мати

Хранителькою українського має бути кожна мати

У цьому відвідувачів Галереї народного мистецтва Національної спілки майстрів народного мистецтва у Черкасах намагаються переконати
колекціонер Ніна Севаст`янова, засновник творчої майстерні «Ладосвіт» та Юлія Рибасюк, чаклунка-майстриня, яка створює головні убори та прикраси. Вони представили на розсуд унікальну та різнобарвну виставку традиційних дитячих костюмів та головних уборів. Виставлене вийшло цікавим та колоритним ще й тому, що ці дві допитливі жіночки шукають та знаходять справжню автентику. Експозиція допомагає осягнути, як же ж українці одягали малечу з найменшого віку, і як зі зростанням дитини мінялася та ж сама сорочка, сукня, святкове вбрання і врешті іграшки, якими бавилась малеча. Це іграшки-мотанки, коники з ниточок, ляльки – те, до чого сьогодні додають модне слово «екологічний». І дійсно воно має свою екологічність, враховуючи таке поняття, як екологія душі.
Переважна частка речей, була зібрана однією з майстринь для своєї доньки: від народження до етапу дорослішання.

Хранителькою українського має бути кожна мати

«Усе починається з дитини, бо це наше справжнє людське щастя. Так чому усі виставки автентичного народного мистецтва демонструють переважно лише доросле?» − задаються доволі риторичним питанням майстрині, що дивним чином примудряються поєднувати у своєму житті творчість мистецьку з чисто жіночим надвеликим даром − материнством.
− Збирати власну колекцію дитячого одягу пані Ніна почала ще років десять тому. Вишивати − з 14-ти. Кількості речей, які за весь цей час назбиралися, не рахувала. А захоплення виявилось настільки великим, що деякі з речей вона почала творити сама. Я дійсно дуже захоплююсь цією справою! Більше того, вважаю, що кожна родина обов`язково має мати в себе такі речі. Це родині скарби і працюють вони як обереги, − ділиться думками пані Ніна. – Власне, для мене вони, оті манюсінькі сорочки, суконьки, віночки, немов золото. Їхня цінність, повірте, просто неоцінена! Бо несуть естетичну, виховну та художню функцію. Для мене моя найперша маленька сорочка є дуже особливою, тому що її було зроблено з великою любов`ю, для маленького новонародженого створіння Божого в час її особливої життєвої події − хрещення. Мені хотілося вдягти мою дитинку у щось дуже ніжне. Я переконана – народила матуся немовлятко, має вишити для нього найпершу у житті сорочку. Бо то і є їй матусин оберіг, який захищатиме найдорожче у світі створіння від усього нечистого та лихого.
Ніна Севаст`янова не просто захоплюється красою вишивки, а так само віддано досліджує її.

Хранителькою українського має бути кожна мати

− Раніше вишивальниці використовували дуже складні рахункові техніки, ще до того часу, як на наші землі прийшла мода на хрестик, − розповідає про це майстриня. − Коли я почала глибоко занурюватись у тему наших витоків, зробила просто неймовірне відкриття. Виявилось, що ще 150 років потому в Україні жив такий собі підприємець Брокар. Його дружина, як багато жінок у ті часи, також захоплювалась вишивкою та різними її техніками. Так ось вона на звичайних етикетках для найуживанішого побутового предмету − мила замість намальованих букв подала надпис хрестиком. І саме звідти, як не дивно, пішла в нас в Україні мода на вишивку саме хрестиком. До речі, першими схопили це професійні художники, а потім згодом − жінки, що вишивали. Я маю місію змінити розуміння українського. І буду стверджувати, що в нас є історія глибша за хрестик. У нас надзвичайної краси техніки мережок та інших дивовижних технік вишивання. На цій виставці мною представлена культура вишивки Київщини, Чернігівщини та Полтавщини. Черкащину я ще добре не досліджувала, але маю на меті найближчим часом це зробити, потрапивши до Черкаського обласного краєзнавчого музею. Думаю, що так само можуть вчинити й інші любителі вишивати. Вивчити традиції краю, де живуть через творчість. Замалювати традиційні характерні візерунки та перенести їх у свої роботи. І не копіювати запозичене, задля збереження свого рідного. Звісно, можна користуватись схемами в модних журналах, але частіше там подаються не характерні, а якісь уже придумані, модернові схеми.

Хранителькою українського має бути кожна мати

Колега Ніни Севаст`янової – Юлія Рибасюк має натхнення прикрашати одяг.
− Моя робота полягає у тому, що я якраз і створюю такі прикраси, − продовжує тему прекрасного в українському художниця, а ще проводить невеличкий лікбез. Для віночків та бутон`єрок на Черкащині характерні нитяні помпони. До речі, віночки мами починали плести для дівчаток з трьохрічного віку. Квіти збирали скрізь, але головним чином це були такі рослини, які мали захищати маленьку дитинку від недуг та мали, так би мовити, антибактеріальні властивості, що поліпшували й берегли здоров`я. У стародавні часи все це мало значення магічності. Віночки дівчата носили до заміжжя. Після того, як дівчина виходила заміж, цей віночок ховався у куті з іконою і зберігався там дуже довгий час, інколи навіть до самого кінця життя.
А ще, як розповіла Юлія Рибасюк, наші прабабусі мали дуже витончений смак та не дозволяли собі якогось вільнодумства. Як наприклад, як часто трапляється нині, коли поважні й до того ж заміжні жінки чомусь вважають за необхідне надягати на себе пишний дівочий вінок. Може просто не знають, що у розрізі народних традицій це «моветон».
− Наші прабабусі вважали неприпустимим привертати до себе зайву увагу, тому вдягалися та прикрашали себе дуже виважено і, звісно, зі смаком, − звертає увагу пані Юля. − Я вважаю це особливою жіночою мудрістю, яку й ми маємо перейняти у наших пращурів.

Тетяна Балякіна

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x