Психологічно, після кардинального схуднення, моє товстеньке «я» нікуди не зникло. Воно забилося у найпотаємніші куточки свідомості, приглушило свій голос і мляво існувало, повсякчас нагадуючи про себе. Однак, «товстунці» не подобався такий її статус й вона почала діяти.

Поступово, зі своєї примарної печери забуття вона почала раз по раз нагадувати про себе. Спочатку її сили вистачало, щоб змусити мене на неконтрольовані прийоми дуже шкідливої їжі. Боротися з цим було легко: наїлася – пішла відпрацювала на тренуванні.

Тоді ж моя «товстунка» підсилювала і так притаманну мені природню лінь, відмовляючи від чергового тренування. Вона тисла на ті кнопки, які неможливо було від неї захистити. Почуття провини, розчарування у результатах тренувань, хвороби, втома тощо. Щоразу «товстунка» з’являлася у моменти слабкості, депресії і лагідним голосом говорила «Тренування вже не допомагають. Поїж. Відпочинь. Ляж поспи».

Так вона стала сильнішою. Їй допомогли зовнішні чинники: робота, час та проблеми зі здоров’ям. Я відчувала себе так, ніби йшла собі своїм шляхом уперед, а позаду мене тисячі рук тягли мене назад у темне, самотнє і товсте. А щільний графік роботи та хвороби холодним колючим вітром збивали мене з ніг, наближаючи до обіймів із «товстункою».

Врешті, розчарування у спорті і перемога «товстунки» не забарилися. Тіло припинило слухатися, весь час боліло без перестану, вимагало їжі й спокою. Йога, масажі, силові заняття вже не підтримували впевненості у власній красі. «Товстунка» повертала давні комплекси боягузтва, неповноцінності й слабкості.

Однак, казки для того й казки, щоб у них можна було віднайти мораль чи мотивацію. Тож у боротьбі зі згубним впливом «товстунки» я почала із малого: усвідомлення, що я нині і я колишня – це єдине ціле. І якщо моє колишнє я бунтує й підіймає повстання, то значить щось у своєму новому житті я роблю не так. Надто сильно я затисла «товстунку», у надто тісні обмеження поставила, тому її перемога виявилась неминучою.

Для чого ви читали весь цей діалог внутрішніх «я», спитаєте ви. Для того, щоб зрозуміти, що яких би вершин чи звершень ми не досягли, не можна забувати, якою ціною нам це вдалося. Для того, щоб визнати, що подібна «товстунка» досить часто живе у кожній жінці й так само бореться за своє право на існування. І боротьба з нею не фізична й не метафізична, а психологічна. Тому що «товстунка» насправді – частина нашого я. Маленька, ображена й недооцінена. І її не можна вбити штагою чи скалічити гантелями. Її можна лише прийняти.